Ухвала

від 24.11.2015 по справі 804/10355/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/32562/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С. ,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року

по справі № 804/10355/14

за позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський машинобудівний завод», Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакс-Поло»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Придніпровська залізниця» звернулось до суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, за участю третіх осіб: ТОВ «Київський машинобудівний завод» та ТОВ «Пакс-Поло», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2014 року № 0000324802 та № 0000334802.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.06.2014 року №0000334802 в частині визначення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 128869,25 грн., з яких основний платіж - 85912,83грн., штрафні (фінансові) санкції - 42956,42 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову у повному обсязі з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти законне рішення, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Придніпровська залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з підприємствами ТОВ «Київський машинобудівний завод» за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року, ТОВ «БК «Січеслав» за період з 01.09.2013 року по 30.09.2013 року, ТОВ «Пакс-Поло» за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами вказаної перевірки яким встановлено порушення пп.14.1.13 п.14.1.202 п.14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.44.1 ст.44, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139, п. 144.1 ст.144, пп.145.1.2 п.145.1 сл. 145 з урахуванням положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП «Придніпровська залізниця» занижено податок на прибуток у сумі 112000,00 грн., п.44.1 ст.44, п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого ДП «Придніпровська залізниця» занижено податок на додану вартість на суму 888809,18 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані даними актів перевірок контрагентів позивача, згідно яких контрагенти не знаходяться за зареєстрованим місцезнаходженням, у них відсутні трудові та технічні ресурси для виконання відповідних робіт за укладеними з позивачем договорами, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з платниками податків у періоді, який перевірявся відповідачем. Також, встановлена відсутність реального факту здійснення господарської діяльності ТОВ «Київський машинобудівний завод», ТОВ «БК «Січеслав» і ТОВ «Пакс-Поло».

Виходячи з встановлених обставин, відповідач, в свою чергу, зробив висновки про юридичну дефектність первинних документів по ланцюгу виконання робіт та надання послуг - ТОВ «Київський машинобудівний завод», ТОВ «Пакс Поло», ТОВ «БК «Січеслав» - ДП «Придніпровська залізниця», та зазначив, що факт отримання послуг ДП «Придніпровська залізниця» саме від зазначених контрагентів первинними документами не підтверджений, а господарські операції, проведені на виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нереальними по ланцюгу постачання.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.06.2014 року:

- №0000324802, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 152001,05 грн., з яких 101334,03 грн. - основний платіж, 50667,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000334802, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1333213,77 грн., з яких 888800,18 грн. - основний платіж, 444404,59 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, матеріали з проведення торгів, податкові накладні, реєстр отриманих податкових накладних, фактичні калькуляції на модернізацію, розшифрування матеріалів та запасних частин за проведення модернізації,акти здачі-приймання наданих послуг з модернізації колійних машин, акти на здавання в модернізацію ремонту, акти на видачу з модернізації ремонту, акти випробувань відремонтованої одиниці спеціального рухомого складу, протоколи приймально-здавальних випробувань дизель-генераторної установки, платіжні доручення про перерахування коштів за модернізацію колійної машини, акт прийому-передачі матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, рахунки-фактури та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Використання позивачем придбаних послуг, робіт у власній господарській діяльності, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача підтверджуються матеріалами справи.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені контрагентами позивача у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

На момент укладення та виконання спірних договорів, контрагенти позивача (ТОВ «Київський машинобудівний завод», ТОВ «Пакс Поло», ТОВ БК «Січеслав») мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року по справі № 804/10355/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 27.11.2015 р.