Ухвала

від 24.11.2015 по справі 804/2838/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/50008/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Цімеконінвест» - Воронського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі № 804/2838/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Цімеконінвест» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0008662206 від 20.12.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств.

Зазначило, що господарські операції з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) були здійснені за рахунок активів пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Цімеконтранс», а тому застосування норм пп. 4.2.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України є обґрунтованим та правомірним, оскільки саме відповідні норми передбачають право Товариства не включати до складу доходів операції з коштами спільного інвестування.

7 травня 2014 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що витрати Товариства на придбання векселів, емітентом яких є ТОВ «Монтажбудстрой», значно перевищують суму коштів, отриманих підприємством від продажу вказаних веселів, що в свою чергу свідчить про відсутність у платника податку наміру отримати користь від вказаних господарських операцій, та невідповідність їх дійсному економічному змісту, як це визначено ст. 3 Господарського кодексу України.

23 вересня 2014 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 травня 2014 року скасована, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0008662206 від 20.12.2013 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та залишення в силі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 20.11.2013 року до 3.12.2013 року ДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з векселями, емітентом яких є ТОВ «Монтажбудстрой» за період з 1.01.2010 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 10.12.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток приватних підприємств, у розмірі 9 094 570,00 грн.

20 грудня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0008662206 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 9 746 673,00 грн.

Колегія суддів вважає висновок апеляційного адміністративного суду про задоволення позову обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до ст. 7 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі якщо на переказному векселі є підписи осіб, нездатних зобов'язуватися за переказним векселем, або підроблені підписи, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати тих осіб, які поставили їх на переказному векселі або від імені яких переказний вексель був підписаний, то зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є все-таки юридично дійсними.

Згідно з ст. 8 зазначеного Закону однозначно встановлено неприпустимість ототожнення дійсності векселя із неналежністю підписанта, оскільки кожний, хто поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем і, якщо він заплатить, матиме ті самі права, які мала б та особа, за яку він мав намір діяти, таке саме правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.

Апеляційний суд правильно зазначив, що окружний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не врахував того, що при наявності на переказному або простому векселі підписів осіб, не здатних брати зобов'язання за векселем (або підроблених підписів, а також підписів вигаданих осіб, чи підписів, що з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язати тих осіб, які поставили їх на векселі чи від імені яких він був підписаний) згідно зі статтями 7, 77 Уніфікованого закону зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є юридично дійсними.

Таким чином, підписи векселедавця та індосантів, що не можуть зобов'язати тих осіб, від імені яких вони поставлені, не створюють підстав для недійсності векселя. Правочини, на підставі яких був виданий (переданий) вексель, можуть бути визнані судом недійсними у випадках, передбачених статтями 215-236 Цивільного кодексу України із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 7.11.2011 року у справі №1-702/11 щодо засудження ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України не досліджувались та не встановлювались обставини, пов'язані із видачею векселів від імені підприємства ТОВ «Монтажбудстрой». Правовідносини між ТОВ «Монтажбудстрой» та першими векселедержателями, а також між Товариством та іншими суб'єктами господарської діяльності, у тому числі індосантами-продавцями та індосатами-покупцями цінних паперів (векселів), не були предметом дослідження.

У зазначеному вироку був встановлений лише факт здійснення ОСОБА_3 реєстрації ТОВ «Монтажбудстрой» без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність її керівництва цим товариством.

Таким чином, встановлене не є підставою недійсності векселів (втратою ними вексельної сили), що є предметом договорів купівлі-продажу цінних паперів у спірних у даній справі господарських операціях, тому посилання суду першої інстанції на вищезазначений вирок, як на підставу недійсності та фіктивності векселів емітованих ТОВ «Монтажбудстрой» є необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства, відповідно зазначені векселі, емітовані від імені ТОВ «Монтажбудстрой», є дійсними та не припиняють обов'язків осіб, що підписали вексель при його видачі та індосаменті.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що окружний суд помилково прийшов до висновку, що векселі ТОВ «Монтажбудстрой» не мають властивостей, визначених ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та видані в порушення вимог ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», відповідно до норм п. 1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України не є товаром, відповідно не можуть бути активами ІСІ, а також те, що операції з купівлі-продажу векселів ТОВ «Монтажбудстрой» здійснені Товариством не є операціями з активами фондів, та відповідно не підпадають під дію пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, тобто підлягають оподаткуванню на загальних підставах з відображення в податковому обліку фонду, ведення якого покладено на Товариство.

Апеляційний суд правильно зазначив, що всі господарські операції з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) були здійснені за рахунок активів пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Цімеконтранс», що протирічать положенням Закону України № 2299-III від 15.03.2001 року «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (далі - Закон № 2299-ІІІ).

Відповідно до п. 1, п. 7 ст. 3 Закону № 2299-ІІІ під активами інституту спільного інвестування розуміється сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Під інститутом спільного інвестування розуміється корпоративний інвестиційний фонд, або пайовий інвестиційний фонд.

Згідно з ст. 3 Закону № 2299-ІІІ під коштами спільного інвестування - розуміються кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо); а під вартістю чистих активів інституту спільного інвестування - розуміється величина, що визначається як різниця між сумою активів інституту спільного інвестування з урахуванням їх ринкової вартості і розміром зобов'язань інституту спільного інвестування.

Статтею 22 Закону № 2299-ІІІ передбачено, що пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Відповідно до ч. 7 ст. 23 Закону № 2299-ІІІ укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду.

Згідно з ст. 31 Закону № 2299-ІІІ винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ та (або) приросту вартості чистих активів ІСІ. Максимальний розмір винагороди компанії з управління активами (в тому числі премії) та порядок її нарахування встановлюються Комісією. Винагорода компанії з управління активами виплачується грошовими коштами, а положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією.

Відповідно до ст. 52 Закону № 2299 грошові пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами у банку окремо від власних коштів компанії з управління активами, коштів інших пайових інвестиційних фондів та відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ.

Апеляційний суд правильно зазначив, що діяльність Товариства з управління активами є послугами, за які Товариство, як компанія з управління активами, що здійснює управління, отримує відповідну винагороду, розмір якої зазначається в договорі між ІСІ і Товариством. При цьому, винагорода покривається за рахунок чистих активів ІСІ, у зв'язку з чим відповідно до положень п. 4.1, пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 136.1.9 п. 136.1 ст. 136, пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу України у Товариства не виникають валові доходи від суми залучених активів ІСІ в управління. Відповідно до правовстановлюючих документів і джерел фінансування відчужені Товариством прості векселі не належать до його власних активів, а є активами Фонду, знаходяться у спільній часткові власності інвесторів інститутів спільного інвестування і, відповідно, кошти, що отримані за угодою купівлі-продажу акцій, є доходом інвестиційного фонду, тобто, є доходом співвласників.

Доходом Товариства, як компанії з управління активами, є саме винагорода за управління активами, а не повний дохід інвесторів на активи Фонду, тому відповідно у Товариства є право не включати до складу доходів операції з коштами спільного інвестування.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон № 334/94-ВР) під валовим доходом розуміється загальна суму доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Апеляційний суд встановив, що безспірно встановленим у цій справі є факт здійснення Товариством усіх господарських операцій з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) за рахунок активів пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Цімеконтранс».

Відповідно до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР до валового доходу не включаються і не підлягають оподаткуванню кошти, або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням таким платником коштів або майна в довірче управління.

Згідно з пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу України не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з: отриманням платником податку основної суми фінансових кредитів, у тому числі субординованого боргу, позик від інших осіб - кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, позик, наданих платником податку іншим особам - дебіторам, отриманням частини консолідованого іпотечного боргу власниками іпотечних сертифікатів участі, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу; та залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або на інші строкові чи довірчі рахунки, розміщенням або наступним продажем боргових цінних паперів, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу) або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що всі векселі, емітовані ТОВ «Монтажбудстрой», були заповнені з дотриманням вимог, встановлених ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» та ст.,ст. 75, 76 Уніфікованого закону, містять скріплені печаткою підписи керівника (директора) та головного бухгалтера, не мають дефекту з форми, чи будь-яких інших підстав, які б позбавляли їх вексельної сили, або б спричиняли їх недійсність як цінних паперів, чи переривали б індосаментний ряд.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.