Постанова

від 09.12.2015 по справі 910/12917/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 910/12917/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Бовсунівської Л.О.,

представників:

від позивача Шаповал Д.В., дов. від 15.05.2015 б/н,

від відповідача 1 Тарасенко Ю.В., дов. від 08.12.2015 б/н,

від відповідача 2 не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство)

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 (підписане 03.08.2015)

у справі №910/12917/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Телеком»

до 1. Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.Ініціатива»

про стягнення 8 582,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй-Телеком» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство) (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.Ініціатива» (відповідач 2) про стягнення солідарно основного боргу в сумі 7 500 грн, 3% річних в сумі 32,05 грн та інфляційних втрат в сумі 1 050 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/12917/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача заборгованість в сумі 7 500 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 827 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вимоги п. 4.2 договору поруки дотримано не було, зокрема, питання погодження позивача з відповідачем 1 забезпечених порукою зобов'язань протягом п'яти днів з дня укладання договору. Строк дії договору поруки від 06.03.2013 закінчився ще до порушення відповідачем 1 зобов'язань за договором, а тому суд в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.Ініціатива» відмовив, оскільки обов'язок поручителя за зобов'язаннями відповідача 1 за договором поруки не настав.

Враховуючи те, що належних доказів, які підтверджують виконання відповідачем 1 проектно-вишукувальних робіт з розроблення проекту землеустрою на суму 7 500 грн або повернення вказаної суми коштів позивачу, відповідачем 1 надано не було, місцевий господарський суд визнав позовну вимогу про стягнення з відповідача 1 попередньої оплати в сумі 7 500 грн, як обґрунтовану.

В частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд відмовив з тих підстав, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних не виникає, зокрема, в разі повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/12917/15 скасувати, справу повернути до господарського суду для виконання вимог ч.1 ст.17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). У разі визнання апеляційним судом відсутності порушень вимог щодо підсудності, та відповідно розгляду справи по суті, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/12917/15 апелянт просив скасувати та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Строй-Телеком» з Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) не погоджувало питання забезпечення порукою зобов'язань та останнє не знало про існування зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «І.К.Ініціатива» у спірних правовідносинах, а тому останнє не несе обов'язків поручителя за зобов'язаннями відповідача 1 і не може бути належним відповідачем у справі.

При цьому, за твердженнями апелянта, замовник (позивач) достовірно знав про наявність проблем з правовою позицією Головного управління Держземагенства України в Одеській області, проте його рішення у передбачений законом термін не оскаржив та не усунув обставин, за наявності яких затвердження проекту землеустрою є неможливим. Відтак, оскільки мало місце прострочення кредитора у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.12.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказом належного повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 12.11.2015) - 17.11.2015, долучене до матеріалів справи.

08.12.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 09.12.2015 представник відповідача 1 заявив усне клопотання про залучення до матеріалів справи листа Головного управління державного земельного агентства в Одеській області від 04.03.2015 №126 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою», оскільки даний лист був отриманий лише після прийняття рішення по справі.

Представник відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для виконання вимог ч.1 ст. 17 ГПК України. У разі визнання апеляційним судом відсутності порушень вимог щодо підсудності та розгляду справи по суті, оскаржуване рішення просив скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача та відповідача 1, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй-Телеком» (замовником) та Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) (виконавець) укладено договір № 29 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за умовами якого виконавець зобов'язався виконати з дотриманням вимог законодавства проектно-вишукувальні роботи з розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться на території Калинівської сільської ради Комінтерновського району Одеської області для розміщення та експлуатації об'єктів і споруд телекомунікацій, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи (п. 1.1 договору).

Етапи та строки виконання робіт визначаються погодженим сторонами календарним планом виконання робіт (п. 1.3 договору).

Загальна вартість робіт за цим договором становить 15 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 500 грн. Загальна вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток 3), що складається на підставі погодженого сторонами кошторису на виконання робіт (додаток 4) (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору замовник протягом 7 банківських днів, починаючи з дня підписання договору, зобов'язується здійснити авансовий платіж виконавцю у розмірі 50% від загальної вартості робіт, що становить 7 500 грн.

Остаточний платіж замовник перераховує виконавцю протягом 3 банківських днів після отримання затвердженого в установленому законодавством порядку проекту та підписання акта приймання-передачі робіт, розмір платежу становить 50% від загальної вартості робіт, що становить 7 500 грн (п.2.3 договору).

Приймання виконаних робіт за цим договором оформляється актом приймання-передачі робіт (п.3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що замовник зобов'язаний підписати акт протягом двох днів з дня одержання проекту.

У п.4.1 договору визначено, що початок робіт - 06.03.2013 та їх закінчення - 06.09.2013.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов'язань (п.9.1 договору).

Визначаючи правову природу спірного договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами правочин є договором підряду.

Частина 1 ст.837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843 ЦК України).

Стаття 854 ЦК України визначає, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як встановлено судом першої інстанції, 18.03.2013 позивачем, на виконання п. 2.2 договору сплачені грошові кошти в якості авансу в сумі 7 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18.03.2013 № 146.

З метою забезпечення виконання Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) зобов'язань між позивачем та відповідачем 2 укладено договір поруки, за умовами якого відповідач 2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем 1 умов договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 06.03.2013 №29 (далі - договір поруки).

У випадку невиконання відповідачем 1 своїх зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору, поручитель зобов'язується нести відповідальність солідарно з Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) (п.2.1 договору поруки).

Сторони домовились, що даною порукою зобов'язання Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство), що виникли/виникнуть з договору забезпечуються лише частково, в межах суми, яка становить 200 грн (п.1.3 договору).

Частинами 1, 2 ст.553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 4.2 договору поруки встановлено, що поручительство припиняється, зокрема, у разі непогодження кредитором з Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) питання забезпечення порукою зобов'язань останньої протягом 5 днів з моменту укладення цього договору.

Судом першої інстанції встановлено, що питання погодження позивачем з Виробничо-комерційною фірмою «Стелхен» (приватне підприємство) забезпечених порукою зобов'язань за договором протягом 5 днів з дня укладення договору не вирішувалось. Протилежного матеріали справи не містять.

У п.4.1 договору поруки зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими особами всіх сторін договору та діє до 06.04.2013.

Частина 1 ст.598 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку). Відтак, право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом строк дії договору поруки закінчився ще до порушення відповідачем 1 зобов'язань за договором і відповідальність відповідача 2 за договором поруки не настала.

Заперечення Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство) щодо не підсудності даної справи Господарському суду міста Києва, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Частина 3 ст.15 ГПК України визначає, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

При цьому, нормами чинного законодавства України не визначено співвідношення розміру позовних вимог до кожного з відповідачів. Визначальною умовою при вирішенні питання про порушення провадження у справі за позовом до декількох відповідачів є наявність та пов'язаність вимог до кожного з відповідачів.

Враховуючи той факт, що одним з відповідачів у розглядуваній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «І.К. Ініціатива» місцезнаходженням якого є: 04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, б.15/3, офіс 111, колегія суддів приходить до висновку, що спір у даному випадку, за вибором позивача, підлягає розгляду у Господарському суді міста Києва.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ч.1 ст.611 ЦК України).

Як вже зазначалось, за умовами договору сторонами визначено початок робіт - 06.03.2013 та їх закінчення - 06.09.2013.

Проте, у строк , встановлений договором, відповідач 1 роботи не виконав.

Відповідно до п.6.1 договору умовами припинення (розірвання) договору є: сторони не виконують узяті на себе, згідно з договором, зобов'язання.

Твердження відповідача 1 в апеляційній скарзі, судом відхиляються з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.613 ЦК України визначено, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Стаття 837 ЦК України визначає, що підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника, зокрема, про наявність інших обставин, що не залежать від підрядника, які загрожують якості або придатності результату роботи.

За твердженнями позивача відповідач 1 не інформував позивача про труднощі, які виникли у нього під час виконання вказаного договору. Про існування проблем правового характеру щодо проекту землеустрою позивач дізнався лише під час розгляду даної справи.

Доказів того, що виконавець звертався до замовника та попереджав його про неможливість виконати свій обов'язок у строк, встановлений у договорі, матеріали справи не містять.

13.03.2015 позивач звернувся до відповідача 1 з письмовою вимогою вих. №185/18, в якій повідомляв про відмову від прийняття виконання зобов'язання у зв'язку з втратою інтересу та просив протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги перерахувати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Телеком» 7 500 грн, в якості повернення авансового платежу.

Факт надіслання вказаної вище вимоги на адресу Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство) підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку від 13.03.2015 №3144.

Відповідь на вимогу позивача за вих.185/18 від 13.03.2015, або повернення попередньої оплати матеріали справи не містять.

В силу ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, які виникли на основі цього договору.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Враховуючи, що зобов'язання сторін за договором про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 06.03.2013 №29 припинились, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 на користь позивача спірної суми авансового платежу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2015 у справі № 910/11243/14.

Що стосується решти вимог позивача, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14).

Таким чином, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у застосуванні до відповідача 1 відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми «Стелхен» (приватне підприємство) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі №910/12917/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12917/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій