Ухвала

від 25.11.2015 по справі 2а-13329/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/18401/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 по справі №2а-13329/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №0005452202.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби 01.04.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.04.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабер» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабер» вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за березень 2011 року, на 119916,01грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на результатах даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів» та висновках акта перевірки Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси від 24.02.2012 №531/23-5/37420695 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мораксель» щодо підтвердження господарських відносин із платникам податків за період січень-лютий, травень, червень, вересень-грудень 2011 року» яким встановлено ведення товариством фінансово-господарської діяльності у 2011 році з рядом підприємств-контрагентів, які визнані банкрутами або які мають ознаки фіктивних підприємств; відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мораксель» основних засобів, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також відсутність товариства за його юридичною адресою. На підставі викладеного відповідачем зроблено висновок про нікчемність укладених правочинів між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель», що свідчить про укладання угод без мети настання реальних правових наслідків та з метою ухилення від сплати податків.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 15.06.2012 №383/22-2/32490710 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2012 №0005452202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 119917,00грн., з яких 119916,00грн. - основний платіж та 01,00грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим на підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність спірних господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель» підтверджується матеріалами справи, зокрема наданими позивачем договором купівлі-продажу товару (сої, українського походження, врожаю 2010 року, насипом) від 25.01.2011 №2501МФ, додатком №1 до вказаного договору; фактичне здійснення поставки товару за вказаним договором підтверджується актом приймання-передачі товару від 28.03.2011, податковою накладною, видатковою накладною та рахунком-фактурою; оплату за придбаний товар позивачем було проведено у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Мораксель», що підтверджується платіжними дорученнями.

Досліджені в процесі розгляду справи документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства та не ставлять під сумнів фактичне виконання умов договору.

Судами також встановлено, що товар, придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мораксель», в подальшому було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, що підтверджується договором комісії укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОІНВЕСТ СК», додатковими угодами до зазначеного договору, актом приймання-передачі товару, видатковою накладною, звітом комісіонера по договору комісії.

До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Мораксель» було зареєстровано у встановленому законом порядку та мало статус платника податку на додану вартість.

Відтак, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель».

Таким чином слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мораксель».

Враховуючи викладене, за встановлених судами обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.07.2012 №0005452202 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 по справі №2а-13329/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв