Ухвала

від 02.12.2015 по справі 817/4186/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/52247/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., розглянувши письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сарним'ясопром» на постановуРівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі№ 817/4186/13-а за позовомСарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області доТовариства з обмеженою відповідальністю «Сарним'ясопром» простягнення коштів з рахунків у банках, -

в с т а н о в и в :

Сарненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів у Рівненській області (далі - Сарненська ОДПІ) звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сарним'ясопром» (далі - ТОВ «Сарним'ясопром») про стягнення податкової заборгованості в сумі 499 666,04 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Сарним`ясопром» кошти, які перебувають у його власності в рахунок погашення податкового боргу в сумі 499 666,04 грн. за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, шляхом стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Сарним'ясопром» залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, у відповідача станом на 15 листопада 2013 року, з врахуванням часткової сплати, існувала заборгованість перед бюджетом в розмірі 499 666,04 грн., в тому числі по сплаті податку на додану вартість в сумі 297 681,04 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 201 985 грн. Вказана заборгованість виникла на підставі поданого платником самостійно уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за серпень 2012 року, яким визначено суму штрафу, нараховану платником самостійно у зв'язку із виправленням помилки в розмірі 258 грн., та винесених Сарненською ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2006 року №0003152340/0 та № 0003162340/0.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались платником в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06 лютого 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2014 року, позовну заяву ТОВ «Сарним'ясопром» до Державної податкової інспекції у Сарненському районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду з огляду на неявку без поважних причин представника ТОВ «Сарним'ясопром» у судові засідання.

У зв'язку із наведеним, ТОВ «Сарним'ясопром» повторно звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, вказаний позов залишено без розгляду в зв'язку із тим, що ТОВ «Сарним'ясопром» пропущено строк звернення до суду без поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для стягнення податкового боргу з ТОВ «Сарним'ясопром».

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, зробленим без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак оскаржені у цій справі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому акцентує увагу на наступному.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з пунктом 95.4 наведеної статті контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Так, підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

З аналізу наведених норм слідує, що умовою, наявністю якої обумовлюється право податкового органу звертатися до суду із позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, є наявність у такого платника суми податкового боргу.

Вказана обставина, відповідно до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, входить до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно було встановити обставини наявності у відповідача податкового боргу та підстави виникнення такого податкового боргу.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, встановлена судами попередніх інстанцій наявність у відповідача податкового боргу у розмірі 499 666,04 грн. не ґрунтується на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору.

Зі змісту наявних у матеріалах справи доказів слідує, що сума податкового боргу, на думку позивача, виникла на підставі уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість за серпень 2012 року та винесених Сарненською ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2006 року № 0003152340/0 та № 0003162340/0.

Роблячи висновок про наявність підстав для задоволення позову про стягнення коштів в сумі 499 666,04 грн., суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не перевірили чи була вказана сума податковим боргом.

Відповідач під час розгляду попередніми судовими інстанціями справи посилався на те, що сума штрафних санкцій у розмірі 201 985 грн., яка нарахована на підставі податкового повідомлення-рішення від 13 грудня 2006 року №0003162340/0 за порушення пункту 2.15 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, є різновидом адміністративно-господарських санкцій і на них не розповсюджуються положення щодо узгодження податкового зобов'язання, встановлені чинним на час винесення вказаного податкового повідомлення-рішення Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій наведеному оцінки не надали, як і залишили поза увагою й документальну непідтвердженість розміру податкового боргу, адже в матеріалах справи відсутні податкові повідомлення-рішень від 13 грудня 2006 року № 0003152340/0 та № 0003162340/0, які, на думку позивача, свідчать про наявність у позивача податкового боргу.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили звернення до суду, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Втім, судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано вказаних вимог, адже, задовольнивши позовну вимогу про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, суди вдались лише до дослідження обставин оскарження до суду податкових повідомлень-рішень, які на думку позивача, свідчать про наявність у відповідача податкового боргу, та не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні вказані податкові повідомлення-рішення.

При цьому фактично не дослідженими (з урахуванням доводів відповідача) лишились обставини, що становлять предмет доказування для цілей вирішення вказаного спору, а саме наявність у відповідача податкового боргу у розмірі 499 666,04 грн.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам необхідно було вжити заходи для з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, зокрема, витребувати докази документального підтвердження розміру податкового боргу відповідача, а також надати оцінку доводам відповідача про те, що сума штрафних санкцій у розмірі 201 985 грн., яка нарахована на підставі податкового повідомлення-рішення від 13 грудня 2006 року №0003162340/0 за порушення пункту 2.15 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, є різновидом адміністративно-господарських санкцій і на них не розповсюджуються положення щодо узгодження податкового зобов'язання, встановлені чинним на час винесення вказаного податкового повідомлення-рішення Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

При цьому, у разі підтвердження доводів відповідача про те, що сума штрафних санкцій у розмірі 201 985 грн. застосована на підставі податкового повідомлення-рішення від 13 грудня 2006 року №0003162340/0 застосована за порушення пункту 2.15 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 судам слід мати на увазі наступне.

Так, за змістом підпункту 2.6 пункту 2 вказаного Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно з частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

На час застосування штрафних санкцій спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначав процедуру оскарження дій органів стягнення, був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до визначення, наведеного в пунктів 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Отже, застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, на час виникнення спірних правовідносин, були різновидом адміністративно-господарських санкцій, і на них не розповсюджувалися положення щодо узгодження податкового зобов'язання, встановлені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».

Відтак, штрафні санкції за порушення порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні не належали до податкових зобов'язань, а тому не могли бути віднесеними до податкового боргу відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Оскільки вказане залишилося поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність їх висновків в цілому по суті спору. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сарним'ясопром» задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак