Окрема думка

від 27.11.2015 по справі 127/5579/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Копаничук С.Г.

27 листопада 2015 року

В жовтні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, Саяпіної (нині - ОСОБА_5) М.І., ОСОБА_6 про знесення гаражів, розташованих за адресою по вул. Максимовича в м. Вінниці. Вказали, що вони є власниками та мешканцями квартири №1 в одноповерховому будинку по вул. Максимовича, 25 в м .Вінниці. Поряд з їх квартирою, на прибудинковій території, на відстані 5,6 м., 5,8 м., 6 м., розташовані цегляні гаражі, забудовниками та користувачами яких є відповідачі. Оскільки вказані гаражі збудовано з порушенням п.7.50 Державних будівельних норм 360-92, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України №173 від 19.06.1996 року та обмежують їх право користування квартирою, просили зобов'язати відповідачів знести вказані гаражі.

Ухвалою Ленінського районного суду м .Вінниці від 21.11.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи - товариство власників гаражів «Зв'язківець».

Ухвалою Вінницького міського суду від 14.05.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Вінницьку міську раду.

В ході розгляду справи, позивачі уточнили позовні вимоги,посилаючись на ст.ст.376,391 ЦК України, просили зобов'язати відповідачів, за власний рахунок, знести гаражі, розташовані по вул. Максимовича, 25 в м. Вінниці.

Справа розглядалась суми неодноразово.Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.03.2015 року рішення Вінницького міського суду від 21.08.2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області скасовано,а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вінницького міського суду від 07.09.2015 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 за власний рахунок знести гараж, розташований біля будинку №25 по вул. Максимовича у м. Вінниці. Зобов'язано ОСОБА_4 за власний рахунок знести гараж, розташований біля будинку №25 по вул. Максимовича у м. Вінниці. Зобов'язано ОСОБА_6 за власний рахунок знести гараж, розташований біля будинку №25 по вул. Максимовича у м. Вінниці. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять зазначене рішення скасувати через порушення судом норм матеріального та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення,яким в задоволенні позову відмовити. Зазначили, що гаражі не є самочинним будівництвом, оскільки при їх будівництві та прийнятті в експлуатацію дотримані усі норми закону та приписи, котрі діяли на момент їх забудови в 1966,1976 та 1981 роках. Натомість, суд не врахував, що позивач самочинно зайняв земельну ділянку біля житлового будинку і здійснив добудову до будинку, у зв'язку з чим і зменшилась відстань між будівлею і гаражами. Крім того, суд не перевірив наявність у позивачів технічного висновку про відповідність виконаних робіт при здійснені добудови до житлового будинку будівельним нормам і правилам, наявність висновку про відповідність перепланування санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки, наявність даних про не порушення прав власників інших квартир та правил експлуатації будинку.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилено,рішення Вінницького міського суду від 07.09.2015 року залишено без змін. З даним висновком в частині позову до ОСОБА_5 не погоджуюсь ,вважаю ,що рішення в цій частині підлягало скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Постановляючи рішення суд першої інстанції та апеляційний суд виходили з того,що вказані гаражі є самочинно збудованими,оскільки під їх будівництво не виділялась земельна ділянка та відсутні передбачені законом дозволи на будівництво,а також вони не приймались в експлуатацію.Виходячи з того,що ,що даний час гаражі розташовані на відстані 5,6 м ;5,8 м та 6 м від будинку,чим порушуються права позивачів на безпечне користування майном,позовні вимоги про їхзнесення були задоволені.

Відповідно до ч.3ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права,які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно з положеннями ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорювалось,що спірні гаражі побудовані в 1966,1976,1981 роках. Також з матеріалів справи та пояснень сторін та третіх осіб встановлено ,що гаражем 1966 року побудови під №51 користується ОСОБА_5,гаражем №52 1976 року - ОСОБА_4 та гаражем №53 ,1981 року побудови -ОСОБА_6 (а.с.52 т.1)

Позивачі набагато пізніше будівництва зазначених гаражів поселились в квартиру АДРЕСА_1 і приватизували її .На підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.08.2006 року їм належить на праві власності ,зареєстрованому 24.12.2008 року в Державному реєстрі , по 1/4 частині квартири.

З висновку експертизи по справі вбачається, що станом на час розгляду справи гаражі розташовані на відстані 5,6 м ;5,8 м та 6 м від будинку,чим порушуються п.7.50 ДБН 360-92 та Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів щодо мінімальних відстаней від наземних гаражів до житлових будинків, які мають становити не менше10 метрів.

Враховуючи мотиви скасування судом касаційної інстанції попередніх рішень судів по справі та відповідно не з'ясування цих питань судом першої інстанці,ї апеляційним судом з'ясовувалось питання щодо меж земельної ділянки по вул.Максимовича,25 та доказів щодо знаходження гаражів на прибудинковій території.

З відповіді виконкому Вінницької міської ради вбачається ,що документація стосовно меж і площі прибудинкової території по вул.Максимовича,25 та проект розподілу території кварталу не розроблялися (т.3 а.с.244) .Згідно витягу з плану зонування міста,що є складовою частиною генплану міста , будинок №25 ( що помилково означений на плані під №27), розташований в рекреаційній зоні дач та колективних садів, а гаражі знаходяться у комунально-складській зоні. (т.4 а.с. 21) Отже, відсутні докази того, що гаражі розташовані на прибудинковій території зазначеного будинку.

Земельна ділянка, на якій побудовано гаражі відповідно до вимог чинного законодавства ні позивачам, ні відповідачам в користування не надавалась, права власності чи права постійного користування вказаною земельною ділянкою ні позивачі ,ні відповідачі у встановленому законом порядку не набули, отже, не може мати місце захист прав позивачів, як власників чи користувачів земельної ділянки, на якій знаходяться гаражі.

Що стосується порушення самочинним будівництвом прав позивачів, як співвласників будинку на безпечне користування майном та його захисту ,то суд першої інстанції виходив з того,що гаражі являють собою самочинне будівництво оскільки ні відповідачам ,ні товариству співвласників гаражів земельна ділянка під їх будівництво відведена не була,гаражі збудовані без документів на здійснення будівельних робіт,без затвердженого проекту.Не виділялась земельна ділянка і зареєстрованому в 1990 році гаражно-будівельному кооперативу,членами якого, як зазначається, були відповідачі.

Суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про задоволення позову в частині зобов'язання знесення гаражів 1976,1981 року побудови,якими користуються ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ,оскільки останні належними і допустимими доказами не довели,що гаражі побудовані на виділеній для цих цілей земельній ділянці з дотриманням норм чинного на той час законодавства.Крім того , вони не довели що, будучи членами гаражно-будівельного кооперативу , належним чином набули право власності на них , повністю сплативши пайові внески .

Погоджуючись з висновками судів в частині необхідності знесення самочинно збудованих в 1976 ,1981 роках гаражів, , якими порушуються права позивачів, вважаю,що позовні вимоги в частині знесення гаражу 1966 року побудови, задоволенню не підлягають.

Земельна ділянка ,на яких здійснювалось будівництво, рішенням виконкому Вінницької обласної ради №182 від 20 березня 1959 року, з вилученням її з державного лісового фонду Вінницького лісгоспу, була відведена в постійне користування Вінницькому управлінню зв'язку площею 14,6 га для будівництва телевізійної вишки і одночасно передано обласному управлінню зв'язку триквартирний кордон з усіма господарськими будівлями.Рішення містить також звернення до Ради Міністрів УРСР з проханням затвердити це рішення. (т.1 а.с.94)

Наказом начальника Вінницького обласного управління зв'язку №169 від 18.08.1965 року, з метою виробничої необхідності ,частина цієї земельної ділянки на території обласного радіоцентру була відведена під будівництво одноквартирного житлового будинку,будівництво якого було покладено на Вінницький поштамт і зобов'язано начальника поштамту Саяпіна розпочати будівництво будинку,яке закінчити в 4 кварталі 1965 року(а.с.95 т.1)

Відповідно до акту приймання житлового будинку в експлуатацію від 29.12.1965 року, цегляний одноповерховий одноквартирний будинок ,загальною площею 51,6 кв.м.,житловою 37,3 кв.м.,забудовником якого являвся Вінницький поштамт, будувувався за типовим проектом 1-10.11.3 м-3 вип. ІІ , у грудні 1965 року був закінчений будівництвом і відомчою комісією Вінницького облуправління зв'язку був прийнятий в експлуатацію з відміткою про відсутність відступлення від проекту. При цьому, згідно акту приймання та технічного паспорту станом на 17.01.1966 року,до складу житлового будику, що на той час мав адресу вул.Транспорна,15,входили господарські будівлі: вигрібна яма,надвірний туалет(вбиральня) та сарай - гараж (а.с.96-98 т.1,а.інв.с. 1) Таким чином, будинок по вул.Транспорній ,15 (в даний час Максимовича,25) знаходився на земельній ділянці спеціального режиму - земель зв'язку ,був прийнятий в експлуатацію і являвся житловим будинком відомчого житлового фонду ,в склад якого входив і сарай - гараж "Б",площею 22 кв.м.,1966 року побудови.

Незважаючи на наявність в матеріалах справи відповідних доказів наведеному,суд на них уваги не звернув , не перевірив фактичні та правові підстави виникнення права власності на будинок та гараж, які збудовані до 2004 року , не застосував до даних правовідносин норми права,що регулювали відносини власності на той час і не встановив ,чи може за таких обставин являтись здійснене в 1966 році будівництво гаражу самочинним.

Встановлення судом часу завершення будівництва визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

Зокрема, Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена 31 січня 1966 року , передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ лише з 31 січня 1966 року .Згідно п.6 її , не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, які розташовані на територіях,що вилучені з відання місцевих рад депутатів трудящих постановами уряду (на землях промислових підприємств, транспорту ,Міністерства оборони та інших).

Незважаючи на це, за заявою власника була проведена технічна інвентаризація відомчого будинку з господарськими спорудами,включаючи гараж , в результаті якого встановлено власником Вінницький поштамт .

Оскільки права останнього на будинок , в тому числі на гараж , виникли до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вони, в силу ч.4 ст.3 цього Закону, визнаються дійсними ,так як на момент їх виникнення діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.( т.3 а.с.127-128; т.2 а.с.210-221).

Крім того, суд виходив з того що самочинним будівництвом порушено права позивачів ,а тому гараж підлягає знесенню за рахунок відповідача.

З технічного паспорту вбачається,що станом на 17.01.1966 року будинок по вул.Транспортній,15(нині-Максимовича,25) мав корисну площу 50,7 кв.м.(т.2 а.с.218), станом на 1982 рік - індивідуальні гаражі на території телерадіоцентру були розташовані без порушень санітарних розривів до житлових будівель(т.1 а.с.100).

З оглянутого судом технічного паспорту вбачається, що станом на 1992 рік площа будинку по вул..Максимовича,25 збільшилась до 73,5 кв.м., в 1999 році - до 81,2 кв.м.,а в 2006 році становить 109,8 кв.м.

Станом на 13.11.2008 року будинок по вул.Максимовича, 25 має самочинно збудовані приміщення 3-1,площею 8,6 кв.м.;3-1,площею 4,2 кв.м.;3-3,площею 15,4 кв.м.; 1-2,площею,13,4 кв.м; 2-6,площею 3,6 кв.м. та самочинно переобладнане 1-3,площею 9,7 кв.м.,в результаті чого його площа збільшилась на 31,8 кв.м.

Спірний гаражі залишались на місці з часу забудови, а відстань від гаражу до житлового будинку зменшилась внаслідок послідуючого здійснення прибудов до будинку .Таким чином , право позивачів на безпечне користування будинком, в частині дотримання норм ДБН , санітарних розривів, порушили користувачі (співвласники ) будинку , внаслідок дій по збільшенню його розмірів і відповідно зменшенню цих відстаней.

З врахуванням викладеного вважаю ,що підстав вважати гараж 1966 року самочинним збудованим і що таким будівництвом порушені права позивачів на безпечне користування своїм майном відсутні ,а тому в задоволенні позову в цій частині вимог необхідно відмовити.

Суддя: Копаничук С.Г.