Ухвала

від 03.12.2015 по справі 752/1134/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14882/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Плахотнюк К.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2015 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю: позивача ОСОБА_3,

представників відповідача КозаченкоЮ .С., Марущак Т. І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі - Марущак Тетяни Іванівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі, третя особа виконуючий обов'язки ректора Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі Благовісний Сергій Григорович про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись до суду з вказаною позовною заявою обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідно до наказу № 755-к від 22.12.2014 року його було звільнено з посади доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі. Звільнення вважав незаконним та таким, що порушує його право на працю. Підставою для звільнення відповідачем зазначено скорочення штату, однак фактична причина звільнення - це його причетність до відкриття кримінальних проваджень стосовно службових осіб УДУФМТ та викриття корупції серед керівництва університету. Стверджував, що у навчальному році університет набрав достатню кількість студентів на освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр», тому він мав повне педагогічне навантаження на весь строк дії контракту. Приймаючи рішення про його звільнення у зв'язку зі скороченням штату керівництво УДУФМТ не запропонувало йому іншої посади, а на його звернення з цього ж питання повідомили, ще станом на 01.12.2014 року вакантних посад, що відповідають його освіті та кваліфікації немає. У той же час в університеті створювались нові робочі місця, що підтверджено наказами № 424 від 19.08.2014 року, № 654 від 15.10.2014 року. Зазначив, що іншої роботи у нього немає, а також те, що його звільнення відбулося без згоди профспілки, а наказ про звільнення був підписаний особою, яка не мала на це мала на це повноважень. Просив визнати наказ про звільнення незаконним, поновити його на посаді доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки УДУФМТ та з урахуванням поданих уточнень стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу. Та вважати однією з підстав позову проведення досудового розслідування в межах відкритого кримінального провадження щодо службових осіб УДУФМТ внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015100060003516.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року позов було задоволено.

Визнано незаконним звільнення 23.12.2014 року ОСОБА_3 з посади доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки відповідно до наказу №755-к від 22.12.2014 року.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

Стягнуто з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 25 459,16 гривень з утриманням необхідних відрахувань до державного та місцевого бюджетів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині: поновлення ОСОБА_3 на посаді доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі; стягнення з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі на користь ОСОБА_3 середнього заробітку в межах платежів за один місяць у розмірі 2 764,51 гривень

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача подала апеляційну скаргу, де ставила питання про його скасування. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представники апелянта у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити.

Позивач не визнав апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволенні.

Третя особа: виконуючий обов'язки ректора Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі Благовісний С.Г. про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. У судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Так судом при розгляді справи встановлено, що 27.05.2010 року Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі було укладено контракт № 118 з науково-педагогічним працівником ОСОБА_3, за умовами якого останнього було прийнято на посаду доцента кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту на 0,5 ставки.

01.07.2012 року Українським державним університетом фінансів та міжнародної торгівлі та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 2 до контракту № 118 від 27.05.2010 року, відповідно до якої ОСОБА_3 призначений на посаду доцента кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

03.09.2012 року було укладено додаткову угоду до контракту № 118 від 27.05.2010 року, відповідно до якої: ОСОБА_3 призначений на посаду доцента кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з продовженням строку дії контракту до 30.06.2017 року. Інші положення контракту залишено без змін.

ОСОБА_3 22.10.2014 року був попереджений про наступне вивільнення через два місяці з дня попередження, на підставі наказів УДУФМТ від 19.08.2014 року № 424 «Про внесення змін до штатного розпису Університету», від 15.10.2014 року № 653 «Про введення в дію нового штатного розпису» та від 22.10.2014 року № 679 «Про внесення змін до штатного розпису Університету».

Наказом в.о. ректора УДУФМТ № 755-к від 22.12.2014 року, відповідно до наказів Університету від 19.08.2014 року №424 «Про внесення змін до штатного розпису Університету», від 15.10.2014 року № 653 «Про введення дію нового штатного розпису Університету» та від 22.10.2014 року № 679 «Про внесення змін до штатного розпису Університету», ОСОБА_3 доцента кафедри фінансів та фінансово - економічної безпеки, звільнено з займаної посади 23.12.2014 року, у зв'язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається із матеріалів справи підставами для звернення позивача до суду було його звільнення у зв'язку зі скороченням штату, що штучно створено відповідачем. Оскільки фактичного скорочення не було, тому що університетом у 2014 році було набрано студентів на навчання до бакалаврату по спеціальності «фінанси і кредит», створено нові вакансії за наказами УДУФМТ № 424 від 19.08.2014 року і № 654 від 15.10.2014 року, а також прийнято на роботу на його кафедру 10 нових викладачів у період з серпня по грудень 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з їх доведеності. Вказуючи на те, що прийнявши рішення про подальше вивільнення ОСОБА_3 з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та попередивши про таке вивільнення з дотриманням положень діючого законодавства ( за два місяці) відповідач при цьому не запропонував йому інших вакантних посад, які б він мав можливість зайняти за згодою, що підтверджується повідомленням УДУФМТ про відсутність вакансій.

У той час як у період з 06.11.2014 року по 15.12.2014 року на роботу до УДУФМТ були зараховані провідні фахівці до: відділів ліцензування та акредитації, бухгалтерського обліку, звітності та економічного аналізу, організації роботи з іноземними студентами, підвищення кваліфікації, виховної роботи, профорієнтації та працевлаштування випускників, організації з наукової роботи; фахівці на посади методистів навчально-наукового фінансово-економічного інституту. Крім того було встановлено факти переміщення наукових працівників з науковим ступенем «доцент» між кафедрами, переміщення доцентів на посади викладачів, прийняття на посади фахівців та викладачів за сумісництвом.

Також судом зазначалося про упереджене ставлення адміністрації УДУФМТ до позивача з тих підстав, що він 08.08.2014 року вчинив офіційне звернення до прокуратури Печерського району м. Києва з приводу вчинення, на його думку, протиправних дій ректором УДУФМТ та деканом фінансово-економічного факультету цього ж університету, оскільки за даними витягу зі штатного розпису УДУФМТ (кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки) станом на 23.10.2014 року), коли приймалося рішення про скорочення, посади доцентів цієї ж кафедри з тарифним розрядом 19 обіймали 8 осіб, однак скороченню підлягав саме позивач ОСОБА_3

З урахуванням положень ст. 235 КЗпП України прийнявши рішення щодо поновлення позивача, суд вказував на необхідність задоволення вимог позивача і щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23.12.2014 року по 28.09.2015 року в розмірі 25 459, 16 гривень виходячи з середньоденного заробітку позивача - 128, 58 гривень.

У той же час суд першої інстанції вважав що, не підлягають до задоволення вимоги про визнання недійсним наказу № 755 - к від 22.12.22014 року з підстав того, що наказ був виданий особою, яка не мала повноважень для його підписання. Так як у зв'язку з відпусткою в.о. ректора Гвоздецького В.Д. виконання його обов'язків у відповідності до наказу № 623 від 10.12.2014 року в.о. ректора було покладено на проректора з науково - педагогічної роботи Благовісного С.Г., що узгоджується з положеннями Статуту учбового закладу.

Також судом вказувалось на відсутність доказів того, що звільнення позивача відбулося без згоди профспілкового комітету. З урахуванням того, що позивач не був членом профспілкової організації університету. А тому питання про його звільнення не підлягало вирішенню профспілковою організацією.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги та не надав належну правову оцінку листу № 26/01-1612 від 01.12.2014 року, в якому містилось повідомлення про майбутнє вивільнення та інформація про відсутність наявних вакантних посад, які можна було б запропонувати позивачу. А також те, що в підтвердження відсутності вакансій, відповідач надавав до суду витяг штатного розпису кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі станом на 23.10.2014 року (на момент попередження про майбутнє вивільнення) та на момент звільнення 23.12.2014 року, на думку колегії суддів, не узгоджуються з діючими нормами права.

Так як відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до положень п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року зі змінами та доповненнями, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Як у ході розгляду справи у суді першої інстанції так і в апеляційному суді відповідачем вказувалось на відсутність наявних вакантних посад, які можна було б запропонувати позивачу згідно витягу штатного розпису кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі як на дату попередження про подальше вивільнення так і на час звільнення.

Однак, зазначені доводи відповідача вказують на те, що позивачу повідомлялась інформація про відсутність можливості подальшого працевлаштування лише в межах відсутності вакантних посад на кафедрі фінансів та фінансово-економічної безпеки де він працював ( яка не є окремою юридичною особою). А не в межах наявності вакантних посад, які були на той час у Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі як юридичної особи з яким позивач перебував у трудових відносинах згідно умов строкового трудового договору.

При цьому відповідачем також не було надано до суду доказів, які б спростували відомості надані позивачем на підтвердження наявності вакантних посад в учбовому закладі на час повідомлення його про подальше звільнення і створення нових робочих місць до часу звільнення. А також доказів того, що позивач не міг обіймати ці посади згідно до своєї кваліфікації чи спеціальності.

Що свідчить про те, що відповідач не виконав покладені на нього обов'язки у відповідності до положень ст. 49-2 КЗпП України, а саме те, що працівнику повинна бути запропонована робота за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності такої - інша наявна робота.

Про що правомірно судом першої інстанції було вказано, як на наявність підстав для задоволення вимог з урахуванням того, що відповідачем було порушено ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги стосовно виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог та дослідження доказів, які не мають відношення до справи, а саме вказівка суду « про упереджене ставлення адміністрації УДУФМТ до нього з підстав того, що він 08.08.2014 року вчинив офіційне звернення до Прокуратури Печерського району м. Києва з приводу вчинення, на його думку протиправних дій ректором УДУФМТ та деканом фінансово - економічного факультету», колегія суддів вважає такими що не заслуговують на увагу. З огляду на те, що суд прийняв ці обставини лише до уваги, а не зазначив як підстави для поновлення.

Враховуючи те, що подана апеляційна скарга не містить у собі доводів щодо невідповідності рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з зазначених вище доводів апеляційної скарги нема.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі - Марущак Тетяни Іванівни відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: