Постанова

від 11.12.2015 по справі 826/25559/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 грудня 2015 року № 826/25559/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» (далі також - ТОВ «СПЕКЛ», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 листопада 2015 року №0004922205 та № 0004912205.

Ухвалою суду від 24 листопада 2015 року було відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення такими, що підлягають скасуванню.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

У судове засідання, призначене на 09 грудня 2015 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача та відповідача не з'явились.

Водночас, 09 грудня 2015 року на адресу суду надійшли клопотання сторін у справі про здійснення розгляду даної справи за їх відсутності, в якому, зокрема, було зазначено про те, що позивач та відповідач не заперечують проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З огляду на зазначене та з урахуванням вимог статті 122 КАС України, суд прийшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ :

За результатами проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «СПЕКЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Аверсбуд», ПП «Білдінг Стаф» та ТОВ «Аскобуд» за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2015 року, відповідачем складено акт від 05 жовтня 2015 року № 4464/26-56-22-05-04/25397547, яким встановлено порушення ТОВ «СПЕКЛ» вимог п.п. 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 630 718, 00 грн., приписів пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 статті 138 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в розмірі 211 071, 00 грн. Податковим органом під час проведення перевірки була встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Аверсбуд», ПП «Білдінг Стаф» та ТОВ «Аскобуд», що і стало підставою для визнання відповідачем порушення ТОВ «СПЕКЛ» вимог податкового законодавства.

На підставі наведених висновків акту перевірки, податком органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 листопада 2015 року: № 0004922205, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 316 606, 00 грн., у тому числі 211 071, 00 грн. - основний платіж, 105 535, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004912205, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «СПЕКЛ» за платежем податок на додану вартість в розмірі 944 405, 00 грн., у тому числі 629 603, 00 грн. - основний платіж, 314 802, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 вересня 2012 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Аверсбуд» (Підрядник) було укладено договір товару № 25/9-12, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язувався за завданням Замовника виконувати будівельні роботи, визначені в додатках до такого договору, а Замовник зобов'язувався прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх в порядку, встановленому договором.

12 липня 2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Аскобуд» (Підрядник) було укладено договір № 7-07, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язувався за завданням Замовника виконувати будівельні роботи, визначені в додатках до такого договору, а Замовник зобов'язувався прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх в порядку, встановленому договором.

Аналогічний за своїм предметом договір підряду був укладений позивачем (Замовник) та ТОВ «Аскобуд» (Підрядник) 18 жовтня 2012 року за № 6/12 ГИ-У.

21 лютого 2014 року між позивачем (Замовник) та ПП «Білдінг Стаф» (Підрядник) було укладено договір № 21-02-14, відповідно до умов якого Підрядник зобов'язувався за завданням Замовника виконувати ремонтні роботи, визначені в додатках до такого договору, а Замовник зобов'язувався прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх в порядку, встановленому договором.

03 березня 2014 року між позивачем (Замовник) та ПП «Білдінг Стаф» (Виконавець) було укладено договір № 03-03-14, відповідно до умов якого Виконавець, з метою виявлення стану і тенденцій розвитку ринку, аналізу ринкового попиту і показників ринкової долі зобов'язувався за завданням Замовника надавати йому послуги в порядку та на умовах, визначених у відповідних замовленнях, які є додатками до договору, а Замовник зобов'язувався оплачувати надані послуги.

Згідно замовлення № 1 до наведеного договору, завданням Замовника був аналіз ринку карток України у 2012-2013 роках.

25 березня 2014 року між позивачем (Замовник) та ПП «Білдінг Стаф» (Виконавець) було укладено договір № 25-03-14, відповідно до умов якого Виконавець за дорученням Замовника зобов'язувався виконати сервісне обслуговування обладнання Замовника.

Також, 15 квітня 2014 року між позивачем (Замовник) та ПП «Білдінг Стаф» (Виконавець) було укладено договір № 1504/14, відповідно до умов якого Виконавець за завданням Замовника зобов'язувався виконати Роботи в порядку а на умовах, передбачених договором. Згідно замовлень позивача, складених на підставі такого договору, Виконавцем виконувались роботи щодо формування коробок стартових пакетів операторів мобільного зв'язку та фальцювання бланків.

Сплачені за вказаними зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує зазначену в постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 21-1359а15) правову позицію Верховного Суду України, відповідно до якої визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

У своєму рішенні Верховний Суд України вказав на те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: кошторисів, технічних завдань, замовлень, актів приймання виконаних будівельних робіт та додатків до них, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання-передачі продукції, податкових накладних.

На підтвердження факту оплати наданих контрагентами послуг, позивач долучив до матеріалів справи виписки по власним банківським рахункам.

Між тим, суд зазначає, що окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: акти приймання виконаних робіт, локальні кошториси на будівельні роботи та довідки про вартість виконаних будівельних робіт не містять відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, надані позивачем документи з зазначеними вище недоліками, суд не вважає первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Крім того, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували оплату позивачем наданих ПП «Білдінг Стаф» послуг в обсягах, визначених в податкових накладних, наданих ТОВ «СПЕКЛ» його контрагентом. Так, згідно наданих позивачем до суду податкових накладних, виданих йому ПП «Білдінг Стаф», сума коштів, яка підлягала сплаті позивачем його контрагенту становить 2 283 557, 60 грн., в той час як фактично сплачена сума, яка підтверджується матеріалами справи, становить лише 380 592, 94 грн., що не дозволяє стверджувати про реальний характер виконання господарських зобов'язань між вказаними підприємствами.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що реальне виконання умов договору від 03 березня 2014 року № 03-03-14, предметом якого було здійснення ПП «Білдінг Стаф» на замовлення ТОВ «СПЕКЛ» аналізу ринку карток України у 2012-2013 роках, підтверджується лише актом здачі-прийняття робіт № 7 від 30 квітня 2014 року, зі змісту якого не вбачається можливим достовірно встановити факт такого виконання. При цьому інших доказів на підтвердження таких обставин, враховуючи встановлені судом факти несплати позивачем наданих ПП «Білдінг Стаф» послуг в повному обсязі, ТОВ «СПЕКЛ» до суду надано не було.

Окремо суд звертає увагу на те, що ТОВ «СПЕКЛ» не було долучено до матеріалів справи податкових накладних, виданих йому ТОВ «Аверсбуд» за наслідком виконання умов договору від 25 вересня 2012 року № 25/9-12.

Так, позивачем були надані податкові накладні, виписані ТОВ «Аверсбуд» за наслідком виконання умов договору від 19 жовтня 2012 року № 7/12 ГИ-У, умови виконання якого не перевірялись податковим органом в межах проведеної перевірки позивача, результати якої оформлені актом від 05 жовтня 2015 року № 4464/26-56-22-05-04/25397547.

А тому всі документи, в тому числі податкові накладні, надані ТОВ «СПЕКЛ» на підтвердження реального характеру виконання умов договору від 19 жовтня 2012 року №7/12 ГИ-У судом до уваги не беруться, оскільки зазначена обставина не була підставою для прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно, суд критично ставиться до посилання позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року у справі №826/8392/15, в мотивувальній частині якої судом зроблено висновок про те, що у ТОВ «СПЕКЛ» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Аверсбуд», оскільки, як вбачається з тексту самого судового рішення, предметом податкової перевірки, яка досліджувалась в межах справи № 826/8392/15, були обставини виконання позивачем та його контрагентом умов саме договору від 19 жовтня 2012 року № 7/12 ГИ-У, який не досліджувався ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві в межах акту перевірки від 05 жовтня 2015 року № 4464/26-56-22-05-04/25397547.

Також необхідно звернути увагу на те, що відповідно до відомостей акту перевірки позивача, його контрагенти ТОВ «Аверсбуд», ПП «Білдінг Стаф» та ТОВ «Аскобуд» у період виконання своїх зобов'язань за укладеними з позивачем договорами, які були наведені вище, не мали достатньої кількості власних трудових ресурсів для виконання таких зобов'язань. Зокрема, у трудових відносинах з ТОВ «Аверсбуд» в період з 4 кварталу 2012 року по 2014 рік включно перебувало від 2 до 7 осіб, з ТОВ «Аскобуд» в період з 1 кварталу 2013 року по 2014 рік включно - від 1 до 4 осіб, а з ПП «Білдінг Стаф» - 3 особи.

При цьому, що не заперечується позивачем, актом перевірки встановлено, що всі 3 працівника ПП «Білдінг Стаф» звільнились з роботи 01 червня 2014 року, що ставить під сумнів достовірність відомостей, наведених в актах про виконання робіт, датованих 16 червня 2014 року, 18 червня 2014 року та 19 червня 2014 року, оскільки у цей період жоден працівник у ПП «Білдінг Стаф» не обліковувався.

Зазначені обставини підтверджуються і доданими відповідачем до матеріалів справи довідками за формою № Д4 та № 1 ДФ.

В контексті наведеного, позивач вказує на те, що укладеними з його контрагентами договорами не заборонялось залучення для їх виконання субпідрядників, що і здійснювалось ТОВ «Аверсбуд», ПП «Білдінг Стаф» та ТОВ «Аскобуд».

Ухвалою суду від 24 листопада 2015 року у зазначених підприємств було витребувано докази, які б могли підтвердити наявність на підприємствах трудових ресурсів, та основних засобів виробництва, укладання та виконання договорів з третіми особами щодо реалізації своїх власних зобов'язань перед ТОВ «СПЕКЛ», виконання таких зобов'язань особисто.

Між тим, за час розгляду справи вказаними підприємствами не було надано суду доказів або пояснень, які витребовувались ухвалою від 24 листопада 2015 року.

При цьому, документи, які б підтверджували залучення ТОВ «Аверсбуд», ПП «Білдінг Стаф» та ТОВ «Аскобуд» субпідрядників для виконання своїх зобов'язань перед ТОВ «СПЕКЛ», не були надані до матеріалів справи і позивачем.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи актів виконаних будівельних робіт, в наявній в них графі «Субпідрядник» відсутні будь-які відомості щодо залучення третіх осіб до проведення відповідних будівельних робіт.

На підставі наведеного вище, суд констатує відсутність належного документального підтвердження, а, як наслідок, і реального характеру виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Враховуючи все зазначене вище, обґрунтованими є викладені відповідачем в акті перевірки ТОВ «СПЕКЛ» від 05 жовтня 2015 року № 4464/26-56-22-05-04/25397547 висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

А як наслідок, правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 05 листопада 2015 року № 0004922205 та № 0004912205 - відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк