Ухвала

від 01.12.2015 по справі 821/3640/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2015 р. м. Київ К/800/51325/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного підприємства «Стевлалі» на постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 у справі № 821/3640/13-а за позовомПриватного підприємства «Стевлалі» доДержавної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Стевлалі» звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006042200, №0006052200 від 11.09.2013.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 скасовано та ухвалено по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №553/21-03-22-01/35329888 від 23.08.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 272 157 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 244 098 грн.; порушення п.2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 на суму 1 962 грн.; пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, Порядку заповнення та подання податковим агентом Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПС України №1020 від 24.12.2010, в результаті чого позивачем у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ), за 3-4 квартал 2011 року, 1-4 квартал 2012 року не відображено суми доходів, нарахованих та виплачених фізичній особі ОСОБА_4;

- за результатами розгляду заперечень позивача висновки акта перевірки викладено в іншій редакції та встановлено порушення: п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 272 157 грн.; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 32 018 грн.; п.2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою правління НБУ №637 від 15.12.2004, на суму 1962 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0006042200 від 11.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 332 345 грн. (з яких: 272 157 - основний платіж та 60 188 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0006052200 від 11.09.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 36 518 грн. (з яких: 32 018 - основний платіж та 4 500 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції за встановлених обставин справи не погодився з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт здійснення спірних господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не може погодитися як з висновками суду першої, так і з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість був врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачем документи на транспортування та договір доручення, встановив, що ОСОБА_4 є засновником та керівником ПП «Стевлалі» та директором ПП «Влада-Плюс», а також приватним підприємцем ОСОБА_4, який підписував договори сам з собою, за якими сам собі давав завдання по їх виконанню та сам собі сплачував кошти за отримані послуги, на підставі чого формував валові витрати. З огляду на ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безтоварності спірних операцій позивача з вказаними контрагентами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що фактичні обставини справи щодо особи засновника та/або особи директора юридичної особи мають досліджуватися та встановлюватися та підставі належних та допустимих доказів, зокрема, статуту юридичної особи, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем визначено спірні суми грошових зобов'язань за проведеними позивачем операціями з ПП «Влада плюс», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, не перевірив висновки суду першої інстанції в частині спірних правовідносин по господарських операціях позивача з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки спірним операціям позивача з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, зокрема, не з'ясував та не дослідив зміст проведених позивачем господарських операцій, їх обсяг та спосіб здійснення, рух активів у процесі їх здійснення, подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішальне значення для цілей правомірності відображення показників податкового обліку є встановлення факту реального здійснення операції та її дійсний економічний зміст, зокрема наявність ділової мети такої.

Згідно пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності

У випадку, коли операція не зумовлена розумними економічними причинами, вона не може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку.

Так, обставини справи щодо необґрунтованості отримання платником податку податкової вигоди підлягають встановленню та доведенню в ході судового розгляду справи. Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для заниження об'єкта оподаткування.

Однак, розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили обставини справи стосовно того, чи були господарські операції у межах спірних правовідносин обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи все вищезазначене, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних показників податкового обліку під час нового розгляду справи судам слід встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення товарних господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності; з'ясувати намір позивача на отримання позитивного економічного ефекту та наявності у платника податку ділової мети під час здійснення спірних господарських операцій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Стевлалі» задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31.10.2013 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний