Рішення

від 11.12.2015 по справі 539/3069/15-ц

ЛУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/3069/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Даценка В. М.

при секретарі - Ануфрієвій Н.М.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

третьої особи - ОСОБА_4,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лубнах справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_7 про передачу ділянки з земель комунальної власності у приватну власність громадян,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_6, ОСОБА_1 звернулися в суд з позовною заявою до Лубенської міської ради Полтавської області про передачу ділянки з земель комунальної власності у приватну власність громадян.

В позові вказали, що ОСОБА_1 є власником 44/100, а ОСОБА_6 56/100 домоволодіння по вул.І.Франка, 20 в м. Лубни Полтавської області.

Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0726 га з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд». Дана земельна ділянка належить територіальній громаді м. Лубен, в 2012 році пройшла кадастрову зйомку, її межі точно визначені на місцевості, має кадастровий номер і відповідно до рішення Лубенської міської ради від 17.02.2012 року була передана в оренду строком на п'ять років ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які на той час були власниками домоволодіння. В подальшому частини домоволодіння належні ОСОБА_8, ОСОБА_9 придбали позивачі і до них перейшли права та обов'язки орендарів земельної ділянки.

В 2013 році позивачі вирішили приватизувати вказану земельну ділянку, на якій розташоване належне їм домоволодіння. Відповідно до п.16 рішення Лубенської міської ради від 15.02.2013 року їм було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою. Однак начальник управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради відмовився погоджувати технічну документацію, виготовлену ДП «Лубенське державне топографо-геодезичне підприємство». Рішення мотивоване тим, що земельна ділянка має обтяження та обмеження містобудівного характеру у вигляді існуючого проходу та проїзду до сусіднього домоволодіння №22 по вул. І.Франка.

Постановою Лубенського міськрайонного суду від 20.12.2013 року вказану відмову було визнано незаконною. Проте, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року постанова місцевого суду була скасована, а в задоволені позову відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що жодних обмежень та обтяжень спірна земельна ділянка не має і з 08.09.1983 року через неї не існує ані проходу, ані проїзду до земельної ділянки сусіднього домоволодіння.

Позивачі вказують, що неодноразово зверталися до Лубенської міської ради з питання проведення приватизації земельної ділянки, на якій розташоване їх домоволодіння, однак кожного разу під різними приводами вирішення даного питання відкладалось.

Пунктом 23 рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 08.08.2014 року позивачам було відмовлено в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та у передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки по вул. І.Франка, 20 в м. Лубни.

Постановою Лубенського міськрайонного суду від 07.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року, вказаний пункт рішення був скасований. В цих рішеннях було прямо вказано, що у Лубенської міської ради відсутні законні і об'єктивні обставини, які б перешкоджали затвердженню поданої ними технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки в м. Лубни по вул. І.Франка,20.

Отримавши вищевказані судові рішення, якими попередні дії та рішення посадових осіб виконкому міської ради та самої міської ради були визнані незаконними, позивачі 28.10.2014 року, 20.11.2014 року та 08.12.2014 року знову зверталися до Лубенської міської ради для затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки за адресою м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Пунктом 26 рішення Лубенської міської ради від 19.12.2014 року відповідач визнав технічну документацію такою, що не відповідає вимогам закону. Підстави такого рішення повністю співпадають з підставами скасованого судом пункту 23 рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 08.08.2014 року.

Позивачі вважають, що немає жодних законних підстав для відмови їм в затвердженні технічної документації із землеустрою та відмови у передачі їм у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки, а тому відповідно до уточнених позовних вимог просять визнати незаконним і скасувати п.26 рішення Лубенської міської ради від 19.12.2014 року, зобов'язати Лубенську міську раду Полтавської області передати з земель комунальної власності Лубенсьої міської ради земельну ділянку за адресою: м. Лубни, вул. І. Франка, 20, площею 0,0726 га у приватну спільну часткову власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_6, визначивши, що до позивача ОСОБА_1 переходить право власності на 44/100 частин, а до позивачки ОСОБА_6 - 56/100 частин вказаної земельної ділянки.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16.11.2015 року в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет позову, залучено ОСОБА_7, ОСОБА_4

В судовому засіданні позивачі, заявлені позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача, Лубенської міської ради, за довіреністю проти задоволення позову заперечив та вважав, що відмова у затвердженні технічної документації згідно із рішенням (пункт 26) сорок сьомої сесії шостого скликання Лубенської міської ради від 19.12.2014 року «Про вилучення, надання земельних ділянок у власність та користування юридичним і фізичним особам для різного цільового призначення» є обґрунтованою, а технічна документація є такою, що не відповідає ст.55 ЗУ «Про землеустрій» та ст.ст. 120, 198 ЗК України. Оформлення технічної документації було здійснено з порушенням вимог законодавства. Межі земельної ділянки не були погоджені з співвласниками земельної ділянки. В самій технічній документації містяться неточності щодо її площі, також в актах неправильно відображені фактичні обставини при проведенні замірів земельної ділянки.

Третя особа ОСОБА_4 та її представник проти задоволення позову заперечили, вважають, що при затвердженні технічної документації позивачів будуть порушені її права користування земельною ділянкою.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, про час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Дослідивши матеріали справи, надані докази, заслухавши сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.55 ЗУ «Про землеустрій» документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч.ч.2 - 3 ст.116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно ч.ч.9 11 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п. г) ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара.

Згідно ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.198 ЗК України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 16.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, остання набула у власність 30/100 частин житлового будинку за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

За договором купівлі-продажу від 16.10.2012 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, остання набула у власність 26/100 частин житлового будинку за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Таким чином ОСОБА_6 є власницею 56/100 житлового будинку за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Власником іншої частини домоволодіння - 44/100 відповідно до свідоцтва про право власності від 01.10.2012 року серії САЕ №389460, виданого виконкомом Лубенської міської ради на підставі рішення №237 від 26.09.2012 року, є ОСОБА_1

Зазначений будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,0726 га, кадастровий номер 5310700000:06:056:0001, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.

Відповідно до договору оренди землі від 27.04.2012 року вказана земельна ділянка була передана в оренду попереднім власникам ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також ОСОБА_1 строком на 5 років.

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до ОСОБА_6 з придбанням домоволодіння, відповідно до ч.2 ст.120 ЗКУ автоматично перейшли права та обов'язки орендарів земельної ділянки.

Такі обставини також встановлені постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.10.2014 року у справі № 539/3100/14-а.

У 2013 році позивачі вирішили приватизувати земельну ділянку, на якій розташоване їх домоволодіння за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Відповідно до рішення Лубенської міської ради від 15.02.2013 р., позивачам був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою. З цього приводу вони звернулися в ДП «Лубни Геодезія» і позивачам була виготовлена технічна документація.

За погодженням меж земельної ділянки позивачі звернулися до сусідів - ОСОБА_7 і ОСОБА_4 (з будинку № 24 та № 22 по вул. І.Франка в м. Лубни). Мешканці будинку № 24 узгодили межі, а мешканці будинку № 22 відмовили в погоджені меж, аргументуючи тим, що вони купили будинок 5 років тому і весь час користувалися пішохідним проходом до свого домоволодіння через орендовану позивачами земельну ділянку. Крім того, згадані особи вказали, що вони мають право користування не тільки проходом, але і проїздом до свого будинку через земельну ділянку, яку орендують позивачі. Через земельну ділянку, якою користуються позивачі, ще при колишніх власниках домоволодіння, до будинку № 22 були прокладені підземні мережі газо- та водопостачання.

Позивачі звернулися до комісії виконавчого комітету Лубенської міської ради по врегулюванню земельних спорів. Комісія по врегулюванню земельних спорів склала акт від 23.05.2013 року. З акту вбачається, що комісія вирішила: визнати неправомірним дії ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (співвласників будинку № 22) щодо відмови у погодженні меж земельної ділянки вул. І.Франка, 20, на якій розташований житловий будинок, що належить позивачам; рекомендовано власникам будинку №24 встановити земельний сервітут на прохід, під'їзд, експлуатацію та обслуговування газо- та водопроводу через земельну ділянку, якою користуються позивачі. Вищезазначений акт комісії був затверджений рішенням виконкому Лубенської міської ради №129 від 29.05.2013 року. /а.с.60, 62-63/

Позивачі зверталися до начальника управління містобудування та архітектури виконкому Лубенської міської ради ОСОБА_10 для погодження технічної документації, який розглянувши звернення, надав висновок №211 від 01.08.2013 року, що земельна ділянка, якою користуються позивачі, має наступні обтяження та обмеження містобудівного характеру: проїзд до садиби № 22 по вул. І.Франка, обслуговування інженерних мереж, які підведені до садиби № 22. Враховуючи викладене, було зроблено висновок, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул. І.Франка, 20 в м.Лубнах підлягає доопрацюванню.

Позивачі оскаржили вищевказаний висновок до суду. Постановою Лубенського міськрайонного суду від 20.12.2013 року позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено. При цьому судом апеляційної інстанції визначено, що висновок архітектора не має жодних правових наслідків для позивачів, не є обов'язковим для виконання та носить рекомендаційний характер, у зв'язку з чим не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні ст.2 КАС України. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що обтяження та обмеження, зазначені у висновку відповідача не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку встановленому законом, 08.09.1983 року була складена оновлена викопіровка присадибної ділянки №20, де проходу або проїзду через домоволодіння №20 до домоволодіння №22 не відображено.

В подальшому 15.07.2014 року позивачі звернулися до Лубенської міської ради з проханням затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по вул. І.Франка, 20 та передати виділену земельну ділянку в спільну сумісну власність.

08.08.2014 року на сорок четвертій сесії шостого скликання Лубенська міська рада Полтавської області ухвалила рішення, пунктом 23 якого, керуючись ст.55 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст.120, 198 ЗК України, відмовила позивачам в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та у передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.10.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року, у справі ОСОБА_6, ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення позов задоволено: визнано незаконним та скасовано п.23 рішення Лубенської міської ради від 08.08.2014 року.

Як встановлено судом в межах вказаної справи підставою для прийняття оскаржуваного пункту рішення було те, що при розгляді технічної документації з землеустрою виникли розбіжності фактичної ситуації на місцевості з технічними планами МБТІ, а саме: на плані земельної ділянки МБТІ відсутня калитка до садиби № 22, невірно вказаний тип огорожі, не нанесено проїзд до садиби № 22. При цьому робочою групою було рекомендовано управлінню містобудування та архітектури зафіксувати обтяження земельної ділянки № 20 для влаштування під'їзду до садиби № 22 та обслуговування інженерних мереж.

Вирішуючи зазначену справу, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи в суді не було надано жодних відомостей, що відповідні обтяження та обмеження, про які йдеться в згаданому протоколі, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку встановленому законом. Таким чином, позивач ОСОБА_1 має у користуванні земельну ділянку на підставі укладеного з Лубенською міською радою договору оренди, а до позивачки ОСОБА_6 право користування вказаною земельною ділянкою перейшло відповідно до положення ч.2 ст.120 ЗК України. Розмір земельної ділянки, яку бажають приватизувати позивачі, не перевищує допустимий для безоплатної передачі в містах, передбачений ст.121 ЗК України. За таких обставин у Лубенської міської ради були відсутні будь-які законні, об'єктивні обставини, які б перешкоджали затвердженню поданої позивачами технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки.

Отримавши вищевказані судові рішення, якими попередні дії та рішення посадових осіб виконкому міської ради та самої міської ради були визнані незаконними, позивачі 28.10.2014 року, 20.11.2014 року та 08.12.2014 року знову зверталися до Лубенської міської ради для затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки за адресою м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Пунктом 26 рішення Лубенської міської ради від 19.12.2014 року відповідач відмовив позивачам в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі у спільну сумісну власність вказаних громадян земельної ділянки за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка,20.

Рішення мотивоване тим, що:

- відсутні погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (власниками житлового будинку по вул. І.Франка, 24/2, Лубенської міської ради в особі Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради),

- відсутня копія документу, що посвідчує право на земельну ділянку,

- невідповідність пояснювальної записки вимогам Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі та закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року,

- мають місце порушення, допущені при проведенні закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі, встановлені Інструкцією про встановлення меж земельних ділянок в натурі та закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року.

Оцінюючи вказане рішення, суд виходить з наступного.

Аналіз викладеного законодавства дає підстави для висновку про те, що погодження є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВСС України від 25 лютого 2015 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачі ставлять питання про приватизацію земельної ділянки, яка до цього перебувала в їх користуванні на підставі договору оренди. У цієї земельної ділянки визначені межі та їй присвоєно кадастровий номер.

Суд враховує те, що будь-які спори щодо меж земельної ділянки, обтяжень на ній, при розроблені технічної документації на оренду земельної ділянки (а.с.11-52) не виявлено. Відтак, суд критично оцінює доводи відповідача щодо вказаних обставин.

Відсутність копії документу, що посвідчує право на земельну ділянку, відповідач пояснив відсутністю у позивачів договору оренди земельної ділянки. Такі доводи відповідача не є переконливими, оскільки право позивачів на оренду цієї земельної ділянки встановлено, в тому рахунку і в судових рішеннях, вказаних вище, які були надані відповідачу разом з технічною документацією. В судовому засіданні представник відповідача не заперечував право позивачів на оренду спірної земельної ділянки.

Інші підстави для відмови в передачі земельної ділянки відповідач пов'язує з порушенням процедури проведення землевпорядних робіт. Судом встановлено, що порушення, на які вказує позивач, є формальними, дублюються з вищенаведеними (відсутність погодження меж з суміжними землевласниками), відповідач не зміг надати суду докази того, що вони якимось чином могли вплинути на прийняття рішення про затвердження земельної ділянки. Крім того, судом встановлено, що питання організації таких робіт, зокрема, погодження з землекористувачами вирішувалося в позасудовому порядку, про що свідчить акт по вирішенню спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні.

Також представник відповідача вказав на неточності в розмірі земельної ділянки в документах БТІ - 686 м2, та в технічній документації 726 м2. В судовому засіданні встановлено, що всі документи, в тому числі і витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 89) містять інформацію щодо її розміру - 726 м2. При цьому слід зауважити, що БТІ не є профільним державним органом щодо земельних питань.

Крім того, такі обставини не зазначалися відповідачем при прийнятті рішення, що свідчить про те, що такі неточності були усунені шляхом виміру цієї земельної ділянки, на що відповідач погодився.

За таких підстав, суд відхиляє такі доводи.

Також представник відповідача посилається на те, що прохід (проїзд) через подвір'я позивачів до подвір'я третіх осіб є єдиним можливим проїздом. Однак аналіз поданих документів свідчить про те, що такий проїзд можливо провести і через подвір'я багатоквартирного будинку поруч, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності. Крім того, передача земельної ділянки у власність позивача не позбавляє третіх осіб права встановити відповідний сервітут.

Крім того, протягом судового засідання представником відповідача неодноразово заявлялося клопотання про залучення до справи в якості третіх осіб, а також спеціалістів, осіб, як приймали участь в розробці технічної документації.

Проте, такі клопотання суд відхилив з підстав їх необґрунтованості. Представник відповідача не зміг пояснити суду, які обставини у справі потребують додаткових роз'яснень вказаними особами.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В постанові Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.10.2014 року, залишеній без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року, у справі ОСОБА_6, ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області про визнання незаконним та скасування встановлено, що у Лубенської міської ради були відсутні будь-які законні, об'єктивні обставини, які б перешкоджали затвердженню поданої позивачами технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, рішення ради про відмову в затвердженні технічної документації з цих підстав є незаконним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на положення ст.118 ЗК України рішення ради про відмову в затвердженні технічної документації повинне бути обґрунтоване з посиланням на конкретні норми чинного законодавства, однак оскаржуване рішення містить лише загальне посилання на порушення Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі та закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року. Більш широке трактування таких підстав для відмови в судовому засіданні надав представник відповідача.

Такі порушення, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, самі по собі вказують на незаконність оскаржуваного рішення.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині зобов'язання ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, суд виходить з наступного.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №539/1751/15-а за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування п.26 рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 19.12.2004 року скасовано постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області та закрито провадження.

Ухвала суду мотивована тим, що вказана справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки виникає спір про право цивільне, що узгоджується з правовою позицією ВСУ України, викладеною ним в постанові від 11.11.2014 року у справі № 21-493а14, та у постанові від 09.12.2014 року.

Зокрема, в цих рішеннях ВС України вказав «відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій».

Системний аналіз цих рішень судів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про надання земельної ділянки відповідач приймає рішення про відмову в її наданні або рішення про передачу земельної ділянки у власність. Такі рішення приймаються радою на підставі свого волевиявлення, як власника земельної ділянки, носять цивільний характер.

Таким чином вимоги позивача про зобов'язання ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

При цьому такий спосіб захисту права, як зобов'язання вчинити дії, узгоджується зі способами захисту, визначеними ЦК України.

Незважаючи на цивільний характер цих відносин, слід враховувати особливості порядку переходу комунальної власності у приватну власність, які встановлені вказаними вище нормами ЗК України.

Зокрема, зважати на дискреційні повноваження ради, під якими слід розуміти повноваження, які рада, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли рада може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке вона вважає найкращим за даних обставин.

(Рекомендації Комітету ОСОБА_11 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_11 11.03.1980 на 316-й нараді).

Відповідач наділений дискреційними повноваженнями щодо надання оцінки наявності або відсутності в конкретному випадку підстав для відмови у видачі дозволу... У випадку, якщо при розгляді справи щодо незаконності рішення про відмову в наданні дозволу, суд встановить відсутність інших підстав для відмови, тобто встановить факт того, що відповідач вичерпав можливість для прийняття відповідного рішення, суд, не втручаючись в дискреційні повноваження державного органу, має право зобов'язати останнього прийняти єдине можливе рішення.

Ухвала ВАС України від 21.03.2013 року у справі К/9991/22575/12.

Дискреційні повноваження - сукупність прав і обов'язків, що дають можливість діяти на власний розсуд у межах закону. Дискреційні повноваження є елементом компетенції, і їх використання повинно відбуватися лише у рамках закону, що відповідає принципу законності та зміцнює законність. Власний, вільний розсуд - це повноваження, надані особі, яка наділена владою, вибирати між двома або більше альтернативами, коли кожна альтернатива законна. Отже це вибір лише із законних альтернатив. Адміністративний розсуд повністю пов'язаний з правом і не має нічого спільного зі свавіллям як дією на свідоме порушення законодавства. Суть розсуду полягає у вольовому співвідношенні доцільності і законності

(Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 року № 815/6672/15).

18.11.2015 року на засідання Науково-консультативної ради при ВАСУ розглядалося питання дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування в аспекті вибору засобів захисту порушеного права особи. Професор кафедри фінансового права юридичного факультету КНУ ім.Т.Шевченка Д.Гетьманцев вказав, що неправомірна відмова в прийнятті певного рішення органом місцевого самоврядування не є формою реалізації дискреційних повноважень. В цьому випадку суд повинен зобов'язати цей орган прийняти відповідне рішення. Судді наголосили, що якщо вони задовольняють вимоги позивача і зобов'язують орган розглянути те чи інше питання, а потім цей орган відмовляє вдруге - це не можна назвати ефективним способом захисту порушеного права.

Судом встановлено, що спір між позивачами та відповідачем про передачу земельної ділянки позивачам існує тривалий час - 2 роки 9 місяців. Суд вже приймав рішення про визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у передачі земельної ділянки у власність позивачів, при цьому в постанові Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.10.2014 року чітко зазначено про відсутність будь-яких законних, об'єктивних обставин, які б перешкоджали затвердженню поданої позивачами технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки. Та незважаючи на це, рада повторно приймає рішення про відмову в затвердженні технічної документації та передачу земельної ділянки у власність з підстав, які суд визнає незаконними.

Суд зазначає, що при затвердженні технічної документації відповідач не здійснює вибір із законних альтернатив, на власний адміністративний розсуд. Відтак такі дії відповідача не є формою реалізації дискреційних повноважень.

На думку суду, лише скасування такого рішення не можна визнати ефективним способом захисту порушеного права.

Відтак, оскільки рада вичерпала можливість для прийняття рішення про відмову в затвердженні земельної ділянки, враховуючи те, що затвердження технічної документації є фінальною стадією процесу приватизації земельної ділянки, суд, не втручаючись в дискреційні повноваження ради, вважає за можливе зобов'язати прийняти єдине можливе рішення про зобов'язання ради передати у власність позивачів спірну земельну ділянку.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що рада є колегіальним органом, який приймає рішення шляхом волевиявлення кожного депутата, а тому суд не може зобов'язати його приймати рішення.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином, незалежно від того яким чином працює орган публічної адміністрації, колегіально або індивідуально, а отже незалежно від способу прийняття рішення, колегіального або індивідуального, оцінка законності такої діяльності здійснюється судом.

Виключення з цього правила на підставі того, що рішення ради приймаються колегіально є недопустимими.

Судові витрати понесені позивачами слід стягнути на їх користь з відповідача.

Судові витрати, понесені позивачами під час попереднього розгляду справи за правилами КАС України не підлягають поверненню позивачам в межах цього провадження.

Керуючись ст.ст.55, 56 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст.116, 118, 120, 121, 122, 198 ЗК України, ст.ст. 10, 60, 212-215, 367 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6, ОСОБА_1 до Лубенської міської ради Полтавської області, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_7 про передачу ділянки з земель комунальної власності у приватну власність громадян задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 26 рішення Лубенської міської ради від 19 грудня 2014 року про відмову ОСОБА_6, ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у спільну власність земельної ділянки за адресою: м. Лубни, вул. І.Франка, 20.

Зобов'язати Лубенську міську раду Полтавської області передати з земель комунальної власності Лубенсьої міської ради земельну ділянку за адресою: м. Лубни, вул. І. Франка, 20, площею 0,0726 га, кадастровий номер 5310700000:06:056:0001, у приватну спільну часткову власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_6, визначивши, що до ОСОБА_1 переходить право власності на 44/100 частин, а до ОСОБА_6 - 56/100 частин вказаної земельної ділянки.

Стягнути з Лубенської міської ради Полтавської області на користь ОСОБА_6, ОСОБА_1 судовий збір в сумі по 487 грн 20 коп. кожному.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу до Апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду ОСОБА_12 В. М.