Постанова

від 09.12.2015 по справі 904/6124/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2015 року Справа № 904/6124/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді Вечірка І.О. (доповідач)

суддів : Кузнецова В.О., Науменка І.М.

секретар: Петровська А.В.

представники сторін:

від позивача : Дзецина Н.М. представник, довіреність № б/н від 01.01.2015 року, присутній в судовому засіданні 07.12.2015 року;

від відповідача-2: Хіральдо Рамірес М.М.В., представник, довіреність № 1-А від 06.02.2015 року, присутній в судовому засіданні 18.11.2015 року;

від відповідача-1: представник в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року

у справі № 904/6124/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон", м. Запоріжжя

до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Дніпропетровськ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста", м. Київ

про стягнення 603 630,96 грн.

З оголошеною в судовому засіданні 07.12.2015 року перервою до 09.12.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року у справі № 904/6124/15 (суддя Золотарьова Я.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон" 273 000,00 грн. основної заборгованості, 106 432,61 грн. пені, 3 173,64 грн. штрафу, 26 427,16 грн. 3 % річних, 198 553,32 грн. інфляційних втрат, 12 141,74 грн. судового збору. Відмовлено у позові до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року в частині стягнення пені в сумі 106 432,61 грн., штрафу в сумі 3 173,64 грн., 3 % річних у сумі 26 427,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 198 533,32 грн. та ухвалити нове рішення, яким в цій частині в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- у розрахунку пені позивачем було допущено помилку у вигляді неправильного визначення періоду нарахування пені, а саме: період нарахування пені вказано з 29.06.2014 року по 29.06.2015 року;

- місцевий господарський суд не врахував той факт, що позивач невірно обчислив суму боргу з урахуванням індексу інфляції;

- судом було здійснено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

- оскільки між сторонами не було узгоджено в договорі можливості застосування сплати 3 % річних та сплати суми інфляційний витрат, то вимоги позивача в цій частині, на думку відповідача, не підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.10.2015 року апеляційну скаргу на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року в частині стягнення пені в сумі 106 432,61 грн., штрафу в сумі 3 173,64 грн., 3 % річних у сумі 26 427,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 198 533,32 грн. прийнято до розгляду, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.11.2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву до 18.11.2015 року, зобов'язано відповідача-2 подати суду власний розрахунок суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до заперечень, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 18.11.2015 року надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги. Також, відповідачем-2 надано до суду письмові пояснення по апеляційній скарзі та власні розрахунки пені і інфляційних втрат.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.12.2015 року.

Позивач у відзиві та доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року залишити без змін.

Представником позивача в судовому засіданні 07.12.2015 року надано усні та письмові пояснення по апеляційній скарзі.

В судовому засіданні 07.12.2015 року оголошувалась перерва до 09.12.2015 року.

Відповідач-1 наданими йому процесуальними правами не скористався та не забезпечив явку в судове засідання свого повноважного представника, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка представника відповідача-1 в судове засідання не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи по суті у відсутності представника відповідача-1.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

14.07.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліон" звернулось в господарський суд Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста" про стягнення 603 630,96 грн. (т. 1, а. с. 3-63).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2015 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 03.08.2015 року (т. 1, а. с. 1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2015 року відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон" про забезпечення позову (т. 1, а.с. 67).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2015 року відкладено розгляд справи на 26.08.2015 року (т. 1, а. с. 96).

25.08.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліон" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про уточнення позовних вимог (т. 1, а. с. 100-120).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2015 року відкладено розгляд справи на 08.09.2015 року (т. 1, а. с. 126).

26.08.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Беста" в письмових запереченнях на позовну заяву заявлено про застосування спеціальної позовної давності в один рік (т. 1, а. с. 128-132).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 273 000,00 грн. основної заборгованості, 106 432,61 грн. пені, 3 173,64 грн. штрафу, 26 427,16 грн. 3 % річних, 198 553,32 грн. інфляційних втрат, 12 141,74 грн. судового збору. Відмовлено у позові до відповідача-1.

Слід звернути увагу, що звертаючись із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року відповідачем-2 оскаржено рішення лише в частині стягнення пені в сумі 106 432,61 грн., штрафу в сумі 3 173,64 грн., 3 % річних у сумі 26 427,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 198 533,32 грн.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення від 08.09.2015 року в частині стягнення пені в сумі 106 432,61 грн., штрафу в сумі 3 173,64 грн., 3 % річних у сумі 26 427,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 198 533,32 грн., суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Позовна заява мотивована тим, що:

14.03.2011 року між ТОВ "Кліон" (Продавець) та ТОВ "Беста" (Покупець) було укладено договір поставки № 120/11 (Договір поставки), відповідно до якого Продавець зобов'язався поставляти товар, а покупець у свою чергу зобов'язався приймати товар та своєчасно оплачувати його вартість відповідно до умов договору.

Оскільки Договір поставки передбачав відстрочення платежу, 14.03.2011 року між ТОВ "Кліон" та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір поруки, згідно з яким ФОП ОСОБА_3 в порядку статті 553 Цивільного кодексу України поручився перед ТОВ "Кліон" за виконання обов'язку ТОВ "Беста" за Договором поставки.

Відповідно до пункту 1.2 Договору поруки у разі порушення ТОВ "Беста" обов'язку за Договором поставки, боржник (ТОВ "Беста") і поручитель (ФОП ОСОБА_3.) відповідають перед кредитором (ТОВ "Кліон") як солідарні боржники.

Згідно із пунктом 3.1 Договору поруки в період дії Договору поставки поручитель відповідає за своєчасну оплату боржником заборгованості за поставлений товар по Договору поставки. Виконання зобов'язання за Договором поставки забезпечується порукою частково - у сумі 1 000,00 грн. Відповідальність поручителя обмежується вказаною сумою.

У відповідності із пунктом 4.1 Договору поруки у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) боржником обов'язку за Договором поставки кредитор вправі звернутись із вимогою про виконання умов основного договору як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (з урахуванням пункту 3.1 Договору поруки).

На виконання умов Договору поставки з грудня 2011 року по лютий 2012 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 317 367,12 грн., що підтверджується видатковими накладними УНБ-024292 від 15.12.2011 року на суму 116 200,00 грн. ; УНБ-024359 від 16.12.2011 року на суму 24 088,80 грн.; УНБ-024416 від 19.12.2011 року на суму 9 735,15 грн.; УНБ-024723 від 26.12.2011 року на суму 7 880,06 грн.; УНБ-025070 від 05.01.2012 року на суму 122 873,00 грн.; УНБ-025655 від 24.01.2012 року на суму 13 486,85 грн.; УНБ-025774 від 27.01.2012 року на суму 4 304,88 грн.; УНБ-025922 від 31.01.2012 року на суму 14 523,38 грн.; УНБ-026860 від 23.02.2012 року на суму 4 215,00 грн.

Позивач посилається на те, що відповідачем-2 було здійснено часткову оплату поставленого товару у розмірі 36 956,48 грн. та повернено товар на суму 7 410,64 грн.

Таким чином, позивач просив суд стягнути з відповідача-1 частину суми боргу в розмірі 1 000,00 грн. та відповідача-2 борг за поставлений товар в розмірі 272 000,00 грн.

Розглянувши вимоги в частині основного боргу, місцевий господарський суд дійшов до висновку про їх часткове задоволення. При цьому, суд першої інстанції стягнув з відповідача-2 на користь позивача 273 000,00 грн. основного боргу та відмовив у позові до відповідача-1.

В зазначеній частині рішення не оскаржувалось.

Позивач, крім суми основного боргу в позовній заяві просив також стягнути з відповідача-2 пеню в розмірі 104 054,56 грн., штраф в розмірі 3 173,64 грн., 3 % річних в розмірі 26 227,55 грн. та інфляційні втрати в розмірі 197 175,21 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.08.2015 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, якою, зокрема, просив суд: стягнути з відповідача-2 106 432,61 грн. пені, 3 173,64 грн. штрафу, 26 427,16 грн. 3 % річних, 198 553,32 грн. інфляційних втрат.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача-2 на користь позивача пені в розмірі 106 432,61 грн., нарахованої за період з 08.07.2014 року по 07.07.2015 року, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 5.2 Договору поставки в разі порушення Покупцем строків оплати товару, зазначених в пункті 3.1 Договору, Продавець має право вимагати оплату товару та оплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення від суми належної до оплати за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 5.1 Договору поставки сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано.

Таким чином, позивач не позбавлений права нарахувати відповідачу-2 пеню за прострочення зобов'язання у період від дня, коли зобов'язання мало бути виконано до дня звернення з позовною заявою до господарського суду і підстави для обмеження строку нарахування пені в даному випадку відсутні.

Звертаючись із позовною заявою до відповідача-2 позивач нарахував пеню за період з 08.07.2014 року по 07.07.2015 року в розмірі 106 432,61 грн.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку суми пені, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що вимога про стягнення з відповідача-2 пені у розмірі 106 432,61 грн., нарахованої за період з 08.07.2014 року по 07.07.2015 року, є обґрунтованою.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем-2 заявлено клопотання про застосування до правовідносин сторін строків позовної давності (т. 1, а. с. 128-130).

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Разом з тим, згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більше тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік.

Фактично позивач просив стягнути з відповідача-2 пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань в межах річного строку позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені заявлено в межах встановлених законом строків позовної давності, а тому підлягали задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача-2 суми інфляційних втрат у розмірі 198 553,32 грн., колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 08.07.2012 року по 07.07.2015 року, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що цей розрахунок обґрунтований та є правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача-2 суми інфляційних втрат в розмірі 198 553,32 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача-2 3 % річних у розмірі 26 427,16 грн., нарахованих за період з 08.07.2012 року по 07.07.2015 року апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції заявлені вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 3 % річних в розмірі 26 427,16 грн., нарахованих за період з 08.07.2012 року по 07.07.2015 року, обґрунтовано задоволено.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача-2 штрафу у розмірі 3 173,64 грн., колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до пункту 5.3. Договору поставки у разі порушення строків оплати партії товару більше ніж на 30 календарних днів Покупець оплачує Продавцю штраф в розмірі 1 % від вартості поставленого товару.

За змістом положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнають господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стосовно посилання скаржника на те, що судом було здійснено подвійне стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення колегія суддів враховує наступне.

Верховний суд України в своїй постанові від 09.04.2012 року № 3-88гс11 дійшов до висновку, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Проте, у господарського суду існували підстави для відмови у стягненні з відповідача-2 штрафу, враховуючи наявність заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків (пункти 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" - надалі Постанова Пленуму ВГСУ № 10).

В зв'язку з невиконанням відповідачем-2 своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару протягом більше ніж 30 календарних днів позивач по різним поставкам мав право нарахувати штраф відповідно 05.02.2012 року, 06.02.2012 року, 09.02.2012 року, 16.02.2012 року, 26.02.2012 рок, 14.03.2012 року, 17.06.2012 року, 21.03.2012 року, 15.04.2012 року.

Відповідно до пункту 4.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому, господарським судам слід мати на увазі наступне.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.11.2012 року між ТОВ "Кліон" та ТОВ "Беста" було підписано протокол про залік взаємних вимог. відповідно до якого станом на 23.11.2012 року заборгованість за товар ТОВ "Беста" перед ТОВ "Кліон" складає 342 245,90 грн. згідно з договором № 120/11 від 14.03.2011 року, яка включала в себе й суму заборгованості, яка заявлена у даному позові (а. с. 47).

Таким чином, перебіг позовної давності було перервано відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Отже, оскільки відповідачем-2 було визнано наявність заборгованості перед позивачем 23.11.2012 року, то перебіг позовної давності розпочався 24.11.2012 року. Таким чином, позивач мав право звернутись до господарського суду із заявою про стягнення штрафу протягом року (до 24.11.2013 року). Фактично позивач звернувся з позовною заявою до відповідача-2, в тому числі щодо стягнення штрафу, в липні 2015 року.

За наведених обставин, позивачем пропущено строк позовної давності по вимозі про стягнення штрафу, на що місцевий господарський суд уваги не звернув, а тому дійшов до помилкового висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-2 штрафу в розмірі 3 173,64 грн. є обґрунтованими. В зв'язку з чим, у задоволенні вимог про стягнення штрафу необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року у даній справі в частині стягнення штрафу та судового збору підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини в новій редакції.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на позивача та відповідача-2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 року у справі № 904/6124/15 змінити в частині стягнення штрафу та судового збору, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста"(03067, м. Київ, вул. Виборзька, 59/67; ідентифікаційний код 31202986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон" (69106, м. Запоріжжя, вул. Скворцова, 236; ідентифікаційний код 33134908) - 273 000,00 грн. основної заборгованості, 106 432,61 грн. пені, 26 427,16 грн. 3 % річних, 198 553,32 грн. інфляційних втрат, 12 088,26 грн. судового збору. В решті позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста" відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліон" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Беста" 69,76 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.12.2015 року.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя І.М. Науменко