Ухвала

від 16.11.2015 по справі 826/10818/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2015 р. м. Київ К/800/51240/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокомплект»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року

у справі №826/108187/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокомплект»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергокомплект» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 02 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну невиїзну позапланову перевірку позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Різано Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01 вересня 2010 року по 31 жовтня 2010 року та з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з податку на прибуток за період з 01 липня 2010 року по 30 вересня 2010 року, та з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, з ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Техномашпостач» з питань дотримання вимог податкового законодавства та своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року та податку на прибуток за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року, про що склали акт від 19 березня 2013 року №868/22-2/31305837, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 788 241,00 грн. та порушення позивачем вимог абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 985 302,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 02 квітня 2013 року №0002732202, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 985 301,00 грн., з яких основний платіж - 788 241,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 197 060,00 грн. та № 0002742202, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 231 628,00 грн., з яких основний платіж - 985 302, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 246 326,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія Вайліс», ТОВ «Техномашпостач» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на актах перевірок та актах про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів позивача, зокрема: акті Бориспільської обласної державної податкової інспекції від 05 жовтня 2012 року №282/7/23-1/36803875 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Техномашпостач» з підприємствами - покупцями та постачальниками за період червень 2011 року - червень 2012 року, акті Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 13 лютого 2012 року №281/23-1/36445186 про результати позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Компанія Вайліс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 22 травня 2009 року по 31 грудня 2011 року та акті Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 10 лютого 2011 року №101/23-1/36445153 про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Різано Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05 травня 2009 року по 31 грудня 2011 року, який містить інформацію щодо наявності постанови від 19 січня 2012 року старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, в межах кримінальної справи №80-0263 порушеної за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), серед яких зазначені ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з безтоварності господарських операції між позивачем та його контрагентами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що свідчить про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Крім того, підставою для висновків судів попередніх інстанцій щодо здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності з вказаними контрагентами поза межами правового поля, слугували показання свідка Українець В.А., яка підтвердила, що вказані підприємства були створені без мети ведення фінансово-господарської діяльності для конвертації безготівкових грошових коштів в готівку різним СПД, поставка товарів та надання послуг від наданих фіктивних підприємств на адресу клієнтів оформлювались лише по документах, а фактично товар не поставлявся та послуги не надавались.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, у період який перевірявся, мав господарські відносини з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Компанія «Вайліс», ТОВ «ТПК «Техномашпостач».

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до положень пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз вказаного законодавства вказує на те, що правомірність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг чи товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг чи товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

При цьому, суд касаційної інстанції не може визнати висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат з вказаними контрагентами обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами, ґрунтуються виключно на висновках актів перевірок та поясненнях свідка.

Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Проте, при вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено питання щодо реальності здійснення позивачем господарських операцій з урахуванням всіх наданих позивачем у підтвердження своїх доводів доказів.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на акти перевірок по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для позбавлення права платника на формування податкового кредиту та валових витрат без дослідження відповідних первинних документів щодо цих операцій.

У разі, якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Проте, вказані обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися та були залишені поза увагою.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергокомплект» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у справі №826/108187/13-а скасувати.

Справу №826/108187/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.