Ухвала

від 16.11.2015 по справі 2а-4901/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/800/39765/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року

у справі №2а-4901/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка»

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 09 січня 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28 березня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив адміністративний позов, скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 14 серпня 2012 року №0000352200, №0000342200 та від 19 вересня 2012 року №0000791710.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 25 травня 2012 року №215/23-24883794, яким встановили порушення позивачем вимог:

- підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 523 774,00 грн., у т.ч. за ІV квартал 2010 року у розмірі 736,00 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 29,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року у розмірі 381 021,00 грн., за ІV квартал 2011 року у розмірі 141 988,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на 236 730,00 грн.;

- підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 пунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пунктів 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2011 року на 48 663,00 грн.;

- частин 1, 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215 та статті 223 Цивільного кодексу України у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених позивачем з контрагентами;

- підпункту 169.2.1 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, платником податку не подана роботодавцю заява про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги, у результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб 33 817,25 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 14 серпня 2012 року №0000352200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 295 912,50 грн., з яких 236 730,00 грн. - основний платіж, 59 185,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0000342200, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 523 959,00 грн., з яких основний платіж - 523 774,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 185,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2012 року №0000791710, яким збільшив позивачу грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 38 077,00 грн., з яких основний платіж - 33 817,25 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 259,75 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Фірма «Астей» та ТОВ «СД-Груп Плюс» за нікчемними правочинами. Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на акті перевірок контрагента позивача - ТОВ «СД-Груп Плюс» та вироку Дніпровського районного судом м. Києва від 29 серпня 2012 року, яким ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, яке полягало у фіктивному створенні ТОВ «Фірма Астейт» на пропозицію невстановленої слідством особи).

Крім того, відповідач посилався на безпідставне застосування позивачем податкової соціальної пільги при нарахуванні та сплаті податку з доходів фізичних осіб, оскільки у позивача відсутні заяви деяких працівників про право на застосування податкової соціальної пільги або такі заяви подані до 01 січня 2011 року, що є порушенням вимог Податкового кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд попередньої інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у зазначених контрагентів та відсутності правових підстав для позбавлення позивача права на застосування податкової соціальної пільги до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Фірма «Астей» та ТОВ «СД-Груп Плюс», за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

Так, на підставі договору від 29 липня 2011 року №92 ТОВ «Фірма «Астей» поставило позивачу товар (салат «Айсберг»).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується копіями податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур.

Також позивачем надані суду копії подорожніх листів, які підтверджують, що придбаний у ТОВ «Фірма Астейт» салат «Айсберг», був перевезений власним транспортом позивача у м.Городянку та с.Требухів (тобто у місце фактичного розташування підприємства та на орендований склад).

На підтвердження виникнення права користування складськими приміщеннями у с.Требухів, позивач надав копії відповідних договорів, укладених з СТОВ «Требухівське».

Оприбуткування товару на складах підтверджується картками складського обліку матеріалів.

Також, між позивачем та ТОВ «СД-Груп Плюс» було укладено договір про надання послуг від 01 серпня 2011 року № 218, за умовами якого ТОВ «СД-Груп Плюс» зобов'язалося виконати сортування, калібрування і упаковку томатів у картонні ящики, а також переробку, відбраковку та палетування салату «Айсберг».

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів прийому-здачі повернених позивачу відсортованих, каліброваних та упакованих у картонні ящики томатів, товарно-транспортних накладних.

При цьому, висновок податкового органу про неможливість здійснення ТОВ «СД-Груп Плюс» господарських операцій з постачання позивачу товару, оскільки на підприємстві працює одна особа, спростовується довідкою від 14 січня 2013 року директора ТОВ «СД-Груп Плюс», в якій зазначено, що у період з 01 по 31 серпня 2011 року (тобто у період виконання договору від 01 серпня 2011 року № 218) на підприємстві працювало 15 осіб за трудовими угодами. Водночас підтверджено, що у період виконання міжсезонних робіт на підприємстві дійсно працює одна особа.

За приписами статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

В свою чергу, підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до положень абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні вимоги до формування валових витрат закріплені у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Отже, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, підтверджені відповідними первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати спірного податкового періоду на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту за період травня та серпня 2011 року суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні придбаних товарів на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Разом з тим, суд попередньої інстанції дав належну оцінку вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року відносно директора ТОВ «Фірма «Астей» ОСОБА_4, якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України. При цьому, обґрунтовано зазначив, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Таким чином, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій.

З огляду на викладене, вирок суду, яким визнано винним посадову особу контрагента платника податків, сам по собі не може бути безумовним доказом нікчемності чи недійсності укладених ним угод або безтоварності господарських операцій.

У даному випадку, судом попередньої інстанції встановлено обставини, що підтверджують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Фірма «Астей».

Також, безпідставними є твердження податкового органу про необхідність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 38 077,00 грн. Такі висновки відповідача, обґрунтовані несвоєчасною подачею та відсутністю деяких заяв працівників підприємства про застосування податкової соціальної пільги, оскільки частина заяв про застосування податкової соціальної пільги була подана працівниками позивача у 2010 році, а інша частина датована 03 січня 2011 року.

Так, підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу , до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу .

Відповідно до положень підпункту 169.2.1 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Згідно підпункту 169.2.2 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

З матеріалів справи вбачається, що частина заяв про застосування податкової соціальної пільги дійсно була подана працівниками позивача у 2010 році, а інша - 03 січня 2011 року.

З огляду на те, що 01 та 02 січня 2011 року були вихідними днями, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність порушень з боку позивача вимог податкового законодавства щодо подання заяв про застосування податкової соціальної пільги 03 січня 2011 року.

Крім того, податкові соціальні пільги визначені у пункті 169.1 статті 169 Податкового кодексу України не є новими, а були також передбачені статтею 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який діяв до 01 січня 2011 року.

Водночас, ні Податковий кодекс України, ні Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не визначають періодичність подання таких заяв, а лише вказують на те, що нарахування податкової соціальної пільги припиняється в разі подання заяви про відмову від такої пільги, а також припинення обставин, які надавали особі право на застосування відповідної пільги.

Відтак, податкове законодавство обумовлює застосування роботодавцем податкової соціальної пільги до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати, наявністю відповідних заяв платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право та визначає підставу для припинення права на застосування пільги у вигляді заяви платника податку про відмову від такою пільги.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для позбавлення позивача податкової соціальної пільги, зважаючи на відсутність заяв платників податків про відмову від такої пільги, відсутність доказів щодо користування працівниками позивача податковими пільгами за іншим місцем отримання доходу, відмінним від позивача та беручи до уваги положення підпункту 169.2.2 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, яке не передбачає періодичності подання заяв платника податку про застосування пільги.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі №2а-4901/12/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.