Постанова

від 27.04.2018 по справі 2а-4901/12/1070

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2018 року

Київ

справа №2а-4901/12/1070

адміністративне провадження №К/9901/12981/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В. розглянув у порядку письмового провадження справу №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Славянка до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень за заявою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.08.2012 №0000352200 та №0000342200, від 19.09.2012 №0000791710.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 - без змін.

Ірпінська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області звернулася до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Славянка до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.20185, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 10.10.2016 відкрито провадження за заявою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Славянка до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Шипуліної Т.М. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Шипуліної Т.М. від 15.02.2018 заяву Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Славянка до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень прийнято до провадження.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Славянка з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 по 31.12.2011

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України; підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України; підпункту 169.2.1 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, платником податку не подана роботодавцю заява про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги.

За результатами перевірки складено акт від 25.05.2012 №215/23-24883794 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2012 №0000342200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 523959,00грн., від 14.08.2012 №0000352200, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 295912,50грн., від 19.09.2012 №0000791710, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 38077,00грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200 став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Астейт та Товариством з обмеженою відповідальністю СД-Груп Плюс .

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції відповідач посилається на неоднаковість застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції по справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції..

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 позивачем подано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 у справі №825/3089/15 (К/800/48948/14) в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірним з огляду на те, що підприємство (контрагент позивача) знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від його імені невідомі особи лише оформляли відповідні документи.

Тобто, у заяві про перегляд судового рішення податковим органом порушується питання про різне застосування судом норм податкового і пов'язаного з ним законодавства при вирішенні питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися витрати та податковий кредит, а також про підтвердження/непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, на які посилається заявник, Верховний Суд зазначає таке.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Астейт та Товариством з обмеженою відповідальністю СД-Груп Плюс не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентами з врахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів.

Крім того, вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 29.08.2012 у справі №1/2604/970/12 ОСОБА_4, який є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Астейт , визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_4 взяв участь у реєстрації товариства без мети здійснення господарської діяльності. Після реєстрації товариства печатки не отримував, угод не укладав і господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Астейт не вів.

Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 01.12.2015 у справі №21-3788а15, від 12.01.2016 у справі №21-3706а15, від 14.03.2017 у справі №21-1513а16, від 12.09.2017 у справі №826/10933/14.

До такого висновку на підставі зібраних доказів дійшов суд першої інстанції. Натомість, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій про дотримання позивачем визначених законом умов для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200 підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині ? залишенню в силі як помилково скасоване.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2012 №0000352200 та від 14.08.2012 №0000342200.

Залишити в цій частині в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 у справі №2а-4901/12/1070.

В решті позовних вимог постанову Київського апеляційний адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 у справі №2а-4901/12/1070 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

............................

...........................

...........................

Т.М.Шипуліна,

Л.І.Бившева,

В.В.Хохуляк,

Судді Верховного Суду