Постанова

від 10.12.2015 по справі 917/1412/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2015 р. Справа №917/1412/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю №54 від 09.12.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ольвія" (вх.№5237П/2 від 09.11.2015р.) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. у справі №917/1412/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ольвія", с. Бовбасівка, Хорольський район, Полтавська область,

до Приватного підприємства "Крем-Сталь", м. Кременчук, Полтавська область,

про стягнення 53038,74 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ольвія" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Крем-Сталь" про стягнення 17679,41грн. процентів та 35359,33грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу від 17.02.2015р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. у справі №917/1412/15 (суддя Кльопов І.Г.) в позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ольвія" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. у справі №917/1412/15 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; судові витрати покласти на відповідача.

Разом з матеріалами апеляційної скарги подано клопотання про витребування у відповідача невід'ємної частини договору - екземпляр акту прийому-передачі дизельного палива від 29.05.2015р. Приватного підприємства "Крем-Сталь" (вх.№15194 від 09.11.2015р.).

В обґрунтування своєї позиції по справі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надана належна правова оцінка тому факту, що сторони погодили термін поставки по договору - 20.02.2015р., та вказали відповідне у акті прийому-передачі від 29.05.2015р. Також, апелянт зазначає, що вимоги про стягнення з відповідача процентів за невчасно виконане грошове зобов'язання та пені підлягають задоволенню у відповідності до норм чинного законодавства та практики Вищого господарського суду України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№16656 від 09.12.2015р.), в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав її необґрунтованості.

Позивач в призначене судове засідання Харківського апеляційного господарського суду не з'явився, однак надав клопотання (вх.№16360 від 04.12.2015р.; вх.№16582 від 08.12.2015р.), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із перебування керівного складу підприємства - апелянта у відпустках до 16.12.2015р.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім того, в порушення норм процесуального законодавства, апелянт не надав доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відкладення розгляду справи.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника позивача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 10.12.2015р. представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, оскаржуване рішення просив залишити без змін з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2015р. між ТОВ "Агрофірма Ольвія" (покупець, позивач) та ПП "Крем-Сталь" (постачальник, відповідач) укладено договір купівлі-продажу дизельного палива №03/02/01.

На підставі п.1.1 постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити вартість дизельного палива та поставити, в порядку і на умовах, передбачених цим договором і додатками до нього.

Кількість, номенклатура, ціна, умови, терміни оплати і постачання продукції можуть визначатися в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору, а також у товарно-транспортній та/або видатковій накладній (п.1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що умови, базис і термін постачання кожної партії продукції узгоджуються сторонами додатково і можуть зазначатися в додатках до даного договору. Під партією продукції розуміється найменування і кількість продукції, поставленої по одній товарно-транспортній накладній та/або видатковій накладній. В разі не підписання додатку, умови постачання - 100% передплата. При цьому, виключним правом постачальника залишається право поставити продукцію покупцеві до моменту надходження коштів покупця на поточний рахунок постачальника. Також, вказаним пунктом зазначено, що в разі не підписання додатку, термін та базис поставки, зафіксовані у ТТН, а також вартість продукції, зафіксована у видатковій накладній, вважаються такими, що погоджені обома сторонами цього договору.

На виконання умов вказаного договору, на підставі виставленого рахунку №17/02/03 від 17.02.2015р., відповідачем платіжним дорученням №170 від 17.02.2015р. оплачено позивачу за поставку дизельного пального у кількості 12,05 м.куб - 228468,00грн.

29.05.2015р. між сторонами складено акт прийому-передачі дизельного палива, згідно якого продавцем передано покупцю дизельне пальне у кількості - 12,05 м.куб.

Матеріали позовної заяви свідчать, що позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (порушення термінів постачання продукції) звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача17679,41грн. - процентів, нарахованих на підставі статті 536 Цивільного кодексу України за період з 20.03.2015р. по 29.05.2015р. та 35359,33грн. - пені, нарахованої згідно пункту 5.4 договору за період з 20.02.2015р. по 29.05.2015р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції вказав на те, що договором чітко не визначено дату поставки продукції; спірним договором не передбачено сплати боржником процентів за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до пункту 5.4 договору у разі порушення постачальником термінів постачання заздалегідь сплаченої продукції покупець має право зажадати від постачальника сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, термін поставки продукції договором №03/02/01 від 17.02.2015р. - не встановлений. Позивач, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, доказів того, що сторонами було складено додаткову угоду до договору, в якій встановлено термін поставки, не надав, як і не надав суду, товарно-транспортну накладну із встановленим терміном поставки на підтвердження того, що поставка повинна була відбутись 20.02.2015р.

Колегія суддів зазначає, що акт прийому-передачі дизельного пального від 29.05.2015р., в якому написано від руки, що термін поставки обумовлений договором - 20.02.2015р., не є доказом, в розумінні статті 34,36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, апелянтом не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції оригіналу вказаного акту прийму-передачі. По-друге, в судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 10.12.2015р. представник відповідача повідомив про відсутність у нього оригіналу такого документу; по-третє, в договорі не передбачено можливості закріплення сторонами терміну поставки продукції в акті прийму-передачі продукції.

Таким чином, враховуючи те, що сторонами чітко не обумовлено терміну поставки продукції, а доказів того, що відповідачем було отримано претензію з вимогою виконання зобов'язань щодо поставки товару - матеріали справи не містять, то відповідач не є таким, що порушив умови договору та здійснив поставку 29.05.2015р. із порушенням обумовлених термінів, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 35359,33 грн. пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 17679,41грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції - умовами договору №03/02/01 розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами - не передбачений.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що зі змісту договору не вбачається, а позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. у справі №917/1412/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Ольвія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.09.2015р. у справі №917/1412/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 15 грудня 2015 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.В. Плахов