Рішення

від 15.12.2015 по справі 904/6073/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.12.15 Справа № 904/6073/15

За позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ, комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "СОРУС", м. Дніпропетровськ

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ", м. Дніпропетровськ

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача-1: Художній салон Дніпропетровської організації спілки художників України, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

Головуючий колегії ОСОБА_1

Судді: Дубінін І.Ю., Бондарєв Е.М.

Секретар судового засідання Гаркуша К.О.

Представники:

від прокуратури: ОСОБА_2, службове посвідчення №017508 видане 05.06.2015

від позивача-1: не з'явився

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи -1: ОСОБА_3, довіреність б/н від 02.09.2015

від третьої особи-2: ОСОБА_4, довіреність №б/н від 12.08.2015, ОСОБА_5, директор, витяг з протоколу №122 від 25.01.2007, ОСОБА_6, довіреність б/н від 21.09.2015

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокурора Дніпропетровської області (далі-Прокурор) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі-Позивач-1), комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради (далі-Позивач-2) з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "СОРУС" (далі-Відповідач) про визнання права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз.1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46, та витребування майна - нежитлового вбудованого приміщення №57а (поз.1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м. яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46 з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "СОРУС" на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2015 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду, залучено до участі у справі в якості Третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНЕССАНС-КЛУБ" та в якості Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача-2: Художній салон Дніпропетровської організації спілки художників України.

Крім позовних в позовній заяві Прокурор також просить суд з метою забезпечення позову накласти арешт на спірне нерухоме майно.

Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що об’єкт нерухомого майна, на який останні просить суд визнати право власності та витребувати його з чужого незаконного володіння знаходиться у власності територіальної громади міста з підстав визнання недійсним рішення Позивача-1 про продаж зазначеного об’єкту нерухомого майна Третій особі-1, яка, в свою чергу, не дивлячись на це, здійснила відчуження спірного майна Відповідачу. Прокурор, керуючись ст.ст. 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, просить суд просить визнати право власності на нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз.1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46, за територіальною громадою міста в особі Позивача-1 та витребувати вказане нерухоме майно у добросовісного набувача (Відповідача) на користь територіальної громади міста в особі Позивача-1.

13.08.2015 Позивач-2 подав до господарського суду письмові пояснення, в якому позовні вимоги прокурора підтримав, просив суд позов задовольнити.

13.08.2015 Третя особа-2 подала до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги прокурора підтримала, просила суд позов задовольнити.

22.09.2015 Третя особа-1 подала до господарського суду письмові пояснення, в яких з позовними вимогами прокурора не погоджувалась, просила суд в задоволенні позову відмовити.

24.09.2015 прокурор подав до господарського суду пояснення щодо пояснень Третьої особи-1, в яких позовні вимоги підтримав, та вказав на необґрунтованість доводів Третьої особи-1.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2015 продовжено строк розгляду спору до 25.09.2015 відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2015 призначено колегіальний розгляд справи №904/6073/15 у складі трьох суддів.

Розпорядженням №972 керівника апарату господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2015, відповідно до пункту 4 ст. 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" призначено повторний автоматизований розподіл для визначення складу колегії суддів по вх.№4-6072/15 справи №904/6073/15, на підставі якого визначено колегію у складі: головуючий колегії ОСОБА_1, суддя Дубінін І.Ю., суддя Бондарєв Е.М.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2015 справа №904/6073/15 прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий колегії - ОСОБА_1, суддя Дубінін І.В., суддя Бондарєв Е.М.

09.11.2015 Прокурор подав до господарського суду додаткові пояснення в обґрунтування позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.11.2015 продовжено строк розгляду спору до 15.12.2015 відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалами господарського суду від 13.08.2015, 07.09.2015, 22.09.2015, 21.10.2015, 09.11.2015, 30.11.2015 та 10.12.2015 розгляд справи був відкладений на 07.09.2015, 22.09.2015, 25.09.2015, 09.11.2015, 30.11.2015, 10.12.2015 та 15.12.2015 відповідно, згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Позивач-1 в судове засідання з’явився, позовні вимоги Прокурора підтримав, просив суд позов задовольнити.

Позивач-2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач в судові засідання, призначені на 13.08.2015, 07.09.2015, 22.09.2015, 21.10.2015, 09.11.2015, 30.11.2015, 10.12.2015 та 15.12.2015, не з’явився, відзив на позов та витребувані докази не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, за адресою зазначеною в позовній заяві та підтвердженій Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №20864319 станом на 10.07.2015, а саме: 49000, м. Дніпропетровськ, вул.Комсомольська, 48, кімната 206, що підтверджується матеріалами справи.

15.12.2015 Відповідач подав до господарського суду клопотання про застосування строків позовної давності

Третя особа-1 в судове засідання не з’явилась, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи. В попередніх судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Третя особа-2 в судове засідання з’явилась, позовні вимоги Прокурора підтримала, просила суд позов задовольнити.

Оскільки неможливість присутності в судових засіданнях Позивача-2, Відповідача та Третьої особи-1 документально підтверджена не була, надані Прокурором матеріали справи та оригінали документів дозволяють розглянути справу по суті спору, а отже суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивача, Відповідача та Третьої особи-1 за наявними в справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.10.2015 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення Прокурора, представника Позивача-1 та Третьої особи-1, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вказує Прокурор в своїй позовній заяві, на підставі реєстраційного посвідчення на об’єкти нерухомого майна, виданим Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації від 10.04.1997, нежитлове приміщення №57а (поз. 1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46, належало місцевим радам на підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 26.11.1991.

17.07.1997 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів було прийнято рішення №1114 "Про продаж приміщень будинку по пр. К.Маркса, 46 А-5 товариству з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" Код 24439634", згідно з яким було визнано за доцільне продаж зазначеного нерухомого майна та доручено представництву Фонду державного майна України укласти з ТОВ "Ренесанс-клуб" договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна (т. 1 а.с. 63).

08.08.1997 між представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську (Продавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" (Покупцем) був укладений Договір №532/Н купівлі-продажу нежитлової будівлі (приміщення), а саме: в житловому будинку А-5 вбудоване приміщення на першому поверсі №57а (поз. 1-9) загальною площею 192,6 кв.м., за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46.

Зазначене нерухоме майно було передано Продавцем Покупцю за актом передачі нежитлової будівлі (приміщення) від 29.08.1997, підписаним представниками та скріпленим їх печатками (т. 1 а.с.163).

29.08.1997 товариству з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" було видане свідоцтво №1316 про власність на об’єкт нерухомого майна в житловому будинку А-5 вбудоване приміщення на першому поверсі №57а (поз. 1-9) загальною площею 192,6 кв.м., за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46 (т. 1 а.с. 164).

В подальшому рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 14.11.1997 по справі №Д10-54 (т. 1 а.с. 25-27) визнано недійсним рішення виконкому Дніпропетровської міської ОСОБА_7 народних депутатів №1114 від 17.07.1997, а також визнано недійсним договір купівлі-продажу вбудованого приміщення площею 192,6 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46, укладеного між представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 по справі рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 14.11.1997 по справі №Д10-54 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 скасовано, припинено апеляційне провадження щодо здійснення перегляду рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 14.11.1997.

Згідно статті 115 Арбітражного процесуального кодексу України, який діяв станом на момент прийняття рішення від 14.11.1997 у справі №Д10-54, рішення, ухвала, постанова арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами.

Тож, на момент винесення зазначеного рішення воно набрало законної сили з моменту його прийняття, а саме з 14.11.1997, та з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 03.12.2014, є чинним станом на момент звернення Прокурора з даним позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.1997 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №8 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 30.07.1997 №8 "Про підсумки приватизації комунальної власності м. Дніпропетровська та заходи з її проведення в 1997 році та подальші роки" згідно якого приміщення комунальної власності за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46 передано в оренду Дніпропетровській організації Спілки художників України т. 1 а.с. 48), а згідно рішення Дніпропетровської міської ради №45/16 від 19.10.2011 "Про внесення змін до рішення міської ради від 09.06.1999 №16 "Про формування і використання об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська" визначено Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради балансоутримувачем вказаного спірного нерухомого майна, серед іншого (т. 1 а.с. 44-46).

Згідно з довідками №1113/2 від 17.07.2012 (т. 1 а.с. 55) та №2020 від 29.11.2012 (т. 1 а.с. 56) комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення №57а (поз. 1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м. за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46, обліковується на балансі останнього.

З наданих Прокурором доказів, а саме листа №7/4-1266 від 07.11.2012 (т. 1 а.с. 61) заступника начальника управління корпоративних прав Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради ОСОБА_8, останнім товариству з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" надано дублікат акту передачі нежитлової будівлі (приміщення) від 29.08.1997 та дублікат свідоцтва №1316 про власність на об’єкт нерухомого майна в житловому будинку А-5 вбудоване приміщення на першому поверсі №57а (поз. 1-9) загальною площею 192,6 кв.м., за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 46.

Також, як вказує Прокурор в позовній заяві, 06.11.2012 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 був виданий товариству з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" дублікат Договору №532/Н купівлі-продажу нежитлової будівлі (приміщення) від 08.08.1997 (т. 1 а.с. 70-72).

На підставі дублікатів зазначених документів реєстратором комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_7 було прийняте рішення про державну реєстрацію прав власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" на нежиле приміщення за адресою: м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46, за реєстраційним номером 38644838 зареєстрованого в журналі обліку заяв про державну реєстрацію за №8387/07 від 26.11.2012 (т. 1 а.с. 77), про що комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради було видано витяг № 36785666 від 17.12.2012 про державну реєстрацію прав (т. 1 а.с. 78).

На підставі зазначених документів 16.04.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-клуб" та товариством з обмеженою відповідальністю "СОРУС" був підписаний Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, у будинку літ. А-5, на 1-ме поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46, приміщення 57а, поз. 1 - торгівельна зала, 2 - коридор, 3 - приміщення, 4 - коридор, 5 - кабінет, 6 - кабінет, 7 - кладова, 8 - туалет, 9 - приміщення, 16.04.2013 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №53 (т. 1 а.с. 74-76).

Отже, звертаючись з даним позовом, Прокурор просить суд визнати право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз.1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр.К.Маркса, 46, та витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "СОРУС" на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, посилаючись на недійсність Договору №532/Н купівлі-продажу нежитлової будівлі (приміщення) від 08.08.1997, яка визнана судом в рамках справи арбітражного суду Дніпропетровської області №Д10-54.

Розглядаючи заявлені позовні вимоги господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України, Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 327 Цивільного кодексу України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ст. 328 ЦК України).

Згідно статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом третім частини першої статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно частини третьої названої статті, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 листа Верховного Суду України від 01.03.2013 "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2012 р." передбачено, відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу.

Згідно пунктів 21, 22, 23, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Частинами першою, п’ятою та шостою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна (п.3,ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Отже, враховуючи те, що згідно рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 14.11.1997 у справі №Д10-54 визнано недійсними акт органів місцевого самоврядування та правочин, на підставі якого було відчужено спірне нерухоме майно на користь Третьої особи-1, визнані недійсними, таким чином остання не мавши не те достатніх законних правових підстав здійснила відчуження спірного нерухомого майна на користь Відповідача, який, внаслідок того, що він не знав і не міг знати про відсутність у продавця (Відповідача) прав на відчуження такого майна. Тому, враховуючи викладене, позовні вимоги в частині визнання права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз.1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.К.Маркса, 46 та витребування зазначеного майна від Відповідача на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення третьої особи, які викладені в її письмових поясненнях, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, на які вона посилається спростовуються матеріалами справи, а також не підтверджені належними доказами в порядку, передбаченому ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Посилання Третьої особи-1 на наявність волі власника майна (територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради), яка була виражена в рішенні Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №547 від 17.04.1997 "Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації в 1997 році", затвердженого на сесії Дніпропетровської міської ОСОБА_7 народних депутатів ХІІ сесії ХХІІ скликання №16 від 30.07.1997 "Про рішення виконкому щодо приватизації, способів приватизації та засобів платежу", суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Згідно частин першої статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Фонд державного майна України, Верховна ОСОБА_7 Автономної Республіки Крим, місцеві ОСОБА_7 затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів і грошових коштів; викупу.

Так, рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №547 від 17.04.1997 було затверджено перелік об’єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації в 1997 році було включено спірний об’єкт нерухомості та зазначено спосіб приватизації - викуп.

Але, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вказане рішення повинно було затверджуватись Дніпропетровською міською ОСОБА_7 народних депутатів.

При цьому, на виконання вказаної норми закону, також безпосередньо в п. 3 рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №547 від 17.04.1997 зазначено про необхідність його затвердження Дніпропетровською міською радою.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, необхідно зазначити, що перелік об’єктів, що підлягали приватизації в 1997 році, визначений рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №547 від 17.04.1997, був затверджений рішенням Дніпропетровської міської ради №16 від 30.07.1997, тобто саме з 30.07.1997 виникли правові наслідки для приватизації об’єктів.

Згідно з абз. 1, 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які:

- визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом;

- готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації;

- проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства.

З аналізу вищезазначених норм можна дійти висновку, що прийняття рішення Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради №547 від 17.04.1997 "Про затвердження переліку об’єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації в 1997 році" не можна розцінювати як волевиявлення власника на відчуження майна певній особі.

Лише після прийняття та, в встановленому законом порядку, затвердження даного рішення, могла бути розпочата підготовка до приватизації, наслідком якої могло стати прийняття рішення про відчуження майна певній особі (тобто безпосередньо волевиявлення власника).

Стосовно розподілу судових витрат господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Як вбачається з приписів частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору не є стороною у справі, а лише є учасником судового розгляду, питання щодо розподілу судових витрат не може бути розглянуте стосовно неї. У той же час, в діях Відповідача не було неправомірних дій, що унеможливлює стягнення з останнього судових витрат.

Як вказувалось вище, 15.12.2015 Відповідач подав до господарського суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, право на звернення до суду у Прокурора виникло саме з моменту, коли останній довідався або мав довідатись про реєстрацію права власності на спірний об’єкт нерухомого майна за Третьою особою-1, а саме з дня внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оформленого рішенням про державну реєстрацію праві від 17.12.2012, тоді як відповідний позов прокурором поданий липні 2015 року, тобто в строк, що не перевищує трирічного строку, встановленого статтею 267 Цивільного кодексу України, з моменту коли особа довідалась, або мала довідатись про порушення своїх прав (в даному випадку, прав держави, в інтересах якої Прокурором подано відповідний позов).

В позовній заяві Прокурор також просить суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме накласти арешт на спірне нерухоме майно.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заходи до забезпечення позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення суду.

Але, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доцільності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушень прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, більш того, заподіяти йому матеріальну шкоду.

Враховуючи викладене, заява Прокурора про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягаєть, оскільки останнім не подано будь яких доказів про можливість, або наявність підстав вважати, що Відповідачем буде здійснене відчуження спірного майна.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 66, 67, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви Прокурора по вжиття заходів забезпечення позову - відмовити.

Позов задовольнити повністю.

Визнати право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (49011, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, ЄДРПОУ 26510514), на нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз. 1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташовано за адресою: м.Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46.

Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю «СОРУС» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд.48, кімната 206, код ЄДРПОУ 38677002) майно - нежитлове вбудоване приміщення №57а (поз. 1-9) в житловому будинку літ. А-5, на першому поверсі, загальною площею 192,6 кв.м., яке розташовано за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 46.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий колегії ОСОБА_1

Суддя І.Ю.Дубінін

Суддя Е.М.Бондарєв