Ухвала

від 09.12.2015 по справі 803/1587/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" грудня 2015 р. м. Київ К/800/57045/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства «РЕМО» на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі№ 803/1587/13-а за позовомПриватного підприємства «РЕМО» доЛуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «РЕМО» (далі - ПП «Ремо») звернулось в суд із адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 22 квітня 2013 року № 0002432201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року № 0002432201.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ задоволено повністю. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Ремо», результати якої оформлені актом перевірки від 16 квітня 2013 року № 2103/22.1/20134978, згідно з яким позивачем порушено, зокрема, вимоги: пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пунктів 5.2 та 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету, на загальну суму 208 967, 00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку вартості господарських операцій з ПП «Паралель ВІД», ПП «Індастріалсервіс», ПП «Прототип СЛВ», оскільки господарські операції із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

На підставі вказаного вище акта перевірки, ДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року № 0002432201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 261208, 67 грн., в тому числі: 208 967, 00 грн. - основний платіж, 52 241,67 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується документально.

З наведеними висновками суд апеляційної інстанції не погодився і за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача, скасував рішення суду першої інстанції з тих підстав, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами документально не підтверджується, оскільки, по-перше, із наданих позивачем первинних документів неможливо ідентифікувати конкретного переліку робіт та послуг, що виконувалися контрагентами, по-друге, в матеріалах справи відсутні товарно-транспортні, які б підтвердили транспортування товару, по-третє, у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), а директори вказаних суб'єктів господарювання пояснили, що підприємницької діяльності на підприємствах не здійснювали і не мали наміру здійснювати, не укладали від імені підприємств трудових угод з найманими працівниками, тобто зареєстрували ці підприємства виключно з метою отримання грошової винагороди, без наміру здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (пункт 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пункту 1 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення ПП «Ремо» в податковому обліку вартості послуг/товарів, які отримані від контрагентів, належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Під час встановлення реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами слід мати на увазі наступне.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Слід зазначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне не зазначення у первинних облікових документах окремих відомостей, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Встановлюючи обставини реальності/нереальності господарської операції слід враховувати і те, що відсутність у контрагентів необхідних умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в, тому числі відсутність: управлінського, технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися також на підставі належних та допустимих доказів. Самі по собі акти перевірок контрагентів є лише одним із доказів в адміністративному судочинстві, на підставі яких встановлюється наявність обставин, які входять до предмету доказування відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Щодо посилань на пояснення директорів ПП «Паралель ВІД», ПП «Індастріалсервіс», ПП «Прототип СЛВ», згідно з якими останні підприємницької діяльності на підприємствах не здійснювали і не мали наміру здійснювати, не укладали від імені підприємств трудових угод з найманими працівниками, тобто зареєстрували ці підприємства виключно з метою отримання грошової винагороди, без наміру здійснення підприємницької діяльності, то Вищий адміністративний суд України вважає, що судам попередніх інстанцій з метою правильного вирішення спору необхідно було перевірити хто був відповідальним за ведення фінансово-господарської діяльності контрагентів у період здійснення господарських операцій з позивачем. У випадку наявності інформації про те, що відповідальні за ведення господарської діяльності особи контрагентів позивача надані на підтвердження господарської операції документи не підписували і не складали, слід поставити питання про проведення експертного дослідження на предмет наявності чи відсутності ознак підроблення підпису посадовими особами, які підписували первинні документи, видані ПП «Паралель ВІД», ПП «Індастріалсервіс», ПП «Прототип СЛВ» або допитати посадових осіб вказаних суб'єктів господарювання в порядку, визначеному статтями 77, 78 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки встановлення даної обставини має важливе значення для правильного вирішення даної справи, зокрема, щодо правомірності включення позивачем витрат на підставі вказаних документів.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів справи, відносно посадових осіб ПП «Паралель ВІД», ПП «Індастріалсервіс», ПП «Прототип СЛВ» порушено кримінальну справу за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, однак судами попередніх інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, не надано оцінку результатам розслідування вказаної кримінальної справи.

Також суди попередніх інстанцій не перевірили з посиланням на відповідні докази обставини реальних змін майнового стану позивача за наслідками господарських операцій з ПП «Паралель ВІД», ПП «Індастріалсервіс», ПП «Прототип СЛВ», незважаючи на те, що вказана обставина входить до предмету доказування для цілей вирішення вказаного спору.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «РЕМО» задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак