Ухвала

від 09.12.2015 по справі 826/20973/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Київ К/800/27021/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача Захожої Т.В., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року у справі№826/20973/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стілф» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стілф» (далі - ТОВ «Стілф», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 серпня 2014 року №0011592203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22818600,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 11409300,00 грн., №0011602203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 21774612,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 10887306,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 серпня 2014 року №0011592203, №0011602203.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Стілф» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 31 липня 2014 року №1263 /26-59-22-03/35033679 про порушення ТОВ «Стілф»:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 розділу ІІІ Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати на 114370002,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 21774612,00 грн.;

- пункту187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму22818600,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 22818 600,00 грн.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 20 серпня 2014 року №0011592203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22818600,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 11409300,00 грн., №0011602203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 21774612,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 10887306,00 грн.

Задовольняючи позов і визнавши протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, податковими накладними, виданими зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виступав генпідрядником на будівництві наступних об'єктів:

торгівельно-розважальний комплекс на перетині вулиць Черногвардійської та вулиці -Червоноткацької у Деснянському районі м. Києва (на підставі договору генерального підряду №26д-08/05 від 5 серпня 2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Комфорт Маркет Люкс» та договору підряду №ТІ/СТ-01-КМА від 24 липня 2013 року, укладеного з ТОВ «Таргет Інжинірінг»);

торгівельно-розважальний цент і паркінг у 26-А мікрорайоні житлового масиву Вигурівщина-Троещина у Деснянському районі м. Києва (на підставі договору підряду №СТ-26/8-ЛИ від 23 жовтня 2012 року, укладеного з ПрАТ «Лівобережьєінвест»);

торгівельний центр, кемпінг, комплекс автотехобслуговування в м. Сімферополі, вул. Київська 189-191 (на підставі договору генерального підряду №СИ/СТ-01 від 24 січня 2012 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ВояжКрим»).

На реалізацію та в межах зазначених договорів залучено до виконання робіт та для здійснення поставки товарів ТОВ «Мегапрофіль», ТОВ «ЦСК Інжинірінг», ТОВ «ВБК «Аквілон», ТОВ «Ліга Рост», ТОВ «Клімат-Контроль», ТОВ «Мечелспецсталь», ТОВ «Мілана-транссервіс», ТОВ «Ангел-Транс-Компані», ТОВ «Галіс», ТОВ «Утек Будівельна та торгівельна компанія», ТОВ «Агат-1», ТОВ «Фобос-О» та ТОВ «Гефест Альянс».

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, реальність господарських операцій позивача з названими контрагентами, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: підписання та встановлення договірної ціни, кошториси на конструкції та відомості до них, довідки про вартість виконаних робіт та витрат, акти виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт (КБ2), податкові накладні, специфікації з повним переліком робіт, затраченого часу та матеріалів на їх виконання, сертифікати відповідності виконаних робіт, платіжні доручення, специфікація до договору поставки, акти відвантаження товару, товарно-транспорті накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні, дорожні листи вантажного автомобіля, банківські виписки.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентами - ТОВ «Мегапрофіль», ТОВ «ЦСК Інжинірінг», ТОВ «ВБК «Аквілон», ТОВ «Ліга Рост», ТОВ «Клімат-Контроль», ТОВ «Мечелспецсталь», ТОВ «Мілана-транссервіс», ТОВ «Ангел-Транс-Компані», ТОВ «Галіс», ТОВ «Утек Будівельна та торгівельна компанія», ТОВ «Агат-1», ТОВ «Фобос-О» та ТОВ «Гефест Альянс», які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку та були платниками податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що придбані позивачем товари/роботи/послуги використовувались ним у власній господарській діяльності для будівництва торгівельно-розважального комплексу, торгівельно-розважального центру і паркінгу, торгівельного центру, кемпінгу, комплексу автотехобслуговування, які в подальшому були прийняті в експлуатацію.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів. А також, не надано доказів, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що відсутність у контрагентів або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати роботи або поставити товар і послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/робіт/послуг, у тому числі й по податку на додану вартість. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з наданою судами оцінкою досудовому слідству у кримінальних провадженнях, порушених за ознаками злочинів, передбачених частинами 3,2 статті 205, частинами 2,3 статті 358, частиною 3 статті 28, частиною 5 статті 27, частинами 2,3 статті 212, частиною 2 статті 366, частиною 2 статті 200 Кримінального кодексу України відносно контрагентів ТОВ «АГАТ-1», оскільки, по-перше, обов'язковим для суду під час розгляду є вирок у кримінальній справі. При цьому, навіть за наявності вироку суду у кримінальній справі не виключається можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, і він, в свою чергу, потребує оцінки судом у відповідності до вимог частини 4 статті 72 КАС України. По-друге, об'єктивно взято до уваги, що досудове слідство пов'язане з господарською діяльністю постачальників контрагента позивача - ТОВ «АГАТ-1». Будь-яких доказів, яким чином контрагенти ТОВ «АГАТ-1» пов'язані з господарською діяльністю позивача, і яким чином порушення норм податкового законодавства з боку постачальників контрагента вплинуло на законність формування податкового кредиту ТОВ «Стілф», відповідачем не надано.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки та підряду товарів/робіт/послуг - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, тому суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак