Ухвала

від 08.12.2015 по справі 8/134

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року м. Київ К/800/2704/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до Управління Пенсійного фонду України в м. Хуст та Хустському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на постанову Господарського суду Закарпатської області від 17 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, -

у с т а н о в и л а :

У серпні 2007 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - Товариство) звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Хуст та Хустському районі Закарпатської області (далі - УПФУ) в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій у розмірі 42247,18 гривень (далі - спірне рішення).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірне рішення відповідача прийнято з порушенням вимог чинного, у період спірних правовідносин, законодавства, в зв'язку з чим Товариство просило про задоволення позовних вимог.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 17 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні позову суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що УПФУ, приймаючи спірне рішення діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Як правильно встановлено судами, спірним рішенням відповідача застосовані фінансові санкції за порушення вимог частини 12 статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, в редакції спірного періоду).

Так, відповідно до абзацу 2 частини 12 статті 20 Закону № 1058-IV установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Згідно з пунктом 2 частини 10 статті 106 Закону № 1058-IV за порушення вимог, передбачених частиною 12 статті 20 цього Закону, виконавчі органи ПФУ застосовують до банків фінансові санкції у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що Законом № 1058-IV на банки покладено обов'язок перевіряти повноту сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при прийнятті ними платіжних доручень на видачу заробітної плати. У протилежному випадку банк буде зобов'язаний сам відшкодувати недоплачену суму.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що УПФУ було проведено перевірку правильності обчислення, повноти нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Відкритим акціонерним товариством «Хустська взуттєва фабрика». Перевіркою встановлено, що Товариством здійснювалась видача коштів на оплату праці без одночасного подання платіжних документів клієнтом про перерахування сум страхових внесків.

На підставі вищезазначених обставин відповідач прийняв спірне рішення.

Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача на норми Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Інструкція), зокрема абзац четвертий пункту 3.9, за змістом якого банк не повинен перевіряти правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати.

Цей нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню, оскільки є підзаконним, тобто має меншу юридичну силу по відношенню до Закону № 1058-IV і тому не може йому суперечити. Крім того, в абзаці п'ятому цього ж пункту встановлено, що якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, встановленому законодавством України.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2010 року, 6 лютого 2012 року та 27 травня 2014 року (№№ 21-2150во09, 21-352а11 та 21-163а14 відповідно).

Враховуючи вищевикладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити, а постанову Господарського суду Закарпатської області від 17 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало