Постанова

від 14.12.2015 по справі 910/11147/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року Справа № 910/11147/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 25.06.2015 р. (суддя Домнічева І.О.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. (судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) у справі№910/11147/15 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гандікап" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" провизнання договору недійсним за участю представників: від позивача Ландишева С.М., довіреність б/н від 17.03.2015 р. від відповідачаМаксимченко І.В., довіреність №23-12/14-3 від 23.12.2014 р. Студенніков Д.М., довіреність №23-12/14-1 від 23.12.2014 р. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р. у справі №910/11147/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р., задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гандікап" (далі - ТОВ "Гандікап") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль ") про визнання недійсним договору. Визнано частково недійсним договір фінансового лізингу №LC8759-06/13 від 05.06.2013 р., укладений між позивачем та відповідачем, а саме, п.п. 1.8., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6., 4.4., 4.5., додаток № 1 (графік розрахунку заборгованості - форма), додаток № 1 (графік розрахунку заборгованості) та пункт 5.9., підпункту 6.1.1. пункту 6.1. додатку № 4 (загальні умови фінансового лізингу) до нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказані судові рішення обґрунтовано тим, що встановлення до зобов'язання у гривні додаткового зобов'язання в іноземній валюті суперечить вимогам ч. 1 і ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", тому, зважаючи, що ціна предмету лізингу за договором купівлі-подажу та договором лізингу визначена у гривні, пункти договору, що передбачають застосування еквіваленту в іноземній валюті є недійсними.

Не погодившись з судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 6, 524, 533, 627, 628 Цивільного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.11.2015 р., касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 07.12.2015 р.

В судовому засіданні 07.12.2015 р. було оголошено перерву до 14.12.2015 р.

До початку судового розгляду справи представник позивача подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення, з огляду на необгрунтованість викладених в ній доводів.

В свою чергу, представник відповідача надав господарському суду касаційної інстанції письмові пояснення у справі.

В судове засідання 14.12.2015 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.06.2013 р. між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавець) та ТОВ "Гандікап" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №LC8759-06/13, за умовами якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток №2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

На виконання взятих на себе за договором лізингу зобов'язань ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", як покупець, уклало з ТОВ "Когель Україна", як продавцем, та ТОВ "Гандікап" договір купівлі - продажу №Р8759 від 05.06.2013 р.

За вказаним договором продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити транспортний засіб згідно додатку №1 (специфікації), що є невід'ємною частиною цього договору. Придбання транспортного засобу на умовах договору купівлі-продажу №Р8759 від 05.06.2013 р. здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодержувачу відповідно до договору лізингу №LC8759-06/13 від 05.06.2013 р., укладеного між лізингоодержувачем та покупцем.

Згідно зі специфікаціями (додаток №2 до договору лізингу та додаток №1 до договору купівлі-продажу), предметом лізингу є напівпричіп KOGEL SN24 P90/1110, 2013 року випуску, ціна якого 290 021 грн. 75 коп. з ПДВ.

При цьому, п. 2.1 договору купівлі-продажу передбачено, що загальна вартість напівпричепу KOGEL SN24 становить 27 250,00 євро, що за ринковим курсом продажу євро/гривні, станом на 03.06.2013 року (курс для операцій лізингу 10,464436) становить 241 684 грн. 79 коп., ПДВ 20% у розмірі 48 336 грн. 96 коп., всього 290 021 грн. 75 коп. та включає вартість цього транспортного засобу, пакування та транспортування до місця поставки. Зазначена в цьому пункті договору загальна вартість транспортного засобу не є остаточною і може змінюватися залежно від зміни курсу Національного банку України євро/гривня. Остаточна вартість транспортного засобу зазначається у видатковій накладній.

В свою чергу, в п.п. 2.1, 2.2 договору лізингу зазначено, що вартість предмету лізингу на момент підписання цього договору становить 290 021 грн. 75 коп. (в тому числі 20 % ПДВ) і підлягає остаточному визначенню після передачі предмета лізингу лізингоодержувачу та здійснення всіх розрахунків за договором купівлі-продажу. До остаточної вартості предмету лізингу включаються всі витрати лізингодавця на придбання предмету лізингу та оформлення права власності на нього або такі витрати відшкодовуються лізингоодержувачем лізингодавцю на підставі рахунку (включаючи ПДВ згідно з чинним законодавством України). Такими витратами є: сплачені лізингодавцем продавцю грошові кошти за придбання предмету лізингу; нараховані та/або сплачені лізингодавцем податки, збори та інші обов'язкові платежі при митному оформленні та оформленні права власності; вартість послуг з митного оформлення предмета лізингу, його транспортування, зберігання, страхування, реєстрацію; інші витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з придбанням та митним оформленням предмету лізингу.

Як зазначено в п. 2.3 договору лізингу, остаточна вартість предмету лізингу розраховується в грошовому еквіваленті іноземної валюти наступним чином:

а) якщо витрати понесені лізингодавцем у гривні: сума витрат у валюті платежу / Курс купівлі;

б) якщо витрати понесені в іншій іноземній валюті (валюта платежу): сума витрат у валюті платежу * Курс продажу / Курс купівлі.

Пунктом 2.4 договору лізингу передбачено, що перерахунок остаточної вартості предмету лізингу у гривню здійснюється за формулою: Грошовий еквівалент вартості предмету лізингу в іноземній валюті *Курс продажу.

Остаточна вартість предмету лізингу у гривнях не може бути менше вартості його придбання за договором купівлі-продажу. У разі якщо така вартість буде меншою за вартість придбання предмету лізингу за бухгалтерськими даними лізингодавця, остаточною вартістю вважається вартість за даними бухгалтерського обліку лізингодавця. Перерахунок визначеної за такими правилами вартості предмету лізингу у грошовий еквівалент іноземної валюти здійснюється аналогічно розрахунку витрат за підпунктом "а" пункту 2.3 цього договору.

Викупна вартість предмету лізингу у грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 100% від остаточної вартості предмету лізингу. Розмір викупної вартості предмету лізингу у гривні визначається за курсом продажу плюс комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця за адресою в мережі Інтернет:://www.rla.com.ua та підлягає сплаті лізингоодержувачем на умовах та в порядку, визначеному розділом 9 загальних умов (додаток 4 до цього договору).

Вказане викладено в п.п. 2.5, 2.6 договору лізингу №LC8759-06/13 від 05.06.2013 р.

Разом з цим, лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування придбання предмету лізингу та поточні лізингові платежі. Лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмету лізингу та комісії лізингодавця. При цьому, під комісією лізингодавця розуміється "винагорода" згідно Закону України "Про фінансовий лізинг" (п.п. 4.1, 4.3 договору лізингу).

В п. 4.4 договору лізингу вказано, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в пункті 4.2 цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку (додаток 1 до договору). Розрахована таким чином сума комісії перераховується у гривні за курсом продажу з дотриманням умов частини другої цього пункту. Комісія лізингодавця розрахована у гривнях, не може бути менше різниці між поточним лізинговим платежем у гривні та граничною сумою, яка ставиться в погашення заборгованості лізингоодержувача згідно даних колонки D графіку (додаток 1 до договору). При цьому, якщо в межах певного періоду лізингу сума, що ставиться погашення заборгованості лізингоодержувача, розрахована в гривнях, була меншою за суму, зазначену в колонці D графіку (додаток 1 до договору), то після закінчення строку лізингу (у останній лізинговий період) сторони здійснюють перерахунок (переоцінку) вартості предмету лізингу в бік її зменшення про що складають та підписують акт переоцінки вартості предмету лізингу та розрахунок коригування вартісних та кількісних показників до податкової накладної (останній документ підписується відповідно до положень податкового законодавства, чинного на момент такої переоцінки).

Згідно п. 4.5 договору лізингу, перерахунок лізингових платежів, розрахованих у грошовому еквіваленті іноземної валюти, здійснюється лізингодавцем за Курсом продажу плюс комісія АТ "Райффайзен Банк Аваль" з купівлі валюти, згідно офіційного сайту лізингодавця за адресою в мереж Інтернет:://www.rla.com.ua.

Матеріалами справи також підтверджується, що лізингоодержувач оплатив авансовий лізинговий платіж та адміністративну комісію у сумі 87 006 грн. 52 коп. за платіжним дорученням №3514 від 27.06.2013 р.

За актом приймання-передачі предмета лізингу від 03.07.2013 р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування предмет лізингу.

Зважаючи на викладені обставини та умови договору лізингу та договору купівлі-продажу, остаточна вартість предмету лізингу була визначена у сумі 289 953 грн. 62 коп. з ПДВ., що підтверджується видатковою накладною №1176 від 03.07.2013 р., виданою лізингодавцем лізингоодержувачу.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасно, згідно із ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що між сторонами справи виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору лізингу, умови якого були погоджені позивачем та відповідачем шляхом їх вільного волевиявлення.

Зважаючи на це, спірні правовідносини також регулюються нормами Закону України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначений перелік платежів, що можуть включатися до лізингового платежу: сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію від?сотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосере?дньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Так, зважаючи на норми вказаної статті та умови укладеного між сторонами договору лізингу позивач вважає, що даним договором, крім платежу за користування предметом лізингу та платежу з відшкодування його вартості (викупу) передбачено додатковий платіж - отримання додаткової винагороди у гривнях за рахунок курсів валютної конвертації гривні до євро, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", а також вимогам ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, ст. 198 Господарського кодексу України, та є підставою для визнання недійсними окремих частин договору лізингу, а саме, пунктів 1.8., 2.3., 2.4., 2.5., 2.6., 4.4., 4.5. договору лізингу, додатку № 1 (графік розрахунку заборгованості - форма), додатку № 1 (графік розрахунку заборгованості) та пункту 5.9., підпункту 6.1.1. пункту 6.1. додатку № 4 (загальні умови фінансового лізингу) до договору лізингу.

Господарські суди попередніх інстанцій погодились з наведеною позицією позивача, з огляду на що, визнали заявлені ним позовні вимоги обґрунтованими та задовольнили позов.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових актів, з огляду на законодавчо закріплений принцип свободи договору не може погодитись з наведеними висновками місцевого та апеляційного господарського судів і вбачає за необхідне з цього приводу зазначити наступне.

Як вказано в ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Вказане закріплено в ст. 632 Цивільного кодексу України.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ст.189 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з приписами ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, з аналізу змісту наведених правових норм та положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" вбачається, що дана стаття визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів і не встановлює вичерпний перелік складових платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, та не містить імперативного припису щодо заборони сторонам договору фінансового лізингу визначати безпосередньо у договорах лізингу інші платежі, так само як і визначати ціну у договорі (винагороду), розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору.

Зважаючи на це, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій стосовно того, що нормами чинного законодавства не передбачена можливість отримання лізингодавцем лізингового платежу у формі суми, розмір якої залежить від курсу валютної конвертації.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась в постановах Верховного суду України. Зокрема, у постанові Верховного суду України від 07.10.2014 р. у справі №910/763/13 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак, коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, тому такі умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (ст. 632 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позивачем не доведено факту існування обставин, з якими норми чинного законодавства пов'язують недійсність правочину, або його частини.

За таких обставин, господарський суд касаційної інстанції, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, заявленого в межах даної судової справи.

При цьому, враховуючи те, що господарськими судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для данної справи, проте, таким обставинам була надана неправильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати попередні судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст.ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У разі, якщо встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у справі з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущені помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права і в зв'язку з цим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають цим обставинам, то касаційний суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст.ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України приймає нове рішення.

В даному випадку Вищий господарський суд України вважає, що суди встановили всі фактичні обставини справи щодо позовних вимог. Разом з тим, припустились порушень норм матаріального права, що призвело до винесення неправомірного рішення у справі. При цьому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для направлення справи на новий розгляд, оскільки фактичні обставини, які входять до предмету доказування, судами встановлені з достатньою повнотою.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція скасовує оскаржувані судові акти та приймає нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2015 р. у справі №910/11147/15 скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гандікап" (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, 51, кв. 47, код ЄДРПОУ 21547903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (04073, м. Київ, пр-т Московський, 9, корп. 5, код ЄДРПОУ 34480657) 1218 грн. 00 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 2 923 грн. 20 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк