Постанова

від 09.12.2015 по справі 906/762/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 906/762/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 09.12.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року

у справі № 906/762/15 (суддя - Карабань Я.А.)

за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі:

1) Національної академії аграрних наук України,

2) Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

до 1) Подільської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства

Національної академії аграрних наук України,

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно»

про визнання недійсним договору про надання послуг

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15 у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України до Подільської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» про визнання недійсним договору про надання послуг - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.08.2015 року заступник прокурора Житомирської області звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Також скаржник просив звільнити його від сплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 року в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

06.10.2015 року заступник прокурора Житомирської області повторно звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Також, скаржник просив суд відстрочити прокуратурі Житомирської області сплату судового збору до ухвалення судового рішення та поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2015 року відстрочено заступнику прокурора Житомирської області сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі судом апеляційної інстанції, відновлено строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У письмових поясненнях та запереченнях на апеляційну скаргу Національна академія аграрних наук України та Подільська дослідна станція ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України вважають подану апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивачі просять суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 09.12.2015 року прокурор надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник Подільської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» у судовому засіданні 09.12.2015 року також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у письмових поясненнях на скаргу та просили апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 20.08.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Національної академії аграрних наук України та Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України у судове засідання суду апеляційної інстанції 09.12.2015 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи позивачі повідомлялися належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивачі про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників, що не з'явилися, у судовому засіданні 09.12.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи на час розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, Національна академія аграрних наук України надала до суду свої письмові пояснення щодо поданої апеляційної скарги, які враховані судом апеляційної інстанції.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

17 вересня 2013 року між Подільською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства НААН України (замовник) та ТОВ «Агрохолдинг Руно» (виконавець) укладено договір № 01/17-09 про надання послуг за умовами якого, виконавець за завданням замовника зобов'язується надати визначені у пункті 2.1 договору послуги з використанням власних (третіх осіб) матеріалів, обладнання та засобів, а замовник - їх прийняти і оплатити.

Відповідно до пункту 2.1 договору послугами є: проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під сільськогосподарські культури; посів, садіння і підживлення сільськогосподарських культур; обробіток сільськогосподарських культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовка продукції до первинної реалізації тощо.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунок за цим договором здійснюється в грошовій формі на поточний рахунок виконавця не пізніше 10-ти календарних днів з моменту реалізації вирощеної продукції або іншим способом, не забороненим чинним законодавством, але, не виключно шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Як зазначає прокурор зазначений договір підлягає визнанню недійсним на майбутнє, оскільки при його укладанні не було дотримано вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо проведення процедури закупівлі послуг за державні кошти та не отримано від НААН України відповідного погодження.

Так, у червні 2015 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України та Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Подільської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» і просив суд визнати недійсним на майбутнє договір про надання послуг від 17.09.2013 року №01/17-09, укладений між відповідачами.

Позовні вимоги ґрунтуються на нормах Закону України «Про здійснення державних закупівель», статей 6, 203, 215, 236 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та вмотивовані тим, що оспорюваний договір укладено без проведення визначених Законом процедур закупівель, а також не погоджений Національною академією аграрних наук України згідно з постановою Президії Національної академії аграрних Наук України від 26.08.2011 року «Про затвердження порядку погодження та обліку деяких господарських договорів».

В свою чергу заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Подільська дослідна станція ім. О.М. Засухіна посилається на те, що положення Закону України «Про здійснення державних закупівель», у редакції, чинній на момент укладання вказаного договору, на спірні правовідносини не поширюються.

При цьому, під час розгляду справи у суді першої інстанції, Національна академія аграрних наук України відмовилася від позову, одночасно зазначивши, що Подільська дослідна станція ім. О.М. Засухіна безпосередньо підпорядкована Інституту картоплярства НААН, директор якого погодив оспорюваний договір, тому немає необхідності погоджувати цей договір з НААН України.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року по справі № 906/762/15 у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області про визнання недійсним договору про надання послуг - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні даного позову, виходячи з наступного.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що прокурором, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину, та настання відповідних наслідків щодо оспорюваного договору. Таких обставин не було встановлено й судом апеляційної інстанції.

При цьому, обставини, на які посилається прокурор, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки, не узгоджуються з приписами чинного законодавства та матеріалами справи.

Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 ст. 237 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 6 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, при укладанні договору про надання послуг від 17.09.2013 року № 01/17-09 сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.11, 3.12, 4.12 статуту Подільської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства НААН України вона є державною госпрозрахунковою науковою установою з частковим бюджетним фінансуванням державних програм та правом здійснення господарської діяльності; у відповідності з чинним законодавством і в межах цього статуту станція з урахуванням завдань наукової установи, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі, зокрема, вступає в договірні відносини і іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов'язки; самостійно розпоряджається майном та коштами, одержаними від господарської діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної, благодійними внесками і пожертвуваннями організацій (у тому числі міжнародних) і приватних осіб, а також коштами та майном, одержаними на інших підставах, що не суперечить чинному законодавству.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, відповідно до преамбули Закону України «Про здійснення державних закупівель», у редакції, чинній на моменту укладання оспорюваного договору, цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Статтею 2 цього Закону встановлено, що він застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону.

Судова колегія звертає увагу на те, що згідно з частиною п'ятою статті 2 та частиною четвертою статті 40 названого Закону, забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Тобто, обов'язковою умовою для поширення на спірні правовідносини вимог вказаного Закону, є здійснення закупівлі послуг за оспорюваним договором саме за державні кошти.

Натомість, заступником прокурора, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів того, що передбачені оспорюваним договором послуги повинні були оплачуватися або були оплачені за рахунок державних коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необґрунтованими є доводи заступника прокурора про те, що під поняття «державні кошти», що наведене у пункті 4 частини другої статті 1 Закону, підпадають будь-які кошти Подільської дослідної станції імені О.М. Засухіна, незалежно від того отримані вони з державного бюджету чи є власними коштами установи, одержаними від господарської діяльності. Зазначене суперечить наведеним вище положенням Закону, а тому, твердження заступника прокурора про порушення під час укладення оспорюваного договору вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо обов'язковості проведення процедури закупівлі послуг за державні кошти, визначеної частиною першою статті 2 цього Закону, є безпідставними та необгрунтованими.

Щодо доводів заступника прокурора, про те, що договір було укладено без погодження його з НААН України згідно з постановою Президії Національної академії аграрних наук України від 26.08.2011 року «Про затвердження порядку погодження та обліку деяких господарських договорів», а тому підлягає визнанню недійсним, судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку погодження та обліку господарських договорів, затвердженого постановою Президії НААН від 26 серпня 2011 року, передбачено, що для погодження договору підряду установи, підприємства і організації надсилають науковій установі, якій вони безпосередньо підпорядковані, лист-клопотання довільної форми за підписом керівника, договір підряду підписаний сторонами і завірений печатками та техніко-економічне обґрунтування необхідності укладення даного договору. Згідно з пунктом 6 названого Порядку після погодження договору підряду науковою установою один його примірник надсилається в Академію для обліку і реєстрації. Відповідно до абзацу другого пункту 3 цього Порядку такі матеріали надаються Академії для погодження договору підряду лише тими дослідними господарствами, які безпосередньо підпорядковані НААН України.

Пунктом 1.3 статуту Подільської дослідної станції імені О.М. Засухіна передбачено, що остання безпосередньо підпорядкована Інституту картоплярства НААН України. Отже, в силу згаданого Порядку оспорюваний договір повинен був погоджуватися саме, Інститутом картоплярства Національної академії аграрних наук України, а не Національною академією аграрних наук України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, оспорюваний договір погоджений Інститутом картоплярства НААН України, про що свідчить підпис директора А.А.Бондарчука, скріплений печаткою Інституту.

Таким чином, враховуючи зазначене вище, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний договір узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать ним, у зв'язку з чим місцевим господарським судом правомірно було відмовлено заступнику прокурора Житомирської області у задоволенні даного позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, заступником прокурора Житомирської області не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора Житомирської області, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Оскільки, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2015 року було відстрочено заступнику прокурора Житомирської області сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі судом апеляційної інстанції та прокурору відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд даної апеляційної скарги слід стягнути з прокуратури Житомирської області в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року у справі № 906/762/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.08.2015 року у справі № 906/762/15 залишити без змін.

3. Стягнути з прокуратури Житомирської області (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. 1-го травня, будинок 11, ідентифікаційний код 02909950) в доход Державного бюджету України 1339,80 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

4. Видачу судового наказу по справі № 906/762/15 доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 906/762/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 14.12.2015 року