Ухвала

від 02.12.2015 по справі 814/2393/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/800/44698/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Інспекція)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014

у справі № 814/2393/13-а

за позовом приватного підприємства "Спецьмонтажник" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Товариство звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 № 000062201 та № 0000632201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014, позов задоволено.

У прийнятті цих судових актів попередніх судові інстанції виходили з того, що подані платником первинні документи підтверджують фактичне виконання спірних операцій, тоді як Інспекцією не підтверджено належними доказами недобросовісності Підприємства у сфері оподаткування.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надано правової оцінки обставинам щодо: фіктивного характеру діяльності спірних постачальників; відсутності у них об'єктивної можливості виконати розглядувані роботи в силу браку матеріальних та трудових ресурсів; складення та підписання від їх імені первинних документів неуповноваженими особами, - які у сукупності підтверджують номінальний характер операцій з поставки підрядних робіт позивачеві та виключає обґрунтованість податкової вигоди, на яку претендує Підприємство.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення правових відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Будтранс-2009» за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, з товариством з обмеженою відповідальністю «Акса», товариством з обмеженою відповідальністю «Д І Я» за період з 01.07.2010 по 30.09.2010, товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Пласт-Буд» за період з 01.04.2011 по 30.06.2011, товариством з обмеженою відповідальністю «СК Пальміра», товариством з обмеженою відповідальністю «Центргаз» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, приватним підприємством «Домінанта-Еко», товариством з обмеженою відповідальністю «Фокус зона» за період з 01.04.2012 по 30.06.2012, приватним підприємством «Південна транспортно-логістична компанія «Нова» за період з 01.07.2012 по 30.09.2012.

За результатами цієї перевірки Інспекцією складено акт від 24.04.2013 № 1272/22-100/13866787 та прийнято: податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 № 0000632201 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на 179 624 за основним платежем та на 30137,75 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 № 0000622201, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 157 290 грн. за основним платежем та 58823,75 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для цих донарахувань слугував висновок податкового органу про те, що господарські операції з поставки названими постачальниками підрядних робіт позивачеві не здійснювалися, подані платником первинні документи на підтвердження виконання цих операцій містять недостовірні відомості та представлені платником з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди, дії платника спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами, перелічені постачальники залучені до взаємовідносин з позивачем виключно з метою декларування у податковому обліку витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ).

На обґрунтування цього висновку Інспекція посилається на обставини, установлені у ході проведення контрольно-перевірочних заходів відносно названих контрагентів, а саме: їх неперебування за місцезнаходженням, відсутність у них матеріальних та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій, факти реєстрації цих контрагентів на підставних осіб, які заперечують свою причетність до фінансово-економічної діяльності очолюваних ними суб'єктів господарювання та підписання від їх імені первинних документів, перебування постачальників у процедурі банкрутства або ліквідації.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Наведені норми ПК (які за змістом відповідають положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що визначали порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011, та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які до 01.04.2011 визначали умови врахування витрат у податковому обліку) свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

У справі, що переглядається, аналізуючи правовідносини позивача зі спірними контрагентами, суди визнали достатнім підтвердженням реальності цих правовідносин подані позивачем договори, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні.

Втім при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 КАС та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Втім у справі, що переглядається, судами не виконано наведених процесуальних вимог.

Так, відхиляючи доводи Інспекції щодо фіктивності спірних постачальників, суди послалися на факт реєстрації останніх у податкових органах, що саме по собі не характеризує платника як реального суб'єкта господарювання.

Не можна погодитися й з висновком судів про те. що неподання відповідачем вироків виключає правомірність посилання Інспекції на матеріали кримінальних проваджень, порушених за фактом створення фіктивних суб'єктів господарювання (постачальників позивача). Адже обставини, встановлені у вироку, у межах, визначених частиною четвертою статті 72 КАС, є обов'язковими для адміністративного суду. У той же час матеріали кримінального провадження є доказами у розумінні частини першої статті 69 КАС, які, поруч з іншими доказами у справі, підлягають оцінці в порядку статті 86 КАС. Адміністративний суд наділений достатніми процесуальними інструментами для безпосередньої перевірки та/або достеменного з'ясування обставин, встановлених слідчими органами, у разі, якщо такі обставини входять до предмета доказування у справі та мають правове значення для правильного вирішення адміністративного спору.

При розгляді даної справи не отримали належної правової оцінки у судах попередніх інстанцій й доводи Інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних нарахувань. Так, відповідач неодноразово наголошував на відсутності у цих постачальників об'єктивної можливості виконати підрядні роботи у задекларованих обсягах з огляду на наявність у них ознак фіктивних суб'єктів господарювання, а саме - неперебування за місцезнаходженням, відсутність трудових ресурсів, основних засобів, виробничих активів, необхідних для досягнення результатів відповідної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок.

Суди не перевірили, якими силами та засобами виконувалися спірні роботи, на яких саме об'єктах, хто виступав їх конкретним виконавцем, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання цих робіт тощо.

У світлі реальності спірних операцій саме заявленими постачальниками надання оцінки потребують й причини залучення Підприємством цих контрагентів до виконання розглядуваних робіт з урахуванням того, що виконання монтажних, випробувальних, пуско-налагоджувальних робіт (які придбавалися позивачем у спірних постачальників) є основним видом діяльності Підприємства; у перевіреному періоді у позивача були в наявності матеріальні та трудові ресурси для самостійного здійснення даного виду робіт (а саме - орендовані та власні основні засоби, наявність у штаті, загальна чисельність якого складала 25 осіб, працівників відповідної кваліфікації). Отже, для встановлення наявності ділової мети у розглядуваних операцій судам слід було з'ясувати, які економічні причини зумовили позивача за наявності власних ресурсів замовити виконання розглядуваних робіт у спірних суб'єктів господарювання, перевірити, чи не дублює зміст цих робіт функцій, що виконують працівники Товариства (інженери, слюсарі тощо).

Також слід зазначити, що суди взагалі не надали будь-якої правової оцінки обставинам, установленим в актах зустрічних перевірок (звірок) спірних постачальників (на які посилалася Інспекція на обґрунтування своїх висновків). Слід зазначити, що результати заходів податкового контролю, які стосуються одних і тих самих обставин та мають істотне значення для справи, повинні враховуватися незалежно від того, яким податковим органом вони встановлені.

Чинне податкове законодавство не передбачає заборони використання податковим органом інформації, що одержана від іншого контролюючого органу та відповідає профілю покладених на нього завдань, при прийнятті рішення за наслідками перевірки. А відтак акти податкових перевірок (звірок), складені відносно цих контрагентів, на які посилається Інспекція на підтвердження обґрунтованості оспорюваних донарахувань, підлягали оцінці у сукупності з іншими доказами у справі за правилами статті 86 КАС в рамках даного судового провадження.

Оскільки прийняття рішення з даного спору вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід врахувати вказівки та висновки касаційного суду, викладені в цій ухвалі, ретельно дослідити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам сторін, встановити обставини, що входять до предмета доказування у справі, та прийняти рішення у відповідності зі статтею 159 КАС.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 у справі № 814/2393/13-а скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова С.Е. Острович