Ухвала

від 16.12.2015 по справі 817/1621/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/800/52544/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представників позивача: Лавренчук Т.В., Балдич І.П., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постановуРівненського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі№817/1621/14 за позовомМалого підприємства з обмеженою відповідальністю «КВАНТ» доЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Мале підприємство з обмеженою відповідальністю «КВАНТ» (далі - МПзОВ «КВАНТ», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Здолбунівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 7 квітня 2014 року №0000432200 та №0000442200.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення Здолбунівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 7 квітня 2014 року №0000432200 та №0000442200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складений акт №308/22-13991920 від 25 березня 2014 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2. та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств в сумі 898249 грн. та донараховано податку на прибуток в сумі 212814 грн.;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 70637 грн.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 7 квітня 2014 року №0000442200, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 212814,00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції в розмірі 17945,00 грн., та №0000432200, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 70637,00 грн. за основним платежем та застосовані штрафні санкції в розмірі 5852,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем під час перевірки позивача порушень податкового законодавства.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Підставою для висновків податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та валових витрат позивачем за результатами проведених господарських операцій з контрагентами стали висновки відповідача про фіктивність операцій та відсутність в них наміру створення правових наслідків з ТОВ «Супутник», ПП «Склогруп», ТОВ «Металелектромаш» та ТОВ «МСК-ХОЛДИНГ» через здійснення фінансово-господарської діяльності даними суб'єктами господарювання поза межами правового поля, що свідчить про не набуття ними належним чином цивільної праводієздатності. А також встановлена розбіжність між задекларованим податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями контрагентів - ТОВ «МСК-ХОЛДИНГ», ТОВ «Металелектромаш», ПП «Склогруп», ТОВ «Супутник» та ТОВ «ТД «Стальпромсервіс».

Розглядаючи названий епізод, суди попередніх інстанцій встановили, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «МСК-ХОЛДИНГ» за договором поставки №МХ-116 від 1 вересня 2011 року, предметом якого є придбання металопродукції, з ТОВ «Металелектромаш» за договором поставки металопрокату від 11 травня 2012 року, з ПП «Склогруп» за договором поставки продукції №119/01 від 29 грудня 2010 року, предметом якого є придбання позивачем інструменту для обробки скла (диски, свердла), з ТОВ «Супутник» за договором поставки №12 від 12 квітня 2011 року, предметом якого є придбання позивачем електрокорунду та з ТОВ «ТД «Стальпромсервіс» за договором купівлі-продажу №37 від 21 січня 2011 року, предметом якого є придбання металопрокату, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, подорожніми листами, вантажними деклараціями, товарно-транспортними накладними.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірних контрагентів товарів, суди окрім дослідження первинних документів, складених в ході господарських операцій з цими контрагентами, також дослідили подальше використання придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності, внаслідок чого, дійшли обґрунтованого висновку про реальність їх отримання позивачем від спірних контрагентів, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

При цьому, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. При цьому, висновки відповідача ґрунтуються результатах актів перевірок і звірок контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «МСК-ХОЛДИНГ», ТОВ «Металелектромаш», ПП «Склогруп», ТОВ «Супутник» та ТОВ «ТД «Стальпромсервіс».

Іншим мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок про завищення позивачем валових витрат за 1 квартал 2011 року на суму 403995 грн., у зв'язку з віднесенням до їх складу використаних транспортних послуг, та у ІІ-ІV кварталах 2011 року на суму 28061 грн., у зв'язку з віднесенням до їх складу витрат на брак продукції та її псування.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи при вирішенні спору по цим епізодам, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами цілком правильно взято до уваги, що віднесені на фінансові результати витрати, понесені в результаті господарської діяльності виробничого підрозділу підприємства «Транспортна дільниця» не є транспортними витратами позивача, а є витратами сплаченими (нарахованими) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) по виробничому підрозділу МПзОВ «Квант» «Транспортна дільниця», що надає транспортні послуги стороннім організаціям та фізичним особам.

У зв'язку з чим їх висновок, в силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», про законність віднесення позивачем названих виробничих витрат до складу валових є цілком обґрунтованим.

Також судами було встановлено, що списання сировини по дільниці обробки скла МПзОВ «Квант» здійснювалося з урахуванням наказу по підприємству №19 від 26 січня 2010 року, яким встановлено допустимі норми технічно неминучого браку (технологічних втрат) у розмірі 15% та на підставі накладних-вимог, які містять всі обов'язкові реквізити первинного документа передбачені пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вказаний відсоток обґрунтований актом про результати проведення замірів кількісних показників технічно неминучого браку (технологічних втрат) при виробництві виробів зі скла та дзеркала від 25 грудня 2009 року.

Пунктом 138.7 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

З огляду на викладене та враховуючи, що центральним органом виконавчої влади не встановлено допустимих норм технічно неминучого браку при виробництві скла та дзеркал, а також беручи до уваги, що Інструкцією про порядок застосування норм втрат (бою) будівельних матеріалів при транспортуванні автотранспортом, зберіганні та реалізації», затвердженою наказом Мінторгівлі СРСР від 27 листопада 1991 року №95, врегульовано питання втрат (бою) будівельних матеріалів при їх транспортуванні автотранспортом, зберіганні та реалізації, суди зробили об'єктивний висновок про недоведеність відповідачем неправомірності самостійного визначення допустимих норм технічно неминучого браку, що виникав безпосередньо під час процесу виробництва виробів зі скла та дзеркала і віднесення його складу витрат.

Завищення позивачем інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат у ІІІ кварталі 2012 року на суму 114720 грн. через віднесення до них витрат на ремонт та поліпшення основних засобів, понесених в липні 2012 року стало мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 24092 грн.

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Такі витрати на поліпшення (ремонт) основних засобів враховуються при визначенні об'єкта оподаткування залежно від призначення основних засобів: у складі загальновиробничих витрат, якщо було здійснено поліпшення (ремонт) основних засобів загальновиробничого призначення (абзац «г» підпункт 138.8.5 пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу України); у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, якщо було здійснено поліпшення (ремонт) основних засобів загальногосподарського використання (абзац «в» підпункт 138.10.2 пункт 138.10 статті 138 Податкового кодексу України); у складі витрати на збут, якщо було здійснено поліпшення (ремонт) основних засобів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (абзац «д» підпункт 138.10.3 пункт 138.10 статті 138 Податкового кодексу України).

Загальновиробничі витрати відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31грудня 1999 року N318, витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами (п. 8 П(с)БО 16).

Витрати на ремонт та поліпшення основних засобів, понесені позивачем в липні 2012 року в сумі 114720,95 грн. були віднесені до витрат у ІІІ кварталі 2012 року та внесені до рядку 06.4 ІВ декларації, оскільки готова продукція виготовлена МПзОВ «Квант» у липні 2012 року була повністю реалізована підприємством у липні та серпні 2012 року.

Судами були досліджені всі первинні документи, які підтверджують витрати на ремонт та поліпшення основних засобів на вказану суму, при цьому, вірно враховано, що за вимогами статті 138 Податкового кодексу України такі витрати не віднесено до тих, що не включаються до складу витрат за приписами статті 139 Податкового кодексу України.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, які підтверджують витрати на ремонт та поліпшення основних засобів, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Виявлене порушення відповідач пов'язує лише з невірним віднесенням у податковому обліку цих витрат, у зв'язку з обранням рядку 06.4 ІВ «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» декларації при декларуванні позивачем суми витрат, замість 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», що, в свою чергу, призвело до заниження об'єкта оподаткування.

Підсумовуючи викладене, слід погодитись з висновками судів про те, що зазначення позивачем в рядку 06.4 ІВ декларації замість рядка 05.1 не вплинуло на показник, підсумкової суми рядку 04 «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» декларації та не змінить арифметичне значення цього рядка, оскільки рядок 04 складається з суми значень рядків 05 та 06, відповідно не призвело до заниження об'єкта оподаткування.

Відповідачем не наведено обставин, які б у даному випадку вказували на наявність обмежень щодо віднесення до складу витрат витрат, понесених позивачем на ремонт та поліпшення основних засобів. Розділом III Податкового кодексу України таких обмежень також не встановлено.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 липня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак