Ухвала

від 03.12.2015 по справі 826/547/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2015 року м. Київ К/800/64694/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представників позивача Карманнікова М.О., Гладкової О.М.,

Поставничого Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014

у справі № 826/547/14

за позовом Дочірнього підприємства «Автоскладальний завод №2» публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Автоскладальний завод №2» публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Богдан Моторс» (далі по тексту - позивач, ДП «Автоскладальний завод №2» ПАТ «АК «Богдан Моторс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2014 №0000202201, №0000212201 та №0000222201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 11751123,00 грн.; п. 185.1 cт. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 88803,00 грн.; п. 2.8, п. 5.2, п. 5.3, п. 5.4, п. 5.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №637 (далі по тексту - Положення №637), за порушення чого передбачена відповідальність згідно абз. 2 п. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо визначення позивачем скоригованого валового доходу за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, то судами зазначено наступне.

Як вбачається з акту перевірки на підставі аналізу документів, зокрема, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерських рахунках, реєстрів виданих податкових накладних, видаткових накладних, договорів та додатків до них, банківських виписок, перевіркою встановлено заниження декларованих позивачем показників у рядку 02 декларації з податку на прибуток «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» в загальній сумі 1017729,00 грн. Крім того, згідно акту перевірки, де зазначено про невідповідність між даними бухгалтерського обліку отриманого доходу від основної діяльності, відображено по рахунку №70 та сумами задекларованого доходу по рядку 02 декларації з податку на прибуток (суми перевищення даних бухгалтерського обліку над показниками податкової звітності). Також, по рахунку бухгалтерського обліку №70 позивачем відображено суми отриманих доходів від основної діяльності в розмірі 1701475240,15 грн., а сума доходу по рядку 02 декларації з податку на прибуток - 1438459956,00 грн. за даними перевірки відхилення встановлено в сумі 1017729,15 грн.

Колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не доведено правомірності зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств. Оскільки, включення до розрахунку податкового доходу (рядок 02 декларації) за 3-4 квартали 2012 року сум податків, зазначених у рядках 1-4, 13 зумовлено тим, що законодавчі норми ведення бухгалтерського обліку на рахунках обліку ПДВ та акцизного податку значно відрізняються від обчислення та відображення податку на додану вартість та акцизного податку у фінансово-статистичній звітності (ПДВ нараховується по першій події (п. 187.1 ст. 187 ПК України), пільга на акцизний податок не розповсюджується при перетині кордону в наступному після відвантаження місяці при експорті (пп. 213.2.1 п. 213.2 ст. 213 ПК України), акцизний податок нараховується на передачу підакцизних товарів з метою власного споживання (пп. 213.1.2 п. 213.1 ст. 213 ПК України). На обґрунтування зазначеної позиції позивачем надано аналізи розрахунків, які підтверджують використання зазначених розрахунків саме для звіту про фінансові результати (форма №2), з огляду на що, у разі обрахунку суми кредитних оборотів всіх субрахунків 70 рахунків, слід зменшити їх на суму, визначену в рядках 1-4. Крім того, при розрахунку податкового доходу (рядок 02 декларації) за 3-4 квартали 2012 року відповідачем не враховано дохід підприємства від реалізації оборотних активів в сумі 1542452,00 грн. згідно вимог пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України. При цьому, відповідачем в ході перевірки в рядку 6 зазначеної таблиці невірно зазначена сума доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) на експорт, враховані коригуючі проводки підприємства лише половину в розмірі 2511869,98 грн. Також, позивачем задекларовано у податковій звітності у рядку 2 дохід у розмірі 1438459955,82 грн., що відповідає отриманому доходу підприємства за перевіряємий період, на підтвердження чого є дані фінансово-статистичної звітності. Відповідно до акту, перевіркою, відображених показників у рядку 3 «Інші доходи» за перевіряємий період встановлено, що позивачем по рахунку бухгалтерського обліку №71 суми отриманих доходів від основної діяльності підприємством відображено суми отриманих доходів в розмірі 10144916,36 грн., а сума доходу по рядку 02 декларації - 588478,00 грн., за даними перевірки відхилення становить 10733394,36 грн.

Щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то судами вірно зазначено наступне.

Податковим органом встановлено заниження податку на додану вартість в результаті співставлення показників між сумами задекларованого зобов'язання з ПДВ та сумою податкового кредиту задекларованого підприємствами-покупцями ТОВ «Богдан Авто Одеса», ТОВ «Базіс Авто», ТОВ «Богдан Авто Дніпропетровськ», ТОВ «Богдан Авто Івано-Франківськ». Така розбіжність виникла через помилкове відображення у податковій звітності покупців: ТОВ «Богдан Авто Одеса», ТОВ «Базіс Авто», ТОВ «Богдан Авто Дніпропетровськ», ТОВ «Богдан Авто Івано-Франківськ», та в зв'язку з невиконанням зазначеними контрагентами вимог п. 192.1 ст. 192 ПК України розрахунків коригування, які було складено підприємством у зв'язку зі зміною вартісних/кількісних показників, про що є розрахунки коригування податкових накладних, про що свідчать відповідні квитанції, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що невиконання контрагентами платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та не порушено податкове законодавство, а отже відповідачем безпідставно прийнято зазначене податкове повідомлення-рішення.

Стосовно порушення позивачем п. 2.8, п. 5.2, п. 5.3, п. 5.4, п. 5.8 Положення №637, то судами зазначено наступне.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 5.8 розділу 5 Положення №637, якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого не встановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Згідно із п. 5.3 Положення №637 ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи.

Пунктом 5.4 Положення №637 встановлено, що кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо для підприємств, які мають строк здавання готівкової виручки (готівки) в банк щодня (у день її надходження до каси) або наступного дня від дня її надходження до каси, - у розмірах, що потрібні для забезпечення їх роботи на початку робочого дня, але не більше розміру середньоденного надходження готівки до каси (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання зазначених вимог позивачем винесено розпорядження від 14.04.2009 №19, яким затверджено розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі підприємства та встановлено з 01.05.2009 ліміт каси в 3500,00 грн. та видано наказ від 23.08.2012 №574 про встановлення ліміту на підприємстві у розмірі 3500,00 грн. в період з 01.09.2012 по час проведення перевірки. Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.

При цьому, п. 5.12 цього ж Положення визначено, що установлений ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) можуть переглядатися у зв'язку із змінами законодавства України або за наявності відповідних факторів об'єктивного характеру (зміни в надходженнях/видатках готівки, внутрішнього трудового розпорядку/графіків змінності тощо). Документи (нормативно-правові акти, внутрішні документи (розрахунки) підприємства, що затверджені (підписані) керівником або уповноваженою ним особою), на підставі яких переглянуто ліміт каси, строки здавання готівкової виручки (готівки), додаються до відповідних наказів (розпоряджень), договорів банківського рахунку підприємства.

Системний аналіз наведених нормативних приписів у їх сукупності свідчить, що вони не містять імперативних положень, які б зобов'язували підприємства переглядати установлений ліміт каси та строки здавання готівки за наявності тих чи інших обставин, а лише вказують на наявність такої можливості у разі встановлення відповідних факторів об'єктивного характеру.

Крім того, законодавство не надає контролюючому органу право самостійно визначати касову політику підприємства, тоді як п. 5.2 Положення №637 навпаки визначає, що установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою).

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров