Ухвала

від 17.12.2015 по справі 2а-1226/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/9991/34904/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Рибченка А.О, Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової в м. Лисичанську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.04.2011 по справі № 2а-1226/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гласс Машинері Тюнінг"

до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області

про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання дій Державної податкової інспекції протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції щодо зміни призначення платежу за платіжними дорученнями від 19.11.2009 № 140, від 19.02.2010 № 32, від 23.03.2010 № 76, від 17.05.2010 № 111, від 19.08.2010 № 188 та спрямування коштів, сплачених Товариством на погашення податкової заборгованості з податку на прибуток підприємств в порядку календарної черговості

Вказані судові рішення вмотивовано висновком про відсутність у податкової інспекції права чи обов'язку змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податку.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач, зокрема, посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181-ІІІ) визначено що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство до Державної податкової інспекції подано податкові декларації з податку на прибуток підприємств, у яких платник податку самостійно визначав податкові зобов'язання з податку на прибуток, зокрема, у податковій декларації за ІІІ квартал 2009 року позивачем самостійно визначено суму податку до сплати у розмірі 1705,00 грн., за 2009 рік - 1346,00 грн., за І квартал 2010 року - 1178,00 грн., за І півріччя 2010 року - 4127,00 грн.

Також судами встановлено, що задекларовані податкові зобов'язання Товариство сплатило у визначені законодавством терміни, що підтверджується платіжними документами, в яких платником податків чітко визначено призначення платежів, проте податковим органом сплачені суми було зараховано у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Таким чином, суть спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності перерозподілу податковим органом сплачених сум платником податку у рахунок податкового боргу, що не вказаний в платіжних дорученнях.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. При цьому право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 ст. 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено такого права для податкової інспекції й іншими норми податкового законодавства.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Отже, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Крім того, щодо розглядуваної категорії спорів у постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 21-184а11 за позовом державного підприємства "Свердловантрацит" до Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області про визнання незаконним податкового повідомлення -рішення відображена правова позиція: "…п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу. ".

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової в м. Лисичанську Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 09.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.04.2011 по справі № 2а-1226/11/1270 без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко