Ухвала

від 17.12.2015 по справі 2а-9484/11/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/9991/71380/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 по справі № 2а-9484/11/1470

за позовом Дочірнього підприємства фірма "Моріонік" Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства "Моріон"

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30.11.2011 № 0028572330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 53 201,48 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 13 300,37 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.03.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.10.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги Підприємства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з контрагентом - постачальником ТОВ "АНК-Сервіс" за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт від 14.11.2011 №1197/23-300/24794312 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 30.11.2011 №0028572330.

Відповідно до висновків викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що полягало у безпідставному включенні до складу податкового кредиту серпня 2011 року суму ПДВ у розмірі 53 201,48 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "АНК-Сервіс" є безтоварними та не спричинили настання реальних правових наслідків, а відповідно мають ознаки фіктивності, з огляду на те, що, вказаний контрагент не має необхідних умов для здійснення господарських операцій, відсутній за юридичною адресою, що виявлено за допомогою системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Крім того, контролюючий орган зазначає про ненадання позивачем та його контрагентом документів, зокрема товарно - транспортних накладних, що підтверджують факт перевезення та прийняття придбаного товару. Вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить, що фактично позивачем проведено транзитні фінансові потоки, що спрямовані лише на отримання податкової вигоди.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні")

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки укладеного з контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, журнал реєстрації довіреностей на отримання товару, відомості по рахунках 631, платіжні документи).

Суд апеляційної інстанції також цілком правомірно не прийняв до уваги і посилання контролюючого органу на ненадання позивачем товарно - транспортних накладних, як на підставу безтоварності та фіктивності проведених господарських операцій з ТОВ "АНК-Сервіс", оскільки, товарно-транспортні накладні є доказом лише факту перевезення (переміщення), натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими видатковими накладними, крім того, як вбачається з умов договору поставки, місцем поставки товару є склад покупця (позивача), а отже перевезення товару здійснювалось контрагентом, тобто, усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо продавця - контрагента, а не щодо покупця товару - позивача.

Доводи відповідача про фіктивність укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судом апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у ТОВ "АНК-Сервіс" достатніх матеріальних чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і наявність чи відсутність останнього за юридичною адресою не має своїм наслідком недійсність укладеного ним правочину чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як не може нести відповідальність і за ненадання контрагентом товарно-транспортних накладних чи будь - яких інших первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанцій у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 по справі № 2а-9484/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко