Постанова

від 08.12.2015 по справі 904/7389/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2015 року Справа № 904/7389/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Фьокліна Д.І.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 17.08.2015 р., представник;

представник відповідача-1 та представник відповідача-2 в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАН-ПУР"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 року у справі № 904/7389/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Приватного підприємства "Альфа-Мур", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору №198 від 04.08.2015 року та визнання права на користування майданчиком для паркування,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 року у справі № 904/7389/15 (суддя Мартинюк С.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову у справі №904/7389/15, застосовані ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2015 року.

Рішення мотивовано тим, що укладений між КП В«МіськавтопаркВ» та ТОВ В«Ван-ПурВ» договір В«Про організацію та експлуатацію майданчика для паркуванняВ» від 31.01.2013 року за № 198 АП, є розірваним в односторонньому порядку з ініціативи КП "Міськавтопарк"; такі дії відповідача - 1 є правомірними, оскільки встановлено порушення позивачем п.п.2.2.1, 2.2.2 та 2.2.3 договору; тому у позивача відсутнє право користування спірним майданчиком для паркування і подальші дії відповідачів -1,2 щодо укладення нового договору "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" та передачі майданчика для паркування відповідачу - 2 не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 року у даній справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, неналежну оцінку доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 року у справі 904/7389/15 скасувати повністю і прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ "Ван - Пур" задовольнити.

Представник відповідача -1 - КП "Міськавтопарк" відзив на апеляційну скаргу не надав, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив. 08.12.2015 року подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у судове засідання.

Представник відповідача -2 - Приватного підприємства "Альфа-Мур" також надав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги для можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати відзив на апеляційну скаргу, яка ним не отримана.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідачів з наступних підстав:

Відповідно до наданих апелянтом квитанцій Укрпошти від 04.11.2015 року та опису вкладення в цінний лист, копія апеляційної скарги направлена відповідачу -1 та відповідачу -2. Додатком до апеляційної скарги зазначено копію платіжного доручення про сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги (а.с.194, 195).

Відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду апеляційна скарга позивача прийнята до провадження 16.11.2015 року (а.с.182).

Про час та місце розгляду справи відповідачі повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями (а.с.197, 198). КП "Міськавтопарк" отримало ухвалу суду 19.11.2015 року, Приватне підприємство "Альфа-Мур" ухвалу про призначення розгляду справи отримало 21.11.2015 року.

Отже, відповідач -2 завчасно був ознайомлений з тим, що в провадженні Дніпропетровського апеляційного господарського суду знаходиться справа за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" та мав можливість скористатися своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи, надання письмових пояснень по суті спору (ст.22 Господарського процесуального кодексу України) та для виконання вимог суду щодо надання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст.99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно п.1 ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України коло представників юридичної особи є необмеженим.

З протоколу судового засідання від 19.10.2015 року вбачається присутність представників відповідача-1 та відповідача-2 та реалізація ними своїх прав щодо надання доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні у звязку з неявкою представників відповідача -1 та відповідача -2 та про доведеність поважності таких причин.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід скасувати, позов задовольнити виходячи з наступних підстав:

З матеріалів даної справи вбачається, що 31.01.2013 року між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради (далі - балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" ( далі - агент) укладено договір №198 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" (а.с.27-32).

Відповідно до умов договору (п.1.1) балансоутримувач надає агенту у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 60 к. Площа майданчика - 632,5 кв.м., кількість машино-місць - 55, розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 575,0 кв.м.

Умовами договору визначено обов'язок балансоутримувача проводити обстеження стану майданчика для паркування та здійснювати контроль за використанням майданчику відповідно до його цільового призначення та умов цього договору.

Пунктом 2.2 договору передбачені обов'язки агента, зокрема:

- агент зобов'язався обладнати майданчик і утримувати його не гірше, ніж вимоги щодо обладнання і утримання майданчику для паркування відповідного типу (виду), які встановлені Правилами паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську, затвердженими рішеннями міської ради від 02.02.11 № 39/8 з доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 06.04.11 № 59/10, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.01 № 1306, іншими нормами, нормативами, стандартами з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.10 договору договір набирає чинності з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майданчику для паркування, який є невідємною частиною цього договору, та діє до 25 грудня 2017 року.

Згідно ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до п.п.3.1.3 договору балансоутримувач має право у разі невиконання взятих на себе агентом зобов'язань, визначених умовами конкурсу, розірвати цей договір в односторонньому порядку, письмово попередивши агента про це за 10 календарних днів.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що після закінчення строку договору, а також у разі розірвання або припинення дії цього договору, агент зобовязаний звільнити майданчик для паркування від будь-якого майна (в.т.ч. відокремлюваних поліпшень) і повернути майданчик для паркування балансоутримувачу протягом трьох робочих днів з дати розірвання або припинення дії цього договору. Одночасно з поверненням балансоутримувачу майданчику для паркування агент зобовязаний повернути Департаменту транспорту та звязку Дніпропетровської міської ради оригінал відповідного свідоцтва про реєстрацію майданчику для паркування.

Повернення майданчику для паркування агентом і його прийняття балансоутримувачем здійснюється на підставі Акту повернення майданчика для паркування, який підписується сторонами. Агент зобовязаний повернути майданчик для паркування балансоутримувачу в належному стані, що забезпечує можливість його подальшого використання в цілях, передбачених цим договором, з урахуванням нормального зносу ( п.5.2 договору).

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2013 року позивач за актом приймання-передачі прийняв передбачений договором майданчик для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, Запоріжське шоссе,60к (а.с.33).

Департаментом транспорту та зв'язку Дніпропетровської міської ради позивачу видано свідоцтво про реєстрацію майданчика для паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську (а.с.34). Термін дії свідоцтва - з 25.12.2012 року по 25.12.2017 року.

Встановлено, що під час дії договору між позивачем та відповідачем -1, без дотримання відповідачем-1 умов договору, якими визначено порядок розірвання договору, повернення майданчика для паркування балансоутримувачу, останній уклав 04.08.2015 року договір №198АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" за адресою: м.Дніпропетровськ Запорізьке шоссе,60к з Приватним підприємством "Альфа-Мур" (а.с.39 -44).

Згідно витягу з протоколу №148 від 13.05.2015 року постійна комісія з питань транспорту, дорожнього господарства та зв'язку Дніпропетровської міської ради узгодила надання дозволу на укладання такого договору між відповідачем -1 та відповідачем - 2 (а.с.46 - 47).

Департаментом транспорту та зв'язку Дніпропетровської міської ради відповідачу - 2 видано свідоцтво про реєстрацію майданчика для паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську з терміном дії - з 25.05.2015 року до проведення конкурсу (а.с.45).

Судом першої інстанції не надана належна оцінка діям відповідача, умовам договору між позивачем та відповідачем-1 та зроблено безпідставний висновок про те, що між позивачем та відповідачем розірвано договірні відносини, а договір між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради та відповідачем - 2 укладено правомірно.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази даються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК. Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з одержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, а у разі, якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Правила нотаріального засвідчення копій документів установлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги при вирішенні спору.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 надав суду акти обстеження місця паркування транспорту від 14.11.2014 року, 25.02.2015 року, 28.04.2015 року, якими він доводив факт невиконання позивачем своїх зобов'язань по договору, зокрема щодо відведення місця для паркування інвалідів у кількості 5 місць, відсутність дорожніх знаків, відсутність розмітки на паркувальному майданчику (а.с.145, 150, 152)

18.05.2015 року згідно акту обстеження місця паркування транспорту зафіксовано відсутність розмітки, дорожніх знаків 7.14, 7.4.4, 7.17, 2.2, знаходження на паркувальному майданчику 96 автомобілів, не вказані місця для інвалідів (а.с.146).

26.05.2015 року також складено акт обстеження оператора парковки ТОВ "Ван-Пур" (а.с.149).

Тобто, погоджуючи 13.05.2015 року укладення договору між відповідачем -1 та відповідачем -2, 18 та 26 травня 2015 року КП "Міськавтопарк" продовжував фіксувати порушення позивачем умов договору.

Поклавши вказані акти за основу для висновку про доведеність відповідачем-1 факту порушення позивачем своїх зобов'язань за договором, суд першої інстанції не звернув увагу на допустимість даних доказів. Зазначені копії документів не засвідчені належним чином, тому вони не є належними доказами в розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів суду про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині не сплати збору на паркування, жодним доказом вони не обгрунтовані. Умовами п.2.2.14 договору передбачено обов'язок агента своєчасно та в повному обсязі перераховувати балансоутримувачу плату за користування майданчиком. Докази належного виконання цих вимог договору надані позивачем та знаходяться на аркушах справи 103 -128.

Як зазначено вище, відповідно до п.3.1.3 укладеного між позивачем та відповідачем -1 договору, підставою для його розірвання балансоутримувачем в односторонньому порядку є невиконання агентом взятих на себе зобов'язань, визначених умовами конкурсу (а не умовами договору, як зазначено в оскаржуваному рішенні).

Колегією суддів встановлено, що умови організації та проведення конкурсу з визначення агентів є Додатком 2 до Правил паркування транспортних засобів у м.Дніпропетровську, затверджених рішенням сесії Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 року №39/8. Згідно п.2.2 умови визначаються конкурсною комісією.

Суд першої інстанції не з'ясував, які саме умови конкурсу були визначені конкурсною комісією та які з них були порушені позивачем.

Не надав належної оцінки суд першої інстанції і наявному у справі листуванню між відповідачем-1 та позивачем. На аркушах справи 148, 151, 153 надані представником відповідача-1 до письмових пояснень листи належним чином не завірені і колегією суддів не вважаються належними доказами по справі.

Відповідно до переписки сторін договору В«Про організацію та експлуатацію майданчика для паркуванняВ» від 31.01.2013 року за № 198 АП (а.с.35-38) колегією суддів встановлено наступне:

- 08.05.2015 року відповідач -1 листом на адресу позивача повідомляє про встановлення ним порушень позивачем вимог п.п.2.2.1, 2.2.2 та 2.2.3 договору та про розірвання ним з 18 травня 2015 року договору в односторонньому порядку відповідно до п.3.1.3 договору;

- 19.05.2015 року відповідач-1 повідомляє Товариство з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" про розгляд ним претензії позивача від 15.05.2015 року, встановлення відповідачем-1 усунення встановлених перевірками порушень та просить вважати лист від 08.05.2015 року в частині дострокового припинення дії договору недійсним, а договір таким, що продовжує свою дію та має юридичну силу (а.с.37).

Однак вже 21.05.2015 року листом №485/5 відповідач-1 повідомив позивача про те, що ним додатково розглянуто усі підстави для розірвання договору № 198АП від 31.01.2013 року та остаточно прийнято рішення про дострокове розірвання договору № 198АП від 31.01.2013 року "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" (а.с.38).

Як було зазначено вище, станом на 13.05.2015 року відповідачем -1 та відповідачем -2 уже було погоджено укладення аналогічного договору між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради та Приватним підприємством "Альфа-Мур" (а.с. 46, 47).

Крім того, суд не пересвідчився, чи на час укладання оспорюваного договору були виконані позивачем вимоги п.5.1 договору від 31.01.2013 року.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Виходячи з закріпленого даною нормою принципу колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що наявність передбачених п.3.1.3 договору В«Про організацію та експлуатацію майданчика для паркуванняВ» від 31.01.2013 року за № 198 АП підстав для дострокового припинення його в односторонньому порядку судом першої інстанції встановлено не було.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги передбачені ч.1 ст.193 Господарського кодексу України- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В порушення умов договору, вказаних норм Цивільного та Господарського кодексу України, відповідач-1 своїми неправомірними діями позбавив позивача можливості подальшої реалізіції його прав та обов'язків згідно договору № 198АП від 31.01.2013 року, позбавив права користування зазначеним в договорі об'єктом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України відновлення становища, яке існувало до порушення є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав та іншими способами, передбаченими законом.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин вимоги позивача щодо визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" права на користування майданчиком для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, Запорізьке шоссе 60к на підставі договору № 198АП від 31.01.2013 року В«Про організацію та експлуатацію майданчика для паркуванняВ» підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на те, що матеріалами справи (а.с.18 - 26, 79 - 80) підтверджено доводи позивача щодо наступних обставин:

Рішенням ГоловАПУ м.Дніпропетровська за № 7988 (протокол засідання від 10.02.1998 року № 17) погоджена ТОВ "Кріоліт" проектна документація на будівництво автостоянки на земельній ділянці за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шосе, 60К, яка затверджена рішенням Дніпропетровської міської ради.

В складі проектної документації на будівництво автостоянки УДАІ м.Дніпропетровська узгоджена схема організації дорожнього руху. Технічні умови на електропостачання автостоянки видані ДМЕМ за№ 1236/ТУ від 09.09.1997 року.

Автостоянка будувалася ТОВ "Кріоліт" на відведеній на підставі рішення Виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1997 року № 1365 земельної ділянці площею 0,1712 га.

Між ТОВ "Кріоліт" та Виконкомом Дніпропетровської міської ради був укладений договір про право тимчасового користування землею від 28.05.1998 року № 335, який діяв до 28 травня 2001 року.

Автостоянка прийнята в експлуатацію на підставі Акту Державної технічної комісії від 10.07.1998 року № 678, затвердженого Рішенням Виконкому Дніпропетровської міської ради від 20.08.1998 року № 1536.

На підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року № 15/11 автостоянка була придбана у власність приватним підприємством "Ван-Пур".

Розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.03.2005 року № 205р автостоянці по Запорізькому шосе було присвоєно адресу - вул. Запорізьке шосе, 60К.

25.12.2012 року було укладено договір оренди між ПП "Ван-Пур" та ТОВ "Ван-Пур", відповідно до якого позивач використовував для надання послуг тимчасового зберігання автотранспорту громадян будівлі та споруди, призначені для експлуатації автостоянки.

Відповідно до оспорюваного позивачем договору від 04.08.2015 року № 198 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування" договору (п.1.1) балансоутримувач надає агенту у користування за плату майданчик для паркування транспортних засобів комунальної форми власності, що розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, Запорізьке шосе, 60 к. Площа майданчика - 632,5 кв.м., кількість машино-місць - 55, розрахункова площа земельної ділянки для сплати збору за паркування - 575,0 кв.м. (а.с.39).

Є встановленим, що на це ж майно право користування, підтверджене належним чином, має позивач по даній справі.

Згідно ст.398 Цивільного кодексу України право володіння виникає у будь-якої особи, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ст.396 Цивільного Кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, належне позивачу право користування майданчиком для паркування, а також право користування спорудами автостоянки в силу ст.396 Цивільного Кодексу України підлягає захисту відповідно до положень глави 29 цього Кодексу, в тому числі шляхом пред'явлення позову про визнання прав позивача (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів дійшла висновку, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір суперечить вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України та має бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що підставами недійсності договору від 04.08.2015 року № 198 АП є те, що земельна ділянка за вказаною адресою повністю зайнята спорудами стоянки, що знаходяться у володінні ТОВ "Ван-Пур", що унеможливлює надання її в цілому, або частини цієї ділянки під облаштування третім особам на ній парковки без згоди ТОВ "Ван-Пур".

Земельна ділянка, на якій розташована стоянка, зареєстрована в Державному земельному кадастрі за тотожною адресою із зазначенням про те, що така земельна ділянка є автостоянкою, що підтверджується зокрема довідкою про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка видана Управлінням Держкомзему у м. Дніпропетровську від 24.01.2009 року № 243.

Згідно п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги слід задовольнити, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідачів стягнути судові витрати позивача за розгляд позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2015 року у справі № 904/7389/15 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір від 04.08.2015 року №198 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування", укладений між Комунальним підприємством "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради та Приватним підприємством "Альфа-Мур".

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" право на користування майданчиком для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Запорізьке шосе 60к на підставі договору від 31.01.2013 року № 198 АП "Про організацію та експлуатацію майданчика для паркування";

Зобов'язати Приватне підприємство "Альфа-Мур" усунути перешкоди в користуванні Товариством з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур"

майданчиком для паркування за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 60к шляхом його звільнення та винесення за межі земельної ділянки кадастровий №1210100000:02:186:0083 належних Приватному підприємству "Альфа-Мур" тимчасових споруд та майна.

Стягнути з Комунального підприємства "Міськавтопарк" Дніпропетровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" судові витрати в розмірі 4 141, 20 грн.

Стягнути з Приватного підприємства "Альфа-Мур" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ван-Пур" судові витрати в розмірі 4 141,20 грн.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 22.12.2015 року.