Ухвала

від 17.12.2015 по справі 814/240/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/240/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року по справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Юженергобуд» до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Юженергобуд» (далі ПАТ «Юженергобуд») звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі Южноукраїнська ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 17 по 28 листопада 2014 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Дизель плюс» за період серпень-вересень 2012 року, ТОВ «Промрестал» за квітень 2014 року, ТОВ «Нафт-Ойл» за травень, липень 2014 року, ТОВ «Нік Нафта» за січень 2014 року, ПП «Лібротех» за липень 2014 року, ТОВ НВП «Спеценергосервіс» за липень, червень 2014 року, ПП «ІТ Спецпроммонтаж» за грудень 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 5 грудня 2014 року за № 37/14-09-22-01/04630809, в якому зазначено, зокрема, про порушення позивачем пунктів 198.1 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 1120077 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1, яким ПАТ «Юженергобуд» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 353120 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 176560 грн.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняте відповідачем на його підставі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Юженергобуд» задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1. Повернуто позивачу витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 грн. 20 коп., сплаченого ПАТ «Юженергобуд» за платіжним дорученням від 26 січня 2015 року № 787.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник Южноукраїнської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги статей 44, 185, 187, 188, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час визначення податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 17 по 28 листопада 2014 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Дизель плюс» за період серпень-вересень 2012 року, ТОВ «Промрестал» за квітень 2014 року, ТОВ «Нафт-Ойл» за травень, липень 2014 року, ТОВ «Нік Нафта» за січень 2014 року, ПП «Лібротех» за липень 2014 року, ТОВ НВП «Спеценергосервіс» за липень, червень 2014 року, ПП «ІТ Спецпроммонтаж» за грудень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 5 грудня 2014 року за № 37/14-09-22-01/04630809, в якому зазначено, зокрема, про порушення позивачем пунктів 198.1 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 1120077 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1, яким ПАТ «Юженергобуд» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 353120 грн. та 176560 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ПАТ «Юженергобуд» вимог Податкового кодексу України при формуванні протягом перевіреного періоду податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс».

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, оскарженим податковим повідомленням-рішенням відповідача позивачу визначені зобов'язання з податку на додану вартість за господарськими операціями виключно з його контрагентами ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс».

При цьому податковий кредит за січень, червень та липень 2014 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих названими контрагентами.

Матеріалами справи також встановлено, що позивачем серед інших господарських операцій було укладено договори поставки з ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта», а саме:

- від 14 січня 2014 року № 0056-НН, відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Нік Нафта») зобов'язується передати паливно-мастильні матеріали - дизельне пальне, а Покупець (позивач) - прийняти та оплатити товар. Найменування, кількість, якість та ціна товару визначаються у видаткових накладних. Поставка здійснюється автотранспортом Постачальника, відповідно до заявок Покупця (а. с. 57-65);

- від 6 травня 2014 року № 023-НО, відповідно до якого Постачальник (ТОВ «Нафт-Ойл») зобов'язується передати паливно-мастильні матеріали - дизельне пальне, а Покупець (позивач) - прийняти та оплатити товар. Найменування, кількість, якість та ціна товару визначаються у видаткових накладних. Поставка здійснюється автотранспортом Постачальника, відповідно до заявок Покупця (а. с. 49-51).

Крім того, позивачем було укладено договір субпідряду від 11 березня 2014 року № 01/03-2014 з ТОВ «Спеценергосервіс», відповідно до якого Підрядник (позивач) доручає, а Субпідрядник (ТОВ «Спеценергосервіс») зобов'язується виконати будівельно-монтажні роботи по об'єктам ВП ЮУ АЕС ГП НАЕК «Енергоатом», згідно Додатку до цього договору (а. с 66-70).

Названий вище договір укладено на забезпечення виконання позивачем зобов'язань за контрактом генерального підряду, укладеним ПАТ «Юженергобуд» з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 12 грудня 2003 року № 1-2004 ТГАЕС (а. с. 200-210).

В акті перевірки Южноукраїнської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на додану вартість, внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку, сплаченого у складі вартості товарів (робіт, послуг), придбаних у ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс» протягом перевіреного контролюючим органом періоду.

В обґрунтування висновку щодо нікчемності угод, укладених із зазначеними підприємствами, відповідач посилається, серед іншого, на акти перевірок: Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 6 серпня 2014 року № 527/14-20-22-31-38350413 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Нік Нафта» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 30 червня 2014 року», ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 7 серпня 2014 року № 160/14-02-22-01/39040674 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нафт-Ойл» щодо формування податкового кредиту з контрагентами-постачальниками та податкових зобов'язань з контрагентами-покупцями за період січень-червень 2014 року», а також довідку Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 25 вересня 2014 року № 145/22-00/32135502 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Спеценергосервіс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за липень-серпень 2014 року», що свідчать про неможливість здійснення позивачем господарських операцій з названими вище контрагентами при формуванні податкового кредиту.

Проте, всупереч висновкам контролюючого органу, витрати позивача по названим вище договорам безпосередньо пов'язані з його статутною діяльністю (серед іншого, будівництво житлових і нежитлових будівель, вантажний автомобільний транспорт) (а. с. 40, зворот) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати за названими вище угодами з ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами - видатковими та податковими накладними, рахунками на оплату, в яких правильно зазначено види та дати договорів, випискою по рахункам ПАТ «Юженергобуд», а також документами, що підтверджують транспортування даного товару (а. с. 52-56, 60-65).

Крім того, на підтвердження факту використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем надано відомості використання нафтопродуктів по транспортним засобам, книгу обліку нафтопродуктів за 2014 рік, копію витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо наявності у власності позивача транспортних засобів, а також приймальні акти на отримання нафтопродуктів від ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта» (а. с. 167-199).

Виконання укладеного позивачем з ТОВ «Спеценергосервіс» договору субпідряду також підтверджено податковими накладними, кошторисними документами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, випискою по рахункам ПАТ «Юженергобуд» (а. с. 71-140).

При цьому на спростування доводів апелянта щодо не підтвердження зазначеної вище господарської операції по названому договору субпідряду, на які контролюючий орган посилається в акті перевірки, позивачем надано лист про доступ працівників до виконання робіт та дислокацію постів охорони ПАТ «Юженергобуд», що підтверджує вільний доступ відповідних працівників позивача на об'єкт ВП ЮУ АЕС (а. с. 212-213).

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед контролюючим органом та сплати податкового зобов'язання покладено на платників податку, якими в даному випадку є ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс».

Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій названі вище постачальники товару (робіт, послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин позивач, як покупець (отримувач послуг), не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу (у названій вище редакції) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 чинного на момент виникнення спірних правовідносин Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року № 10 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за № 185/24962), передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті, тобто якщо податкову накладну складено особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 8 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року № 10, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення були зареєстровані як платники податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому контролюючим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

За таких обставин, суми податку на додану вартість за виписаними ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс» податковими накладними за вказаними вище угодами, були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за січень,червень та липень 2014 року.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1 є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 22 грудня 2015 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

ОСОБА_2