Ухвала

від 06.09.2016 по справі 814/240/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

06.09.2016 № К/800/1108/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргуЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 у справі №814/240/15 за позовомПублічного акціонерного товариства «ЮЖЕНЕРГОБУД» доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області проскасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «ЮЖЕНЕРГОБУД» та скасовано податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 23.12.2014 року №0000712201.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить її залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 17 по 28 листопада 2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Дизель плюс» за період серпень-вересень 2012 року, ТОВ «Промрестал» за квітень 2014 року, ТОВ «Нафт-Ойл» за травень, липень 2014 року, ТОВ «Нік Нафта» за січень 2014 року, ПП «Лібротех» за липень 2014 року, ТОВ НВП «Спеценергосервіс» за липень, червень 2014 року, ПП «ІТ Спецпроммонтаж» за грудень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 5 грудня 2014 року за №37/14-09-22-01/04630809, в якому зазначено, серед іншого, про порушення позивачем пунктів 198.1 та 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 1120077 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Нафт-Ойл», ТОВ «Нік Нафта» та ТОВ «Спеценергосервіс», що підтверджується висновками актів від 04.06.2014 №38/14-04-22-02/33853841 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ДИЗЕЛЬ ПЛЮС», від 15.07.2014 №1941/2203/39066980 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промрестал», від 08.09.2014 №176/14-02-22-01/39040674 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нафт Ойл», від 07.08.2014 №160/14-02-22- 01/39040674 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НАФТ-ОЙЛ», від 03.10.2014 №164/22-00/38920799 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Либротех».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 грудня 2014 року № 0000712201, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 353120 грн. та 176560 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта» при виконанні договорів поставки від 14.01.2014 №0056-НН та від 06.05.2014 №023-НО, предметом яких є поставка паливно-мастильних матеріалів (дизельне пальне), а також з ТОВ «Спеценергосервіс» при виконанні договору субпідряду від 11.03.2014 №01/03-2014, укладеного на реалізацію контракту генерального підряду від 12.12.2003 №1-2004 ТГАЕС з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт по об'єктам ВП ЮУ АЕС ГП НАЕК «Енергоатом», підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, випискою банку по рахункам, документами, що підтверджують транспортування товару, кошторисними документами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів - ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта» товарів, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведених договорів, також дослідили подальше використання придбаного товару у відповідному податковому періоді, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про реальність їх отримання позивачем від ТОВ «Нафт-Ойл» та ТОВ «Нік Нафта», а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок та про неможливість проведення зустрічних звірок спірних суб'єктів господарювання, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярової І.В.Приходько