Постанова

від 22.12.2015 по справі 826/20001/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2015 року № 826/20001/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ентрі» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентрі» (надалі - Позивач/ТОВ «Ентрі») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2015 р. №0006682209, №0006672209 та №0006662209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.09.2015 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час прийняття 21.08.2015 р. податкових повідомлень-рішень №0006682209, №0006672209 та №0006662209, які підлягають скасуванню.

У той же час, представник Відповідача проти позовних вимог заперечив із тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до вимог ч.4 ст.122 КАС України суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ентрі» (код ЄДРПОУ 24268144) зареєстроване 12.04.1996 р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 18.04.1996 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Поряд із цим, у період з 23.07.2015 р. по 29.07.2015 р. на підставі направлення №1579/2209 від 23.07.2015 р. та наказу №1548 від 21.07.2015 р., виданих ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Ентрі» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «КМ Дісті», ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складений акт №366/26-59-22-09/24268144 від 05.08.2015 р. «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ентрі» (код ЄДРПОУ 24268144) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Успіх ЮА» (код ЄДРПОУ 38689971), ТОВ «КМ Дісті» (код ЄДРПОУ 38922231), ТОВ «ФорвестТрейд» (код ЄДРПОУ 39193555), ТОВ «Онікс-ЛТД» (код ЄДРПОУ 23510152) та ТОВ «Данкор Груп» (код ЄДРПОУ 39379644) за період вересень-грудень 2014 р.» (надалі - Акт перевірки №366), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6 та п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до:

- заниження податку на додану вартість (надалі - ПДВ) на загальну суму 388 635,00 грн., у т.ч.: за вересень 2014 р. - на суму 110 079,00 грн.; за жовтень 2014 р. - на суму 157 340,00 грн.; за листопад 2014 р. - на суму 121 216,00 грн.;

- завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (ряд.19) у розмірі 175 556,00 грн. за грудень 2014 р.

ь п.138.2 ст.138 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 507 772,00 грн. за 2014 р.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №366 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві були прийняті 21.08.2015 р. податкові повідомлення-рішення, а саме:

· за формою «В4» №0006662209, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 175 556,00 грн. відповідно до податкової декларації (вх. №9038179371 від 13.03.2015 р.) за звітний період грудень 2014 р.;

· за формою «Р» №0006672209, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 485 794,00 грн. (з яких 388 635,00 грн. - за основним платежем та 97 159,00 грн. - за штрафними санкціями);

· за формою «Р» №0006682209, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 634 715,00 грн. (з яких 507 772,00 грн. - за основним платежем та 126 943,00 грн. - за штрафними санкціями).

Проте, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Ентрі» під час проведення перевірки та прийняття 21.08.2015 р. оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Основним видом діяльності Позивача відповідно до даних довідки з ЄДРПОУ серії АБ №329543 є оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р. Позивач здійснював господарські операції на підставі укладених із контрагентами-постачальниками ТОВ «ФорвестТрейд» та ТОВ «Успіх ЮА» тотожних договорів поставки (надалі - Договори поставки), згідно із якими Постачальники зобов'язуються поставляти ТОВ «Ентрі» (Покупець) на умовах, у строки та в порядку, встановлених даними Договорами, продукцію/товар (комп'ютерну техніку, оргтехніку, комплектуючі та витратні матеріали до неї, ліцензоване програмне забезпечення, а також супутні та технічні товари), а Покупець зобов'язується прийняти товар у власність і сплатити його вартість, за кількістю та цінами, зазначеними у прайс-листах (прейскурантах) та/або специфікаціях, та/або у виставлених рахунках-фактурах чи видатково-прибуткових накладних Постачальників, що є невід'ємними частинами даних Договорів, а саме: із ТОВ «ФорвестТрейд» - Договір поставки №12 від 05.06.2014 р.; із ТОВ «Успіх ЮА» - Договір поставки №27 від 01.09.2014р.

Так, на підтвердження виконання вимог укладених Договорів поставки ТОВ «Ентрі» були надані податковому органу до перевірки відповідні видаткові накладні та рахунки на оплату, виписані Постачальниками Покупцю, зокрема: від ТОВ «ФорвестТрейд» - на загальну суму 1 229 949,30 грн. (у т.ч. ПДВ - 204 991,05 грн.) за жовтень-грудень 2014 р.; від ТОВ «Успіх ЮА» - на загальну суму 2 005 354,20 грн. (у т.ч. ПДВ - 334 225,70 грн.) за вересень-грудень 2014 р.

Крім того, перевіряючими було встановлено придбання Позивачем товарів без укладання письмових договорів у наступних контрагентів-постачальників на підставі виписаних останніми видаткових накладних разом із рахунками на оплату, зокрема: у ТОВ «КМ Дісті» - на загальну суму 119 406,48 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 901,08 грн.) за вересень 2014 р.; у ТОВ «Онікс-ЛТД» - на загальну суму 54 378,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 9 063,00 грн.) за жовтень 2014 р.; у ТОВ «Данкор Груп» - на загальну суму 95 460,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 910,00 грн.) за грудень 2014 р.

При цьому, як вбачається з Акту перевірки №366, розрахунки за поставлений товар проводились між ТОВ «Ентрі» та його Постачальниками ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «КМ Дісті», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» у безготівковій формі, про що свідчать надані до перевірки та до суду платіжні доручення.

У той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6 ст.201 ПК України). Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Ентрі» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих податкових накладних суму ПДВ у загальному розмірі 564 191,00 грн. та включення її до складу податкового кредиту у період з вересня 2014 р. по грудень 2014 р. на підставі отриманих від контрагентів-постачальників податкових накладних, а саме: від ТОВ «ФорвестТрейд» - суму ПДВ у розмірі 204 991,05 грн. у жовтні-грудні 2014 р.; від ТОВ «Успіх ЮА» - суму ПДВ у розмірі 334 225,70 грн. у вересні-грудні 2014 р.; від ТОВ «КМ Дісті» - суму ПДВ у розмірі 19 901,08 грн. у вересні 2014 р.; від ТОВ «Онікс-ЛТД» - суму ПДВ у розмірі 9 063,00 грн. у жовтні 2014 р.; від ТОВ «Данкор Груп» - суму ПДВ у розмірі 15 910,00 грн. у грудні 2014 р.

Крім того, в ході аналізу податкової звітності з податку на прибуток податковим органом встановлено, що також не заперечується представником Позивача, що ТОВ «Ентрі» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено в декларації з податку на прибуток підприємств за 2014 р. вартість придбаних товарів на загальну суму 2 820 955,00 грн. у наступних контрагентів, а саме: від ТОВ «ФорвестТрейд» - у розмірі 1 024 958,25 грн.; від ТОВ «Успіх ЮА» - у розмірі 1 671 128,50 грн.; від ТОВ «КМ Дісті» - у розмірі 99 505,40 грн.; від ТОВ «Онікс-ЛТД» - у розмірі 45 315,00 грн.; від ТОВ «Данкор Груп» - у розмірі 79 550,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №366, перевіркою визначення ТОВ «Ентрі» податкового кредиту з ПДВ за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р. Відповідачем встановлено його завищення на суму 564 191,00 грн. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп», що призвело до заниження розміру ПДВ на 388 635,00 грн., а також до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у розмірні 175 556,00 грн. ряд.19 уточнюючого розрахунку №9038179371 від 13.03.2015 р., поданого Позивачем до податкової декларації з ПДВ за грудень 2014 р. (№9077906958 від 16.01.2015р.).

Крім того, перевіркою повноти визначення у період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р. Позивачем задекларованих витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, Відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 2 820 955,00 грн. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп», що призвело до заниження податку на прибуток на 507 772,00 грн.

При цьому, обґрунтовуючи вищевказані висновки, податковий орган в Акті перевірки №366 посилається на відсутність достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Ентрі» та його контрагентів ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД», ТОВ «КМ Дісті» та ТОВ «Данкор Груп», розкривали б зміст та обсяг таких операцій, що не дає підстав для формування даних податкового обліку.

У той же час, згідно із п.22.1 ст.22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 02.09.2015 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів із господарською діяльністю ТОВ «Ентрі».

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

В той же час, на виконання вимог ухвали суду, Позивачем були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «Ентрі» та його контрагентами ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп», з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до умов укладених Позивачем із ТОВ «ФорвестТрейд» та ТОВ «Успіх ЮА» тотожних Договорів поставки поставка товарів здійснюється на умовах DDP (відповідно до правил Інкотермс-2000): м. Київ.

При цьому, у п.4.9 Договорів поставки сторонами визначено пункт приймання-передачі товару, а саме: м. Київ, вул. Коперника, 14.

Між тим, за змістом правил Інкотермс-2000 термін DDP «поставка зі сплатою мита» (... назва місця призначення) означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця. Продавець зобов'язаний надати товар із комерційним рахунком-фактурою або еквівалентним йому електронним повідомленням, у відповідності з умовами договору купівлі-продажу, а також будь-які інші докази відповідності, які можуть вимагатися за договором. Продавець зобов'язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки.

Крім того, продавець зобов'язаний, за власний рахунок, надати покупцю делівері-ордер і/або звичайний транспортний документ (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, документ перевезення внутрішнім водним транспортом, повітряну, залізничну чи автотранспортну накладну, або транспортні документи змішаного перевезення), яких може потребувати покупець для прийняття поставки товару. Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі звичайно прийнятою є поставка товару з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки), необхідне для поставки товару. Упаковка повинна містити належне маркування.

Водночас, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №363) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

При цьому, згідно із ст.1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Відповідно до п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Проте, на підтвердження реальності здійснення ТОВ «ФорвестТрейд» та ТОВ «Успіх ЮА» поставок придбаних ТОВ «Ентрі» за Договорами поставки товарів Позивачем не було надано суду жодної виписаної Постачальниками товарно-транспортної накладної, як і не було надано будь-якого перевізного документу за господарськими операціями із ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп», що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій.

У той же час, за твердженнями Позивача, Постачальники здійснювали доставку замовлених Покупцем товарів власними силами, без залучення перевізних організацій, тому товарно-транспортні накладні не оформлювались, а приймання-передача товару відбувалась за виписаними видатковими накладними, відповідно, саме видатковими накладними підтверджується факт здійснення постачання ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів до ТОВ «Ентрі».

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, місцем їх складення вказано лише м. Київ, що позбавляє суд можливості встановити фактичне місце (склад Покупця) постачання контрагентами ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів.

При цьому, відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп.«б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Поряд із цим, суд не приймає до уваги наданий Позивачем на підтвердження наявності у нього складського приміщення договір оренди нежитлового приміщення №б/н від 19.12.2002 р., укладений між ТОВ «Ентрі» (Орендар) та ТОВ «Салон-мода» (Орендодавець), предметом якого є нежитлове приміщення (торгівельні, складські та підсобні приміщення), розташоване в м. Київ по вул. Коперника, 14, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо фактичного прийняття до використання зазначеного приміщення (відсутній акт приймання-передачі приміщення) та докази самого факту використання ТОВ «Ентрі» такого приміщення у своїй господарській діяльності у період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р., таких як: доказів здійснення щомісячної орендної плати за приміщення та оплати послуг, які надаються у зв'язку із використанням такого приміщення; здійснення поставок ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів на адресу місцезнаходження приміщення; доказів обліку поставлених товарів на складі; доказів реалізації/відпуску або транспортування Позивачем товарів кінцевим споживачам із вказаного складу, тощо.

Отже, у зв'язку із відсутністю у наданих до перевірки та до суду видаткових накладних та рахунках на оплату інформації (даних) щодо визначеної адреси місця призначення поставки товару, окрім м. Київ, один лише наявний в матеріалах справи договір оренди нежитлового приміщення №б/н від 19.12.2002 р. не посвідчує фактичного постачання товарів від ТОВ «Форвест Трейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» до ТОВ «Ентрі» на орендований у ТОВ «Салон-мода» склад, а також не посвідчує зберігання Позивачем поставлених контрагентами-постачальниками товарів, що дає суду підстави для висновку про відсутність фактичного використання Позивачем орендованого приміщення у своїй господарській діяльності під час здійснення спірних господарських операцій.

Між тим, в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення та їх документальне підтвердження щодо місць вантажовідправлення товару від вказаних вище контрагентів-постачальників, які б дали суду змогу встановити фактичне місце, де товар перебував на час початку його перевезення - місцезнаходження складів (основних фондів) ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп».

У той же час, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Так, за умовами укладених Договорів поставки право власності на поставлені товари переходить до Покупця від Постачальників після передачі товару Покупцю чи перевізнику, що підтверджується відповідною накладною. При цьому, у п.12.4 Договорів передбачено, що у випадку, коли одержувачем товарів у місці призначення за цими Договорами є уповноважена фізична особа Покупця, останній повинен разом із підписанням цих Договорів надати Постачальникам оригінал чи належним чином завірену копію довіреності на таку особу, вказавши її паспортні дані, місце проживання, посаду та повноваження.

Разом із тим, з огляду на наявні в матеріалах справи видаткові накладні судом встановлено, що отримувачем товарів як від ТОВ «ФорвестТрейд» та ТОВ «Успіх ЮА», так і від ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» вказано експедитора ОСОБА_2 на підставі довіреностей.

В свою чергу, суд звертає увагу на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (надалі - Інструкція №99), в якій передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Так, відповідно до п.2 Інструкції №99 бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною. Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6 Інструкції №99).

Водночас, за доводами Позивача, на підтвердження отримання товару від ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» на експедитора ОСОБА_2 були виписані довіреності, однак будь-яких доказів фактичного видання ТОВ «Ентрі» довіреностей, які б посвідчували право експедитора ОСОБА_2 на одержання товарно-матеріальних цінностей від зазначених контрагентів-постачальників та право підпису первинних документів від імені Позивача, суду надано не було.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту займання гр. ОСОБА_2 посади експедитора, його повноважень, зокрема, таких як: накази про прийняття на роботу, накази про займання вказаною особою відповідної посади, тощо.

З огляду на вищевикладене, Позивачем не надано на вимогу суду належних доказів постачання товарів ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп», зазначених у видаткових та податкових накладних, як і не надано доказів зберігання, обліку на складі, руху та використання ТОВ «Ентрі» товару, придбаного у вказаних контрагентів-постачальників, у власній господарській діяльності у взаємозв'язку із фактом придбання такого товару, а тому суд погоджується із висновками податкового органу про те, що наявність Договорів поставки, видаткових та податкових накладних, підписаних невстановленою особою, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 р. К/800/36711/13.

У той же час, за умовами укладених Договорів поставки разом із товаром Постачальники повинні передати Покупцю технічні та/або експлуатаційні документи, документи про якість тощо, які мають відношення до товару і належать до передачі разом із товаром відповідно до чинного законодавства України, однак такі документи відсутні в матеріалах справи.

Поряд із цим, з огляду на умови укладених Договорів поставки встановлено, що сторони погоджують асортимент, кількість товару, ціну партії товарів шляхом надіслання Покупцем Постачальникам заявки за допомогою електронної пошти, факсимільного зв'язку, погодження специфікації чи іншим письмовим способом, складених на підставі прайс-листів (прейскуранту). У вказаних документах Покупець вказує базис поставки та місце поставки товару.

Проте, ані обов'язкових письмових заявок, ані специфікацій, ані прайс-листів, які б посвідчували погодження сторонами умови поставки кожної конкретної партії товару, суду надані не були.

Натомість, Позивач стверджує, що як і реальність здійснення спірних господарських операцій із так і мета таких операцій посвідчується саме наявними в матеріалах справи доказами.

Однак, суд не може погодитись із такими твердженнями, оскільки під час розгляду даної справи у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів щодо транспортування, зберігання та подальшого використання придбаних товарів у контрагентів-постачальників суд був позбавлений можливості встановити зв'язок між фактом придбання Позивачем у ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів за спірними господарськими операціями, реалізацією таких товарів, спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат із господарською діяльністю ТОВ «Ентрі», натомість, надані останнім видаткові та податкові накладні, рахунки на оплату відповідних висновків суду не спростовують, оскільки спірні господарські операції між Позивачем та зазначеними контрагентами-постачальниками не посвідчують правового змісту господарських операцій.

В той же час, суд приймає до уваги посилання представника Відповідача на отримані матеріали щодо контрагентів Позивача, якими встановлено відсутність підприємств за податковими адресами, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновників та директорів контрагентів, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При цьому, у зв'язку із ненаданням Позивачем при проведенні перевірки первинної документації по взаємовідносинам із його контрагентами ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» за період формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за спірними господарськими операціями, податковий орган прийшов до висновку про відсутність реального їх вчинення, що не дозволяє формувати дані податкового обліку, відтак, у перевіряємому періоді ТОВ «Ентрі» було завищено податковий кредит на загальну суму 564 191,00 грн., що призвело до заниження ПДВ на 388 635,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 175 556,00 грн., а також завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 2 820 955,00 грн., що, у свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на 507 772,00 грн. за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р.

У свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Більше того, суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Проте, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між Позивачем та його контрагентами-постачальниками у період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р., оскільки суду не надано жодних належних первинних та бухгалтерських документів, а також жодних пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували фактичне здійснення постачання ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп» товарів, їх транспортування, зберігання та подальше використання ТОВ «Ентрі», а також належних доказів наявності у Позивача та вказаних контрагентів персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, як наслідок, суд позбавлений можливості встановити правомірність включення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту у розмірі 564 191,00 грн. та до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у розмірі 2 820 955,00 грн.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товарів фактично не мали реального характеру, факти поставок оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети (не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності), а Позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували відповідні правовідносини ТОВ «Ентрі» із ТОВ «ФорвестТрейд», ТОВ «Успіх ЮА», ТОВ «Онікс-ЛТД» та ТОВ «Данкор Груп».

Відповідно до зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, які пов'язують виникнення у Позивача за період з 01.09.2014 р. по 31.12.2014 р. права включення спірної суми ПДВ розміром 564 191,00 грн. до складу податкового кредиту, що призвело до заниження ТОВ «Ентрі» ПДВ на 388 635,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту на 175 556,00 грн., а також віднесення спірної суми витрат у розмірі 2 820 955,00 грн. до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, що, в свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на 507 772,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп.54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Водночас, суд вважає за належне зазначити, у листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. №2198/11/13-11 вказано про те, що в розумінні п.123.1 ст.123 ПК України штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених п.п.54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 ПК України.

В той же час, з огляду на оскаржувані податкові повідомлення-рішення судом встановлено, що Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із застосуванням Відповідачем суми штрафних санкцій розміром 25%, відтак, відсутні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 21.08.2015 р. №0006672209 та №0006682209, а також податкового повідомлення-рішення від 21.08.2015 р. №0006662209 та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст.94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентрі» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя І.М. Погрібніченко