Ухвала

від 15.06.2016 по справі 826/20001/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/6550/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Петренка А.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016

у справі № 826/20001/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ентрі" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.08.2015 № 0006682209, № 0006672209 та № 0006662209.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що подані платником докази не підтверджують фактичне переміщення активів між задекларованими учасниками операцій з постачання товарів, тоді як номінально оформлений пакет первинних документів, не опосередкований дійсними змінами майнового стану учасників господарської операції, не може породжувати наслідки у податковому обліку платника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. Постанову мотивовано тим, що товарність операцій платника з придбання продукції у спірних постачальників підтверджена документами первинного обліку, які містять достатні для цілей оподаткування відомості про зміст і обсяг розглядуваних поставок.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції по суті даного спору, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Успіх ЮА», товариством з обмеженою відповідальністю «КМ ДІСТІ», товариством з обмеженою відповідальністю «Форвест Трейд», товариством з обмеженою відповідальністю «Онікс-ЛТД», товариством з обмеженою відповідальністю «Дакор Груп» за вересень-грудень 2014 року.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 05.08.2015 № 366/26-59-22-09/24268144 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 № 0006662209, за яким Товариству зменшено від'ємне значення ПДВ за грудень 2014 року на 175 556 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 № 0006672209 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 388 635 грн. за основним платежем та на 97159 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 21.08.2015 № 0006682209, відповідно до якого Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 507 772 грн. за основним платежем та 126 943 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували висновки Інспекції про безтоварний характер операцій з придбання Товариством продукції (комп'ютерної техніки, оргтехніки, комплектуючих та витратних матеріалів, ліцензованого програмного забезпечення) у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

Мотивуючи цей висновок, відповідач посилається на те, що у ході проведення контрольно-перевірочних заходів було виявлено відсутність у названих постачальників матеріально-виробничих і трудових ресурсів, транспортних засобів, об'єктивно необхідних для провадження реальної господарської діяльності та виконання задекларованих поставок, здійснення цими суб'єктами господарювання операцій з придбання та подальшого продажу товарів (які були предметом спірних операцій) зустрічними звірками не підтвердилося. Також відповідач зазначив про неподання платником до перевірки товарно-транспортних накладних на підтвердження факту транспортування товару у процесі виконання розглядуваних операцій.

За правилами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Слід також зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні цього позову, суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу, викладену в акті перевірки, та відхилив як доказ товарності спірних операцій подані платником первинні документи - податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату по замовленню, платіжні доручення про перерахування платником коштів на оплату придбаного товару. При цьому, обґрунтовуючи висновок про недостатність цих документів для підтвердження дійсного руху активів між позивачем (покупцем) та спірними контрагентами, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту перелічених первинних документів неможливо встановити місце навантаження товару (склади постачальників) та місця його доставки (склад покупця), умови транспортування продукції, порядок її прийняття за кількістю та якістю належним чином уповноваженою особою Товариства, а також подальше використання позивачем придбаної продукції у власній господарській діяльності.

Втім апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, цілком об'єктивно не погодився з наведеними висновками суду першої інстанції.

Так, апеляційний суд вмотивовано переоцінив установлені судом першої інстанції обставини справи щодо відсутності у позивача товарно-супровідної документації у світлі реальності господарських операцій з поставки товару, встановивши, що транспортування придбаної продукції здійснювалося позивачем на умовах самовивозу без залучення автоперевізника, що не передбачає оформлення товарно-транспортних накладних.

Також апеляційний суд, дослідивши умови укладених позивачем договорів, встановив адресу пункту призначення товару (м. Київ, вул. Коперника, 14), перевірив наявність у платника права користування цим приміщенням на підставі договору оренди від 19.12.2002.

Законодавством не встановлена ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. При цьому відповідні дані необов'язково мають міститися в одному документі, а можуть бути підтверджені шляхом оформлення декількох документів. А відтак у разі можливості встановлення необхідних для цілей оподаткування відомостей за допомогою декількох документів витрати платника по сплаті ПДВ не можуть кваліфікуватися як такі, що не відповідають критерію документальної підтвердженості.

Інспекцією також не доведено зв'язку між недостатністю у спірних постачальників матеріально-технічних та трудових ресурсів з неможливістю виконання розглядуваних поставок позивачеві, у тому числі з використанням орендованих, тимчасово залучених ресурсів.

Висновок суду першої інстанції про відсутність доказів прийняття уповноваженою особою Товариства придбаних товарів в силу неподання платником оформлених довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей спростовується актом перевірки, в якому зафіксовано факт дослідження податковим органом відповідних довіреностей та прийняття товару експедитором Товариства.

Поданими позивачем технічними документами, звітом підтверджується відповідність придбаної Товариством продукції напрямам його основної діяльності - дистрибуція комп'ютерних компонентів та виробництв серверів і робочих станцій.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Установлені та оцінені апеляційним судом обставини справи Інспекцією у касаційній скарзі не спростовані, у тому числі й з посиланням на конкретні наявні у матеріалах справи документи. Доводи Інспекції про те, що апеляційним судом не встановлено усі обставини спору та не надано належної правової оцінки поданим доказам, не знайшли свого підтвердження.

Норми матеріального права застосовані апеляційним судом правильно, порушень процесуальних норм, що тягнуть зміну або скасування оскаржуваної постанови, касаційним судом не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 у справі № 826/20001/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько