Ухвала

від 22.12.2015 по справі 826/11363/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11363/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МХТК" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року у справі № 826/11363/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МХТК" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішень про опис майна у податкову заставу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МХТК" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, скасування рішень про опис майна у податкову заставу, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2015 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «МХТК» (код ЄДРПОУ 34405192) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 06 вересня 2013 року № №1210/26-58-22-03-17/34405192, в якому встановлено, що позивачем порушено п.138.2 статті 138, пп. 139.1.9. п.139.1. статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження ТОВ «МХТК» податку на прибуток на загальну суму 1 659 000 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2013 року №0005922203 за платежем податок на прибуток на загальну суму 1 659 000,00грн., з яких 1 327 200,00 грн. - за основним платежем, 331 800 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Окрім того, 23 травня 2014 року відповідачем було винесено податкову вимогу №2674-25, відповідно до якої станом на 22 травня 2014 року сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями склала 1 741 993,61 грн.

ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві також було винесено рішення від 23 травня 2014 року №672/26-58-25-01-23 про опис майна у податкову заставу, що перебуває у власності ТОВ «МХТК».

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, податковою вимогою та рішенням про опис майна у податкову заставу, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зважаючи на Акт перевірки дійшов висновку щодо неможливості ПП «МТІ» та ПП «Торговий Союз Донбасса» здійснювати (виконувати) роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що первинними документами підтверджено реальність виконання умов договорів, укладених між позивачем та контрагентами.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що суду слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, формування валових витрат та податкового кредиту у зазначеному періоді було здійснено позивачем за результатами укладених договорів з ПП «МТІ» та ПП «Торговий Союз Донбасса».

Як вбачається з матеріалів справи та установлено в ході проведення перевірки ТОВ «МХТК», між позивачем (Замовник) та ПП «Торговий Союз Донбасса» (Виконавець) було укладено договір про надання послуг від 01 жовтня 2012 року №1/10/12, згідно з умовами якого Замовник доручає Виконавцю, а Виконавець зобов'язується надати останньому послуги з проведення дослідження кон'юнктури ринку за напрямами, що цікавлять Замовника. Об'єктом аналітичних досліджень за цим договором були поліетилен та поліпропілен різних марок.

В межах виконання вказаного договору сторонами було оформлено акти виконаних робіт та контрагентом позивача виписано податкові накладні.

Крім того, на підтвердження реальності виконання умов договору про надання послуг №1/10/12 позивач долучив до матеріалів справи виконаний контрагентом Звіт «Ступінь розвитку комерційної інфраструктури», Звіт «Характеристика обігу продукції конкурентів», Звіт «Прогноз стану кон'юнктури ринку» тощо.

Між позивачем та ПП «МТІ» укладено ряд договорів про надання послуг з друку та розповсюдження листівок, буклетів та інших матеріалів, зокрема, договір від 01 листопада 2012 року №01/10/1.

Відтак, згідно з матеріалами справи ТОВ «МХТК» за листопад 2012 року отримано від контрагента ПП «МТІ» поліграфічну продукцію (папки, календарі зі символікою позивача) на суму 2 566 200,00 грн. (без ПДВ) та послуги з розповсюдження цієї продукції на суму 967 200,00 грн. (без ПДВ).

На підтвердження виконання умов наведених договорів позивачем надано акти здачі-прийняття робіт та видаткові накладні.

Між тим, колегія суддів зазначає, що з надані до перевірки первинні документи не містять інформації, що конкретизує зміст, форми та обсяг наданих послуг.

Щодо кожного з зазначених контрагентів в Акті №1210/26-58-22-03-17/34405192 містяться посилання на акти ДПІ у Подільському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки, на підставі чого актом перевірки позивача сформульовано висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій ПП "МТІ".

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 та п. 198.3 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних відомостей щодо кількості та способу розповсюдження рекламної продукції позивача, місць розповсюдження, осіб, якими таке розповсюдження проводилося, мети даної акції, прогнозованого та реального впливу ймовірного розповсюдження рекламної продукції на господарську діяльність позивача. Надані первинні документи також не містять зазначених відомостей.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не було надано доказів на підтвердження товарності зазначених операцій, зокрема використання товару отриманого за вказаними договорами, тобто висновків Акта перевірки щодо безтоварності операцій ним спростовано не було.

Додатково слід зазначити, що згідно актів від 01 серпня 2013 року №331/26-56-22-01-03/36798441 та від 01 серпня 2013 року №331/26-56-22-01-03/36798441, реальність здійснення господарських відносин ПП "МТІ" та ПП «Торговий Союз Донбасса» із підприємствами-контрагентами не підтверджено. Згідно інформації, що зазначена в цих актах, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача відсутні. При цьому, за юридичною адресою ПП"МТІ" та ПП «Торговий Союз Донбасса» не знаходиться.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача правових підстав для віднесення до валових витрат сум, сплачених за результатами укладених договорів з ПП "МТІ" та ПП «Торговий Союз Донбасса», оскільки апелянтом не було доведено товарності та реальності вказаних господарських операцій, тобто використання товару та послуг у власній господарській діяльності.

А тому, відповідно, правомірними є висновки зазначеного акту податкової перевірки та, прийняте на його основі, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача.

З урахуванням доведення факту наявності у ТОВ «МХТК» податкового боргу у розмірі 1 741 993,61 грн., колегія суддів вважає, що податкова вимога 23 травня 2014 року №2674-25 прийнята у повній відповідності до пункту 59.1 статті 59 ПК України, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи підтверджену правомірність оскаржуваної податкової вимоги, підстави для визнання протиправним та скасування рішення про опис майна ТОВ «МХТК» у податкову заставу і задоволення позовних вимог у цій частині також відсутні.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам цієї справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За визначенням п.п. 14.1.175 п. 14.1 статті 14 ПК України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом.

Відповідно до п. 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з п. 56.17 статті 56 ПК України, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до п. 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 59.3 статті 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Відповідно до п. 89.1 статті 89 ПК України, право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Зважаючи на викладені положення податкового законодавства та встановлені обставини даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Солом'янському районі у м. Києві щодо винесення податкової вимоги №2674-25 та визнання протиправним і скасування рішення ДПІ у Солом'янському районі у м. Києві про опис майна у податкову заставу фактично є похідними та залежать від податкового повідомлення-рішення від 17 вересня 2013 року №005922203.

Відтак, з огляду на правомірність податкового повідомлення-рішення від 17 вересня 2013 року №0005922203 та, відповідно, наявність у ТОВ «МХТК» податкового боргу у розмірі 1 741 993,61грн., законною є податкова вимога від 23 травня 2014 року №2674-25 та рішення від 23 травня 2014 року №672/26-58-25-01-23 про опис майна у податкову заставу.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МХТК" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.