Постанова

від 22.12.2015 по справі 920/1345/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Справа № 920/1345/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився,

відповідача – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5542 С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 920/1345/15

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Горизонт”, с. Липове, Талалаївський район, Чернігівська область

до Приватного підприємства “Рось” в особі Філії “Роменський           молочний комбінат “ПП “Рось”, м. Ромни, Сумська область

про стягнення 417 010 грн. 24 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 920/13454/15 (суддя Лугова Н.П.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства “Рось” в особі філії “Роменський молочний комбінат “ПП “Рось” на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Горизонт” 350 638,66 грн. основного боргу, 62 442,50 грн. пені, 3 256,62 грн. 3% річних. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 672,46 грн. пені – в позові відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 920/1345/15 скасувати в частині задоволених позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові повністю.

Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, підтверджуючих факту поставки продукції та її отримання відповідачем.

У призначене судове засідання 22 грудня 2015 року представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності належно повідомлених представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, переглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Застосовуючи приписи статей 526, 546, 549, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України та статей 193, 230, 232 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 350 638,66 грн. У зв'язку із порушенням з боку відповідача умов договору щодо своєчасної та повної оплати, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, суд частково задовольнив позовні вимоги в цій частині, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 62 442,50 грн., відмовивши за необґрунтованістю у стягненні пені на суму 672,46 грн., та 3% річних, заявлених до стягнення на суму 3 256,62 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, 01 січня 2015 року між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірми “Горизонт” (Продавець) та Приватним підприємством “Рось” в особі Філії “Роменський           молочний комбінат “ПП “Рось” (Покупець) укладений договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини), за умовами якого, Продавець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію (сировину – молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, а Покупець , в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (а.с. 8-15).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3., 1.4 Договору, місцем передачі товару від Продавця Покупцю для подальшого транспортування до місцезнаходження виробничих потужностей (виробництва) Покупця визначається місцезнаходження Продавця. Приймання продукції відповідачем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України. Перехід права власності на товар від Продавця до Покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) Покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки Покупця про прийом товару на товаротранспортній накладній.

Згідно п. 2.1 Договору, оплату за товар відповідач проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному Протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до договору.

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання по поставці товару.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується приймальними квитанціями № 57 за період з 01 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року (а.с. 16), № 70 за період з 01 березня 2015 року по 31 березня 2015 року (а.с. 63), а також спеціалізованими товарним накладними за період з лютого 2015 року по березень 2015 року (а.с.43-61, 64-93).

Відповідач, в порушення умов договору, розрахувався з позивачем за отриманий товар не в повному обсязі.

Згідно приймальної квитанції №70 (а.с. 16), заборгованість відповідача перед позивачем складає 490638,66 грн.

У відповідності до банківських виписок: за 02 квітня 2015 року, 07 квітня 2015 року, 14 квітня 2015 року, відповідачем сплачено суму боргу у розмірі 140000,00 грн. (а.с. 17-19).

Загальна сума боргу відповідача перед позивачем за отриману молочну продукцію складає 350 638,66 грн. (490638,66 грн. - 140000,00 грн.).

19 травня 2015 року позивач направив відповідачу претензію № 113 з проханням в 7 денний термін сплатити заборгованість в сумі 350 638,66 грн. (а.с. 20).

У відповідь на претензію, 11 червня 2015 року відповідач повідомив позивача про визнання боргу за поставлену позивачем молочну продукцію у розмірі 350 638,66 грн. коп. (лист вих. № 747 від 11 червня 2015 р.) (а.с. 22).

З акту звіряння взаємних розрахунків №384 від 25 вересня 2015 року, підписаного та скріпленого печатками сторін, свідчить, що сторони договору погодили, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 25 вересня 2015 року становить 350 638,66 грн.

Станом на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, відповідач доказів сплати боргу за отриманий товар на зазначену вище суму не надав.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Проте, відповідач порушив умови укладеного договору поставки та вимоги чинного законодавства та не сплатив вартість отриманого товару у повному обсязі та у строк, визначений умовами Договору, чим порушив права та законні інтереси позивача, що змусило його звернутись за їх захистом до господарського суду.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи порушення умов договору з боку відповідача, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного богу у розмірі 350 638,66 грн., оскільки отримання відповідачем товару на цю суму підтверджена первинними та звітними податковими документами, що підтверджують виникнення податкового обов'язку платника податків у зв'язку із продажем товарів (робіт, послуг), а тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору, позивач просив стягнути з відповідача, з урахуванням зменшених позовних вимог, пеню в сумі 63 114,96 грн.

Місцевий господарський суд, враховуючи зміни розміру облікових ставок Національного Банку України, зробив власний розрахунок пені та стягнув з відповідача пеню у розмірі 62 442,50 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені, враховуючи приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегією суддів встановлено, що зроблений судом першої інстанції розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне, понад встановлений договором строк проведення розрахунків за прийнятий товар, позивач вправі вимагати від відповідача сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору, а розрахунок пені, зроблений місцевим господарським судом, відповідає приписами чинного законодавства, а тому в цій частині рішення підлягає залишенню без змін.

У зв'язку із порушенням свого грошового зобов'язання, позивач нарахував відповідачу, згідно зменшених позовних вимог, 3% річних на суму 3 256,62 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, наявність обов'язку погашення боргу, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних на суму 3 256,62 грн.

Також, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні збитки у сумі 125879,28 грн., але в ході розгляду справи відмовився від цих нарахувань шляхом подачі до суду заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята місцевим господарським судом (а.с. 96).

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту поставки, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Як вже зазначалось в цій постанові, факт поставки молочної продукції підтверджуються первинними бухгалтерськими документами (спеціалізованими накладними з печатками підприємств), про наявність боргу відповідача в сумі 350 638,66 грн. свідчать, зокрема, листування сторін, а також акт звірки взаємних розрахунків сторін, який хоча і не є первинним документом, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», проте, є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

До того ж, заявник не позбавлений був права подати свої заперечення до суду першої інстанції, проте не скористався своїм процесуальним правом, в судові засідання до суду першої інстанції двічі не з'являвся, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с. 28, 37).

В судове засідання апеляційної інстанції представник відповідача також не з'явився, доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову не надав.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частинами 1-2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків Господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 05 жовтня 2015 року у цій справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 920/1345/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 23.12.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.