Ухвала

від 16.11.2015 по справі 6/565

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2015 р. м. Київ К/800/11590/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року

у справі №6/565

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вероніка ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вероніка ЛТД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01 жовтня 2012 року, скасував ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 09 лютого 2008 року №001382314/1, №0010362314/1, №0010372314/1, від 12 березня 2005 року №0010381314/2, №0010362314/2, №0010372314/2 та від 20 травня 2005 року №00193382314/3, №0010362314/3, №0010372314/3.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 червня 2007 року, про що склали акт від 23 листопада 2007 року №696/23-14/24375101, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту18 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30 травня 1997 року №165, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 759 118,00 грн. та порушення вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на 26 652,16 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2007 року №0010382314/0, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 39 978,00 грн., з яких основний платіж - 26 652,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13 326,00 грн., №0010362314/0, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 138 677,00 грн., з яких 759 118,00 грн. - основний платіж, 379 559,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та №0010372314/1, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 28 412,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 09 лютого 2008 року №0010382314/1, №0010362314/1, №0010372314/1, від 12 березня 2008 року №0010382314/2, №0010362314/2, №0010372314/2 та від 20 травня 2008 року №0010382314/3, №0010362314/3, №0010372314/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування, слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «НВП «ТехМет» за нікчемними правочинами. Крім того, за висновками податкового органу, позивачем занижено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, у зв'язку з невключенням до складу валового доходу, у відповідності до вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суми кредиторської заборгованості перед нерезидентом як безповоротної фінансової допомоги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за наслідками виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «НВП «ТехМет», а, відтак, правомірності заявлення до відшкодування суми податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи вказаний висновок, суд апеляційної інстанції вказав на те, що у податкового органу не було підстав для прийняття рішення про проведення повторної перевірки товариства, оскільки висновки викладені у довідці від 26 вересня 2005 року №57/23-7 щодо відсутності порушень позивачем законодавства з питань обчислення податку на додану вартість, визначення суми податкового кредиту та повноти сплати податку на додану вартість і достовірності заявленої до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість, дають позивачу право на формування податкового кредиту та заявлення до відшкодування задекларованої суми податку на додану вартість.

При цьому, зазначив, що наявність податкових накладних, виданих позивачу ТОВ «НВП «ТехМет», підтверджується довідками податкового органу від 26 вересня 2005 року №57/23-7 та від 29 вересня 2005 року №1294/15-2, а також актом перевірки від 23 листопада 2007 року №696/23-14/24375101.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судове рішення апеляційної інстанції, оскільки останнє ухвалене без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, крім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару, тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й об'єктивно призвести до руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Однак, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій необхідно аналізувати порядок та умови постачання товарів (робіт, послуг), встановлювати зміст господарської операції на підставі первинних документів, складених щодо господарських операцій, та інших доказів.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків послуг з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати види господарської діяльності, що здійснювалися платником податків, мету здійснення господарських операцій тощо та надавати оцінку таким обставинам у їх сукупності.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та у подальшому права на його відшкодування, лише досліджуючи підстави на наслідки проведення повторної перевірки податковим органом, водночас без встановлення конкретних господарських операцій з посиланням на договори, без з'ясування їх змісту, вартості сплаченого у ціні податку на додану вартість, періоду формування податкового кредиту, мети придбання позивачем товарів (робіт, послуг), що мали вплив на формування податкового кредиту спірного періоду.

У підтвердження наявності первинних документів, суд апеляційної інстанції послався на довідки податкового органу за попередні періоди, при цьому не вказуючи їх реквізитів, не конкретизуючи їх суті.

Також, приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки обставинам щодо правомірності формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські взаємовідносини з фірмою «NETAFIM IRRIGATION EQUIPMENT & DRIP SYSTEMS», Ізраїль.

Так, між позивачем та вказаним контрагентом у 2001 році було укладено договір №16-02-01 про покупку обладнання, загальна вартість якого складає 46 500,00 дол. США.

На виконання умов договору, позивачем було отримано обладнання на загальну суму 31 094,36 дол. США, що підтверджується ВМД від 17 квітня 2001 року № 751067 на суму 7 980,00 дол. США (43 235,64 грн.), від 17 квітня 2001 року № 751068 на суму 16 420,00 дол. США (88 963,56 грн.), від 25 квітня 2001 року № 005997 на суму 3500,00 дол. США (18 958,11 грн.), від 23 травня 2001 року № 007479 на суму 3 194,36 дол. США (17 288,20 грн.). У рахунок оплати за отриманий товар позивач перерахував на рахунок фірми «NETAFIM IRRIGATION EQUIPMENT & DRIP SYSTEMS» грошові кошти у загальній сумі 11 000,00 дол. США.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01 січня 2005 року по вказаному контракту в бухгалтерському обліку підприємства по Кт 632 рахується кредиторська заборгованість у сумі 20 094,36 дол. США (106 608,62 грн.). Станом на 30 червня 2007 року у бухгалтерському обліку підприємства по Кт 632 рахується кредиторська заборгованість у сумі 20 094,36 дол. США (101 476,52 грн.).

При цьому, суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, якими донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток, не надав належної правової оцінки доводам податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у невключенні до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості за отриманий товар від фірми «NETAFIM IRRIGATION EQUIPMENT & DRIP SYSTEMS», що призвело до заниження податку на прибуток на 26 652,16 грн.

Для всебічного і повного вирішення справи суду апеляційної необхідно було встановити та дослідити які господарські операції слугували підставою для виникнення у позивача кредиторської заборгованості перед фірмою «NETAFIM IRRIGATION EQUIPMENT & DRIP SYSTEMS», встановити чи відноситься така заборгованість до безповоротної фінансовою допомоги, визначити встановлений законом або за домовленістю сторін граничний строк сплати зобов'язань за кожною господарською операцією, з якого повинно починатись обчислення строку позовної давності та надати правову оцінку обов'язку платника податків декларування безповоротної фінансовою допомоги.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законним і обґрунтованим судове рішення попередньої судової інстанції, оскільки останнє ухвалене без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, рішення суду попередньої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі №6/565 скасувати.

Справу №6/565 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.