Вирок

від 16.12.2015 по справі 603/19/15-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 603/19/15-кГоловуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/789/421/15 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія - ч.2 ст.286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5

з участю прокурора ОСОБА_6

потерпілої ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора в кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року відносно ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вільхівці Борщівського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого трактористом ТзОВ Мрія-центр, раніше несудимого, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю два роки шість місяців.

Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов`язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з`являтися в ці органи для реєстрації.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь держави 1782, 18 грн. витрат за проведення судових експертиз.

Цивільні позови прокурора Тернопільської області задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь районного бюджету витрати на лікування потерпілої ОСОБА_11 в сумі 2953, 70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь районного бюджету витрати на лікування потерпілої ОСОБА_7 в сумі 753, 61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 в користь обласного бюджету витрати на лікування потерпілої ОСОБА_7 в сумі 8985, 18 грн.

Скасовано арешт на автомобіль марки FORD-TRANSIT 2.0D, з реєстраційним номером НОМЕР_1 та повернуто його власнику ОСОБА_12 .

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винним і засуджений за те, що 07 серпня 2014 року він в порушення вимог пунктів 2.3 (а), 31.1, 31.4, 31.4.5 (г) (колеса і шини) Правил дорожнього руху України, перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан і комплектність автомобіля FORD-TRANSIT 2.0D, з реєстраційним номером НОМЕР_1 , а розпочав рух на ньому з наступною несправністю встановлення на задню вісь транспортного засобу шин різних моделей з різними малюнками протектора, яку він мав можливість виявити до початку руху автомобіля при його огляді.

07 серпня 2014 року біля 19.30 год. водій ОСОБА_8 грубо порушуючи вимоги п.п. 2.1 (а), 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, перебуваючи в стані тяжкого отруєння алкоголем, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керував технічно несправним автомобілем FORD-TRANSIT 2.0D реєстраційний номер НОМЕР_1 та з одним пасажиром рухався автодорогою сполученням Бережани-Підгайці-Монастириська, в напрямку від м.Монастириська до с.Доброводи Монастириського району.

Рухаючись у вказаному напрямку, на 43 км + 200 м., зазначеної автодороги, що в межах с.Ковалівка Монастириського району Тернопільської області, водій ОСОБА_8 не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, дорожніми умовами та відповідно не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги пунктів 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: дорожні умови, дорожня обстановка і виконання їх вимог), 2.3. (б, д) Правил дорожнього руху України, які зобов`язували його не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян завдавати матеріальних збитків.

Внаслідок порушення вказаних пунктів ПДР України, ОСОБА_8 не забезпечив безпеку дорожнього руху та під час руху відволікшись від керування автомобілем FORD-TRANSIT 2.0D, в порушення вимог п.п. 1.10 (в частині визначення поняття узбіччя і виконання його вимог), 10.1, 11.14 ПДР України допустив зміну напрямку його руху праворуч та його подальший виїзд на конструктивно виділений елемент автомобільної дороги, який не призначений для руху транспортних засобів праве узбіччя, де допустив наїзд правою передньою частиною транспортного засобу на пішоходів ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , які рухались по правому узбіччі у попутному напрямку.

У результаті наїзду транспортним засобом ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми, що проявилася у забої головного мозку, перелому основи та склепіння черепа, епідуральної гематоми обох лобних долей малих розмірів, перелому 5-го шийного хребця справа, закритого уламкового перелому нижньої третини кісток правої гомілки з зміщенням, забою поперекового відділу хребта, забою нирок, макрогематурії, синців на обличчі, гематоми язика, рани на правому стегні, які відповідно до висновку експерта №403 від 05.11.2014 року, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, а ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, що проявилася у струсі головного мозку, важкої закритої хребетно-спинномозкової травми, що проявилася багатоуламковим компресійним переломом тіла L3 хребця з інтракальним зміщенням уламка, стенозуванням хребетного каналу, кіфотичною деформацією поперекового відділу хребта, забою поперекового відділу спинного мозку з поперековою мієлорадикулопатією і легким нижнім парапарезом, які відповідно до висновку експерта №412 від 12.11.2014 року, не супроводжувалися загрозливими для життя явищами і за ознакою тривалого (понад три тижні) розладу здоров`я, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки при звичному перебігу травматичного процесу, потребують для свого повного загоєння термін тривалістю більше як 21 день.

Порушення водієм ОСОБА_8 вимог пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення понять: дорожні умови, дорожня обстановка, узбіччя і виконання їх вимог), 2.1 (а), 2.3 (а, б, д), 2.9 (а), 10.1, 11.14, 31.1, 31.4, 31.4.5 (г) (колеса і шини) Правил дорожнього руху України, перебуває у прямому причинному зв`язку, із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілій ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 просить вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, мотивуючи це тим, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення надто м`якого покарання, безпідставного застосування ст.75 КК України.

Зазначає, що суд при призначенні покарання не дотримався вимог ст.65 КК України, формально послався на дані про особу обвинуваченого та пом`якшуючі покарання обставини при обґрунтуванні свого висновку щодо можливості звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням. Висновок суду, щодо звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, принципах законності, справедливості та обґрунтованості покарання. Звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, суд не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість його виправлення без відбування покарання. Крім цього, суд в повній мірі не врахував, що ОСОБА_8 вчинив злочин, повязаний з порушенням правил безпеки дорожнього руху, особами які керують транспортними засобами, який відповідно до вимог ст.12 КК України, віднесений до категорії тяжких злочинів, обставини його вчинення, перебування обвинуваченого під час керування в стані тяжкого отруєння алкоголем, наслідкам вчиненого кримінального правопорушення, а саме, що в результаті злочинних дій одна особа отримала тяжкі тілесні ушкодження, а інша середньої тяжкості тілесні ушкодження, фактичне невідшкодування заподіяної шкоди потерпілим, на час розгляду справи в суді першої інстанції, лише формально послався на дані про особу обвинуваченого та помякшуючі покарання обставини, при обгрунтуванні свого висновку щодо можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Окрім того, суд призначаючи ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки, в порушення вимог ст.75 КК України, звільнив останнього від відбування призначеного основного та додаткового покарання, допустивши порушення вимог п.2 ч.1 ст.413 КПК України, оскільки додаткове покарання відповідно до вимог ст. 77 КК України, має виконуватися самостійно.

В доповненнях до апеляційної скарги прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 вказує, що при призначенні ОСОБА_8 додаткового покарання, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення надто мякого додаткового покарання. Зокрема суд першої інстанції визначаючи термін додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки, в достатній мірі не врахував, що ОСОБА_8 вчинив злочин, повязаний з порушенням правил безпеки дорожнього руху, які керують транспортними засобами, який відповідно до вимог ст.12 КК України, віднесений до категорії тяжких злочинів. Суд не надав відповідної оцінки ступеню тяжкості вчиненого злочину, обставинам їх вчинення, зокрема тому, що обвинувачений вчинив злочин в стані тяжкого отруєння алкоголем (4, 77 проміллє в крові), наслідкам вчиненого, зокрема заподіяння потерпілим відповідно тяжкого та середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідача суддю апеляційного суду, міркування прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просить оскаржуваний вирок суду першої інстанції скасувати, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення надто мякого покарання та постановити новий вирок, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які вважають апеляційну скаргу прокурора безпідставною і заперечують проти її задоволення, потерпілу ОСОБА_7 яка вважає вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить залишити його в силі, обвинуваченого суворо не карати, не позбавляти волі, ствердивши, що останній добровільно відшкодував їй завдану шкоду, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши за клопотанням прокурора часткове судове слідство, судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, в яких він заявив, що свою вину визнає повністю, просить вирок залишити без змін, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, правильність кваліфікації його дій, та відповідність призначеного основного покарання вимогам закону, ніким не оспорюється, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, згідно до положень п.4 ч.1, ч.2 ст.409 КПК України, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування більш суворого покарання.

За змістом ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мякість або через суворість.

За змістом ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень ч.1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше пяти років, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини спраи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, застосовуючи положення ст.75 КК України та звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням і встановленням йому іспитового строку 2 роки 6 місяців, вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані щодо особи обвинуваченого та його сімейного стану і дійшов вірного висновку, про наявність підстав для застосування ст.75 КК України.

При цьому, суд першої інстанції правильно взяв до уваги те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, обставини, які помякшують покарання, до яких відніс визнання ним вини та щире каяття, думку потерпілих, які не наполягають на його суворому покаранні та просять не позбавляти волі, і дійшов до вірного висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, з чим колегія суддів погоджується.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування ст.75 КК України, колегія суддів також, враховує позиції потерпілих, висловлені на стадії апеляційного розгляду у письмових заявах, які претензій до обвинуваченого немають, просять його суворо не карати, не позбавляти волі; поясненнями самої ОСОБА_7 відповідно до яких завдану шкоду обвинуваченим їй відшкодовано в повному обсязі.

Водночас, на думку колегії суддів заслуговують на увагу доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо мякості призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до санкції ч.2 ст.286 КК України, за якою ОСОБА_8 притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено, передбачено можливість призначення судом, окрім основного покарання, додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Як убачається з вироку суд першої інстанції хоча і застосував до обвинуваченого додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, однак жодним чином не мотивував підставність його призначення та його розмір.

Натомість, колегія суддів вважає, що при призначенні додаткового покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував конкретні обставини справи, зокрема вчинення злочину в стані алкогольного спяніння, наслідки його вчинення у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень двом потерпілим, обставини щодо керування обвинуваченим на час ДТП транспортним засобом без посвідчення водія та з технічними несправностями, а також те, що дане кримінальне правопорушення, повязане з експлуатацією автомобіля, який є джерелом підвищеної небезпеки і призначив ОСОБА_8 додаткове покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через мякість.

Так, відповідно до дослідженого в суді апеляційної інстанції висновку Монастириського районного Територіального медичного обєднання щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 07.08.2014 року ОСОБА_8 на час проведення огляду перебуває у стані алкогольного спяніння (т.1 а.к.п.93).

Згідно дослідженого в суді апеляційної інстанції висновку експерта № 1042 від 13 серпня 2014 року, при газохроматографічному дослідженні взірця крові ОСОБА_8 , відібраного у приміщенні хірургічного відділення працівниками Монастириського районного Територіального медичного обєднання 07.08.2014 року, виявлено етиловий спирт в концетрації 4,63 %о (проміллє). За функціональною ознакою, зазначена концентрація алкоголю в крові ОСОБА_8 може відповідати показникам тяжкого отруєння алкоголем. Враховуючи швидкість зниження концентрації алкоголю в крові живих осіб у звязку з окисленням, виведенням його тощо (на час ДТП та забору взірця крові 07.08.2014 року період 20.00 год. - 20.55 год.), могла становити 4, 77 %о (проміллє), що може відповідати показникам тяжкого отруєння алкоголем (т.1 а.к.п.90-92).

Відповідно до дослідженої в суді апеляційної інстанції довідки головного управління національної поліції в Тернопільській області управління превентивної діяльності за вих. № 13/71 від 17.11.2015 року ОСОБА_8 02 березня 1995 року видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 категорії АВС. Згідно автоматизованих даних станом на 17.11.2015 року ОСОБА_8 права керування транспортними засобами не позбавлявся.

Згідно оглянутої в суді апеляційної інстанції копії посвідчення водія, обвинуваченому ОСОБА_8 02 березня 1995 року видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 (т.1 а.к.п.74).

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 факт перебування його у стані алкогольного спяніння на час вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення підтвердив.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 додаткового покарання, допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення надто мякого додаткового покарання, що відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку.

Також, заслуговують на увагу доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону в частині звільнення засудженого від відбування як основного покарання так і додаткового. Як слідує з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання, застосував ст.75 КК України, і звільнив засудженого від відбування як основного покарання у виді позбавлення волі так і від додаткового покарання, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зазначене рішення суду першої інстанції суперечить положенням ст.75 КК України, якою визначено вичерпний перелік покарань, від відбування яких суд має право звільнити обвинуваченого, якщо його виправлення можливе без відбування покарання і якою не передбачено звільнення особи від відбування додаткового покарання в тому числі і у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Такі дії суду не узгоджуються з розясненнями, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року Про практику призначення судами кримінального покарання (із змінами та доповненнями), відповідно до яких при звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст.77 КК України може призначити додаткові покарання, які підлягають реальному виконанню, про, що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 невиправдано мяке додаткове покарання, в порушення вимог закону звільнив його від відбування додаткового покарання, у звязку із чим вирок суду першої інстанції, в частині, призначеного покарання підлягає скасуванню, з ухваленням у кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції нового вироку, відповідно до вимог п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, чим частково задовольняється апеляційна скарга прокурора.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, колегія суддів у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65-67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких, дані щодо особи обвинуваченого та його сімейного стану, зокрема, що він не судимий, позитивно характеризується по місцю проживання, наявність на його утриманні двох неповнолітніх дітей, обставини, які помякшують покарання зокрема визнання ним вини, щире каяття, думку потерпілих, які просять його суворо не карати та не позбавляти волі, його ставлення до наслідків вчиненого злочину, зокрема добровільне відшкодування на час розгляду в суді апеляційної інстанції завданої шкоди потерпілій ОСОБА_7 , конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_8 слід призначити покарання, в межах санкції статті обвинувачення у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний, передбачений кримінальним законом строк 3 роки.

Призначаючи ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк, колегія суддів бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, вищевказані дані про його особу та сімейний стан, конкретні обставини справи, зокрема вчинення злочину в стані алкогольного спяніння, його наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень двом потерпілим, керування на час ДТП транспортним засобом без посвідчення водія та з технічними несправностями.

Водночас, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, вищевказаних помякшуючих покарання обставин, колегія суддів приходить до переконання, що виправлення засудженого можливе без відбування основного покарання, а тому на підставі ст.75 КК України, його слід звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановити йому іспитовий строк 2 роки 6 місяців.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки виконувати реально.

Також, колегія суддів вважає, що з метою забезпечення належної поведінки ОСОБА_8 у період дії іспитового строку, відповідно до ч.1 ст.76 КК України, на нього слід покласти наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

На переконання колегії суддів призначене ОСОБА_8 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України є необхідним та достатнім для його виправлення і перевиховання та буде сприяти запобіганню вчиненню ним нових злочинів.

Посилання прокурора в суді апеляційної інстанції на неможливість застосування ст.75 КК України, за умов вчинення ОСОБА_8 тяжкого злочину, в стані тяжкого отруєння алкоголем, з наслідками заподіяння тілесних ушкоджень двом потерпілим, неповним відшкодуванням шкоди, колегія суддів вважає необгрунтованими, за наявних у кримінальному провадженні обставин, зокрема того, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності і є не судимим, позитивно характеризується за місцем проживання, злочин вчинив з необережності, повністю визнав свою вину, у вчиненому щиро розкаявся, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, а також позиції потерпілих, які просять не позбавляти ОСОБА_8 волі.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання прокурора в апеляційній скарзі на наявність такої обтяжуючої покарання обставини, як вчинення злочину в стані алкогольного спяніння, оскільки вона згідно предявленого обвинувачення є складовою обєктивної сторони кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 і не може враховуватися, як обтяжуюча покарання обставина.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів, -

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року відносно ОСОБА_8 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання за цією статтею у виді 3 (три) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробування та встановити іспитовий строк 2 роки 6 місяців (два роки шість місяців).

Додаткове покарання призначене ОСОБА_8 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки виконувати реально.

Відповідно до ч.1 ст.76 КК України, покласти на ОСОБА_8 наступні обовязки: не виїжджати за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

В решті вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3 .

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_2