Постанова

від 22.12.2015 по справі 910/25075/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. cправа№ 910/25075/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - не з'явились

відповідача - Сербулов О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація річкових портів

на рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 р.

у справі № 910/25075/15 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка

до Державного підприємства Адміністрація річкових портів

про стягнення 27 839,85 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка (далі - позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства Адміністрація річкових портів (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 27 839,85 грн компенсації за невчасне виконання рішення суду, з яких: 8 693,26 грн пені, 18 570,00 грн інфляційних втрат, 576,59 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/25075/15 від 06.10.2015 р. позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 р., Державне підприємство Адміністрація річкових портів подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду частково, прийняти нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 8 693,26 грн пені, 17 130,00 грн інфляційних втрат, 576,59 грн 3% річних.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач не погоджується з прийнятим рішенням лише в частині нарахування інфляційних втрат, які за його розрахунком повинні складати 17 130,00 грн. Так, скаржник посилається на те, що позивачем було здійснено розрахунок виключно із застосуванням індексу інфляції більше одиниці, при цьому, індекс інфляції у липні 2015 року складав 99,0%, тобто мала місце дефляція.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/25075/15, а розгляд справи призначено на 22.12.2015 р.

В засідання суду, призначене на 22.12.2015 р., представник позивача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка звернулось з позовом до Державного підприємства Адміністрація річкових портів про стягнення з останнього 83 887,55 грн заборгованості за неналежне виконання укладеного між сторонами договору поставки № 01/08-166 від 26.08.2014 р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2015 р. у справі №910/8583/15-г позовні вимоги було задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача 67 800,00 грн основної заборгованості, 7 201,29 грн пені, 630,44 грн 3% річних та 8 255,82 грн інфляційних втрат.

В порядку виконання цього рішення суду у справі №910/8583/15-г відповідачем було перераховано на рахунок позивача:

- 09.06.2015 р. платіжним дорученням № 6205 грошові кошти у сумі 7 800,00 грн в рахунок погашення боргу;

- 03.07.2015 р. платіжним дорученням № 6315 грошові кошти у сумі 3 000,00 грн.

- 21.07.2015 р. платіжним дорученням № 258 грошові кошти у сумі 30 000,00 грн;

- 31.07.2015 р. платіжним дорученням № 343 грошові кошти у сумі 5 065,66 грн;

- 31.07.2015 р. платіжним дорученням № 342 грошові кошти у сумі 21 934,44 грн

Таким чином, повне погашення заборгованості, в порядку виконання рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2015 р. у справі № 910/8583/15-г відповідач здійснив 31.07.2015 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що з моменту винесення рішення місцевим судом та повним погашенням заборгованості відповідачем пройшов значний проміжок часу та відбулись інфляційні процеси. Для збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 8 693,26 грн пені, 18 570,00 грн інфляційних втрат, 576,59 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія зазначає, що постановлення судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, та наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 р. у справі №10/25, від 04.07.2011 р. у справі №13/210/10, від 12.09.2011 р. у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011 р. у справі №12/207, від 23.01.2012 р. у справі №37/64.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 18 570,00 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 30.06.2015 р. та 576,59 грн 3% річних за період з 17.03.2015 р. по 30.06.2015 р., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стягнення 3% річних та втрат від інфляції є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, що може реалізуватись шляхом подання окремого позову, не пов'язаного з позовом про стягнення боргу.

При поданні окремого позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат визначальним є строк погашення боргу, що припиняє їх нарахування, зокрема, 31.07.2015 р.

Сплата 3% річних від простроченої суми та інфляційні нарахування не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від божника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Також, суд зазначає, що після прийняття судом рішення про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки, кредитор грошові кошти реально не отримав, а тому передбачені ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Позивачем було нараховано 3% річних за період з 09.06.2015 р. по 31.07.2015 р. у сумі 576,59 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 576,59 грн 3% річних за період з 17.03.2015 р. по 30.03.2015 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За невчасне виконання рішення суду позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 18 570,00 грн інфляційних втрат та 8 693,26 грн пені.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та пені у повному обсязі, місцевий суд виходив з того, що розмір інфляційних втрат та пені, нарахованих позивачем, є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Однак суд апеляційної інстанції такий висновок суду першої інстанції вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.

Згідно з Наказом Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

При здійсненні розрахунку інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 30.06.2015 р. судовою колегією було встановлено, що за березень 2015 року індекс інфляції склав 110,8 %, за квітень 2015 року - 114,0%, за травень 2015 року 102,2% та за червень 2015 року 100,4%.

Також, судовою колегією було враховано, що за період з 01.03.2015 р. по 03.03.2015 р. та за період з 01.06.2015 р. по 08.06.2015 р. інфляційні втрати не нараховуються, оскільки прострочка платежу склала менше 15 днів.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та стягнення з відповідача на користь позивача 18 546,00 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 30.06.2015 р.

Доводи скаржника про те, що розмір інфляційних втрат за його розрахунком складає 17 130,00 грн, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так, відповідач посилається на те, що позивачем було здійснено розрахунок виключно із застосуванням індексу інфляції більше одиниці, при цьому, індекс інфляції у липні 2015 року складав 99,0%, тобто мала місце дефляція.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з 01.03.2015 р. по 30.06.2015 р., а тому показник індексу інфляції за липень 2015 року не застосовується у межах розгляду даної справи.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 693,26 грн пені за період з 17.03.2015 р. по 02.06.2015 р. судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу вимог ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошового зобов'язання застосовується припис ч. 6 ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Встановлено, що під час розгляду Господарським судом м. Києва справи №910/8583/15-г позивач вже скористався наданим йому правом та заявив до стягнення з відповідача пеню за 6 місяців прострочки у розмірі 7 201,29 грн, яка була нарахована відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2015 р. у справі №910/8583/15-г вимоги щодо стягнення з відповідача пені задоволено у повному обсязі.

Згідно з приписами п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено право кредитора повторно нараховувати пеню за неналежне виконання боржником взятих на себе зобов'язань, а позивачем вже було заявлено до стягнення з відповідача пеню, яка була нарахована за 6 місяців та задоволена судом, колегія суддів приходить до висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 693,26 грн пені за період з 17.03.2015 р. по 02.06.2013 р. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 06.10.2015 р. у справі № 910/25075/15 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація річкових портів задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 р. у справі № 910/25075/15 скасувати частково та прийняти нове рішення.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Адміністрація річкових портів (04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка (54002, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф. 800, код ЄДРПОУ 37279352) 576(п'ятсот сімдесят шість),59 грн 3% річних та 18 546(вісімнадцять тисяч п'ятсот сорок шість),00 грн інфляційних втрат.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства Адміністрація річкових портів (04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка (54002, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф. 800, код ЄДРПОУ 37279352) 836(вісімсот тридцять шість),62 грн судового збору за подання позовної заяви .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Логіка (54002, м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, оф. 800, код ЄДРПОУ 37279352) на користь Державного підприємства Адміністрація річкових портів (04071, м. Київ, вул. Електриків, 14, код ЄДРПОУ 33404067) 419(чотириста дев'ятнадцять),52 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 910/25075/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран