Ухвала

від 16.12.2015 по справі 810/4795/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2015 р. м. Київ К/800/721/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Борисова І.І.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014

у справі № 810/4795/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РК Моторс" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 00015122202 та № 0001522202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що Товариство документально підтвердило право на податковий кредит та витрати за реальними господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у задекларованих постачальників, тоді як Інспекцією не доведено належними засобами доказування нікчемності укладених договорів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що платником не подано належних доказів на підтвердження фактичного руху активів у процесі виконання спірних операцій, а саме - доказів транспортування товарів, їх приймання уповноваженими представниками позивача за якістю та кількістю, тоді як формально складений пакет документів не може слугувати підставою для виникнення податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Фарексвей» за період з 01.04.2010 по 30.04.2010, з товариством з обмеженою відповідальністю «Центр нових будівельних технологій «Юпітер-Південь» за період з 01.07.2010 по 31.08.2010, з приватним підприємством «Сохо-Плюс» за період з 01.09.2010 по 30.09.2010, з приватним підприємством «Айсберг» за період з 01.10.2010 по 30.04.2010, з товариством з обмеженою відповідальністю «Альфакомтрейд» за період з 01.05.2011 по 31.08.2011, з товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Акцепт» за період з 01.09.2011 по 31.12.2011, з товариством з обмеженою відповідальністю «Дюн плюс» за період з 01.02.2012 по 31.03.2012, з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ортей» за період з 01.04.2012 по 31.08.2012, з товариством з обмеженою відповідальністю «Комершиил Трейд Ко» за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, з товариством з обмеженою відповідальністю «Спецторгпостач» за період з 01.04.2013 по 30.04.2013, з товариством з обмеженою відповідальністю «ТМЦ-Спецторг» за період з 01.05.2012 по 31.05.2013, з товариством з обмеженою відповідальністю «Бріжит» за період з 01.06.2013 по 30.06.2013, оформлену актом від 16.01.2014 № 17/10-06-22-02/34591592.

Під час перевірки Інспекція дійшла висновку про фіктивний характер операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у рамках взаємовідносин з названими контрагентами, що виключає правомірність формування Товариством у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями.

На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на те, що позивачем не представлено під час перевірки належних доказів на підтвердження фактичного вчинення дій, які становлять зміст розглядуваних операцій (як-от - транспортування товару, його прийняття позивачем за кількістю та якістю), а також на відсутність ознак реальних суб'єктів господарювання у діяльності спірних постачальників, які не перебувають за місцезнаходженням, не мають майна, основних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання задекларованих поставок в адресу платника, керівники цих суб'єктів господарювання заперечують свою причетність до діяльності очолюваних ними юридичних осіб, висновками експертів засвідчено факт підписання первинних документів від імені названих контрагентів іншими особами, ніж ті, що значаться їх керівниками.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкового повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 00015122202, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 333 526 грн. за основним платежем та на 75 464 грн. за штрафними санкціями, та податкового повідомлення-рішення від 11.02.2014 № 0001522202 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 287 885 грн. за основним платежем із застосуванням 50654 грн. штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Наведені норми ПК (які за змістом відповідають положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що визначали порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011, та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які до 01.04.2011 визначали умови врахування витрат у податковому обліку) свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт.

У справі, що переглядається, суди помилково визнали достатнім підтвердженням факту дотримання платником наведених умов при визначенні податкових наслідків господарських операцій з названими контрагентами подані Товариством договори поставки, податкові та видаткові накладні.

Адже, як вірно зазначає Інспекція, ці документи не є достатніми для встановлення руху активу на шляху від заявленого постачальника до платника податків - набувача, позаяк не містять необхідної інформації про умови транспортування товару, його прийняття, а також про конкретних виконавців цих операцій.

Також незрозумілими є посилання судів на укладений договір оренди нежитлових приміщень між позивачем як орендарем і товариством з обмеженою відповідальністю «РК-Сервіс» (орендодавець) та акти приймання-передачі приміщень до нього як на доказ реального характеру операцій з поставки Товариству товарно-матеріальних цінностей переліченими в акті перевірки контрагентами. Адже наявність у позивача орендованих приміщень Інспекцією під сумнів не ставилася, тоді як вказаний факт не має правового значення для аналізу операцій Товариства з придбання товарів в інших осіб.

Слід зазначити, що при розв'язані судового спору суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 КАС та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Втім у справі, що переглядається, судами не виконано наведених процесуальних вимог.

Так, з урахуванням доводів Інспекції про відсутність у спірних постачальників об'єктивно необхідних для виконання цих поставок матеріальних та трудових ресурсів суди не дослідили, які конкретно дії вчинялися цими постачальниками у процесі виконання розглядуваних операцій, не перевірили чиїми силами та засобами транспортувався товар, хто конкретно із посадових осіб постачальників та покупця брав безпосередню участь у виконанні цих операцій, не перевірили фактичного залучення сторонніх осіб до такого виконання.

Суди не надали належної правової оцінки і поясненням керівників постачальників, які заперечили свою причетність до діяльності очолюваних ними юридичних осіб, та не врахували позицію Верховного Суду України (викладену ним, зокрема, у постанові від 05.03.2012 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень, а також у постанові від 22.09.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень) відносно того, що документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Не можна погодитися й з обґрунтованістю посилань попередніх судових інстанцій на недоведеність Інспекцією укладення Товариством договорів зі спірними контрагентами з протиправною метою, що є обов'язковою ознакою нікчемності таких договорів. Адже податкові наслідки породжують не власне цивільно-правові правочини, а фінансово-господарські операції, що здійснюються на їх виконання. Об'єкт оподаткування формується виходячи з фінансового результату таких операцій, який визначається на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку. А тому дефекти цивільно-правових договорів, що тягнуть їх недійсність (нікчемність), самі по собі не впливають на порядок відображення фактів господарської діяльності у податковому обліку платника, які мають відповідати дійсним змінам його майнового стану в результаті руху активів.

Отже, оскільки прийняття рішення з даного спору вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та направити справу на розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду слід врахувати вказівки та висновки касаційного суду, викладені в цій ухвалі, ретельно дослідити подані сторонами докази, за необхідності витребувавши нові докази та допитавши як свідків посадових осіб позивача та його постачальників, надати правову оцінку доводам сторін, встановити обставини, що входять до предмета доказування у справі, та прийняти рішення у відповідності зі статтею 159 КАС.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014 у справі № 810/4795/14 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько