Ухвала

від 17.12.2015 по справі 820/1759/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року м. Київ К/800/22431/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «АВТОФАСТЕРА» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «АВТОФАСТЕРА» (далі - позивач, ТОВ «АВТОФАСТЕРА») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ) № 0000352202 від 13.02.2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем порушено вимоги пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу № 1544 від 21.10.2014 року та направлення № 2011 від 21.10.2014 року, проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «АВІМЕКС» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 3558/20-34-22-02-05/30591431 від 04.11.2014 року, у висновках якого зазначено, що позивачем здійснено порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VI, а саме: заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на суму 327000 грн.

На підставі акту перевірки № 3558/20-34-22-02-05/30591431 від 04.11.2014 року ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за формою «Р» від 14.11.2014 року № 0003952202, яким донараховано ТОВ фірмі «АВТОФАСТЕРА» суму грошового зобов'язання: з основного платежу - податку на додану вартість 327000 гривень та штрафних санкцій на суму 163500 гривень.

Позивачем 24.11.2014 року було застосовано адміністративний порядок оскарження повідомлення-рішення за формою «Р» від 14.11.2014 року № 0003952202 та подано до ГУ Міндоходів у Харківській області скаргу (т. ІІ, а.с. 185-189). За результатами розгляду даної скарги 20.01.2015 року прийняте рішення про результати розгляду скарги, яким скасоване оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (штрафні санкції) у розмірі 81750,00 гривень, в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

За результатами адміністративного оскарження ДПІ у Московському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області було винесено нове податкове повідомлення - рішення за формою «Р» від 13.02.2015 року № 0000352202, яким донараховано позивачу суму грошового зобов'язання: основного платежу - податку на додану вартість 327000 гривень та штрафних санкцій на суму 81750 гривень. Дане податкове повідомлення-рішення ТОВ «АВТОФАСТЕРА» отримало 13.02.2015 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між позивачем (покупець) та «ТОВ АВІМЕКС» (постачальник) укладено договір поставки № 39 від 01.07.2014 року. На виконання зазначеного договору поставки продавцем ТОВ «АВІМЕКС» позивачеві поставлено товар згідно асортименту.

Позивачем, на підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору, реальності здійснення господарської операції, правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «АВІМЕКС» та використання у власній господарській діяльності товару, подано суду копії: договорів поставок, договорів оренди, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок та інші документи.

Позивач здійснював оплату за отримані товари шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ «АВІМЕКС» були включено до Єдиного державного реєстру та перебувало на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «АВІМЕКС», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеним договором, підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акт перевірки (акти неможливості проведення звірки) контрагента позивача, яким встановлено його відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, був належним чином зареєстрований. У зазначеному акті не досліджувалась поставка товару та правильність формування показників податкової звітності.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року у справі № 820/1759/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко