Рішення

від 22.12.2015 по справі 371/1052/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/1052/15-ц Головуючий у І інстанції Поліщук А.С. Провадження № 22-ц/780/6845/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 38 22.12.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про зобов'язання отримати свідоцтво про право на спадщину та здійснення державної реєстрації спадщини,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про зобов'язання отримати свідоцтво про право на спадщину та здійснення державної реєстрації спадщини. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 03 травня 2014 року помер її чоловік ОСОБА_5, після його смерті відкрилася спадщина на ? частину житлового будинку № 41 по вул. Комсомольська, с. Владиславівка Миронівського району, земельної ділянки пл. 0,2100 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, автомобіля НОМЕР_1 та автомобіля НОМЕР_2. Спадкоємцями майна є вона та дочки померлого - відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 У строки, передбачені чинним законодавством, вони звернулися до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, позивач отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частки від ? часток будинку, земельної ділянки та автомобілів, крім того вона є власником ? частини даного майна на підставі права спільної сумісної власності подружжя, таким чином вона є власником ? частин даного майна. В свою чергу відповідачі свідоцтв про право на спадщину не отримали, не провели державну реєстрацію майна, без її згоди заволоділи частиною спадкового майна, чим позбавили її права володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Так, у травні 2014 року ОСОБА_2 самовільно забрала автомобіль ВАЗ 21099 та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, також відповідачі забрали із садиби рухоме майно, спільне придбане позивачем та її чоловіком. Внаслідок дій відповідачів вона позбавлена можливості отримувати житлову субсидію на свою частку будинку, користуватись та розпоряджатись автомобілями. Збільшивши позовні вимоги в липні 2015 року, просила зобов'язати відповідачів протягом 10 днів із часу набрання рішенням суду законної сили отримати у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину на 1/3 від ? частки спадкового майна та здійснити його державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства, передати їй по місцю проживання автомобілі НОМЕР_1 та ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3, оригінал технічного паспорта на автомобіль ВАЗ 21099 для проведення подальшої державної реєстрації.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року позов ОСОБА_3 частково задоволено, зобов'язано ОСОБА_2 протягом десяти днів із часу набрання законної сили рішенням суду передати ОСОБА_3 по місцю її проживання автомобіль НОМЕР_2 та оригінал технічного паспорту на автомобіль, зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 протягом десяти днів із часу набрання законної сили рішенням суду передати ОСОБА_3 по місцю її проживання автомобіль НОМЕР_1 та оригінал технічного паспорту на автомобіль, в задоволенні решти позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Миронівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що судом не було досліджено та взято до уваги, що позивачем не надано доказів експлуатації автомобілів відповідачами; станом на даний час розподіл спадщини не здійснено, а отже рішення на користь одного зі спадкоємців порушує права інших спадкоємців.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_5 помер 03 травня 2014 року.

09 грудня 2014 року його дружина ОСОБА_3 одержала свідоцтва про право власності на ? частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу, а саме ? частку житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель і споруд за адресою с. Владиславівка Миронівського району, вул. Комсомольська 41, ? частку земельної ділянки пл. 0,2100 га., розташованої за адресою Київська область, Миронівський район, с. Владиславівка, вул. Комсомольська 41, кадастровий номер 3222981200:01:005:0010, ? частку автомобілів НОМЕР_1 та ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3.

Також 09 грудня 2014 року ОСОБА_3 одержала свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку від ? частки житлового будинку, земельної ділянки та автомобілів. В свідоцтвах зазначено, що спадкоємцями із правом власності на 1/3 частку від ? частки спадкового майна також є дочки спадкодавця ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яким свідоцтва про право на спадщину ще не видано.

Згідно довідки Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області від 10 червня 2014 року № 111, станом на 10 червня 2014 року за ОСОБА_5 зареєстровані автомобілі НОМЕР_1 та ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3. ОСОБА_3 зверталася до Миронівського РВ ГУМВС України в Київській області з приводу самовільного заволодіння ОСОБА_6 майном, за результатами перевірки не знайдено ознак адміністративного та кримінального правопорушення.

Листами № № 408 та 409 від 24 вересня 2015 року Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів при УДАІ ГУ МВС України в Київській області повідомлено ОСОБА_3 про неможливість перереєстрації на неї автомобілів НОМЕР_1 та ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3 в зв'язку із їх фактичною відсутністю у заявника, відсутністю свідоцтв про реєстрацію автомобіля та згоди інших співвласників.

В письмових запереченнях, наданих до суду 21 липня 2015 року, ОСОБА_2 повідомила, що з травня 2014 року користується автомобілем НОМЕР_2, який є у складі спадщини, яку було відкрито після смерті її батька.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно із ч.ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 1299 ЦК України, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, за загальним правилом отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця, окрім випадків, коли у складі спадщини є нерухоме майно, в такому разі спадкоємець зобов'язаний отримати свідоцтво про право на спадщину та зареєструвати право на спадщину.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині зобов'язання відповідачів отримати свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції виходив із того, що законодавство України не зобов'язує спадкоємців не встановлює строк звернення спадкоємців до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Дані висновки є вірними, обґрунтованими, відповідають наведеним положенням закону і доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Позивач ОСОБА_3 погодилась із рішенням суду першої інстанції та рішення в апеляційному порядку не оскаржувала.

Разом із тим, судом першої інстанції задоволено вимоги про зобов'язання відповідачів передати спірні транспортні засоби позивачу разом із оригіналами технічних паспортів, із чим колегія суддів погодитися не може.

Вирішуючи вимоги в цій частині, суд дійшов висновку, що відсутність у позивача автомобілів та технічних паспортів на них, відсутність заяв відповідачів про можливість реєстрації цих автомобілів за їх відсутності не дають можливості позивачу виконати свій обов'язок щодо реєстрації в установленому порядку свого права власності на ці автомобілі. Також суд вказав, що односторонні дії відповідачів пов'язані із заволодінням автомобілями, одноосібним користуванням ними, здійснені поза межами волі позивача, як співвласника цих автомобілів, якій належить більша частка кожного з них, порушують права позивача на володіння та користування автомобілями.

Так, дійсно, відповідно до п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони по справі у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5, відтак відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Таким чином, виходячи із аналізу наведених вище положень, рішення щодо державної реєстрації транспортних засобів, як і будь-яке рішення щодо володіння і користування спадковим майном, повинно прийматися за спільною згодою всіх спадкоємців майна, а у випадку відсутності такої згоди позивач не позбавлена можливості звернутися до суду із вимогами про виділ спадкового майна.

Примушування інших спадкоємців до прийняття рішення щодо порядку володіння і користування спадковим майном, в тому числі шляхом зобов'язання їх передати дане майно іншому співвласнику, чинним законодавством не передбачено.

Колегія суддів враховує, що Порядок № 1388 допускає продовження строку державної реєстрації у разі поважних причин, перелік яких не є виключним, а також що правові санкції у випадку самого по собі непроведення державної реєстрації автомобіля не застосовуються.

Єдиним негативним наслідком відсутності державної реєстрації транспортного засобу є заборона його експлуатації і відтак неможливість використання за призначенням, однак дане питання підлягає вирішенню згідно із вимогами ст. ст. 358, 1278 ЦК України щодо порядку користування спільною власністю, а не у спосіб, обраний ОСОБА_3

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, які в межах заявлених позовних вимог захисту не підлягають, а тому суд, правильно визначившись із позицією, що між сторонами існує спір про поділ спадкового майна, в подальшому не поєднав дану позицію із вирішенням спору по суті і безпідставно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання вчинення певних дій.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині зобов'язання передати автомобілі та оригінали технічних паспортів на автомобілі.

В частині відмови в позові рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і сторонами не оскаржене.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року скасувати в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_4 в частині зобов'язання передати автомобілі та оригінали технічних паспортів на автомобілі.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 535,92 грн.

В частині відмови в задоволенні решти позову рішення Миронівського районного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

ОСОБА_7