Ухвала

від 07.12.2015 по справі 2а-0870/2855/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року м. Київ К/800/37215/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року

у справі №2а-0870/2855/11

за позовом Представництва Пауертек Корпорейшн

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Представництво Пауертек Корпорейшн (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2011 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2011 року №0000052200/0 у частині визначення основної суми боргу у розмірі 440 826,50 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 110 207,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 травня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2011 року №0000052200/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 грудня 2006 року по 30 вересня 2010 року, про що склав акт від 17 березня 2011 року №624/22-26574075, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 1.32 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 446 280,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 04 квітня 2011 року №0000052200/0, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 557 850,00 грн., з яких основний платіж - 446 280,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 111 570,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ Меріада ТМ , ТОВ Інтерном -В.В. та ТОВ Бізнес Строй .

Крім того, за висновками відповідача, позивачем віднесено до складу валових витрат, витрати що не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме витрати на: автобусне перевезення працівників на роботу; придбання води питної очищеної Арніка Альтиссіма ; аудиторські консультаційні послуги за договором від 26 січня 2009 року №08/12-09, укладеним з ПП Аудиторська Фірма Еліт-Аудит та придбання господарських товарів (миючі засоби, серветки для прибирання, рушники та інші).

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанцій виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат перевірених податкових періодів.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом положень пункту 5.11 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 являється консультування з питань комерційної діяльності та керування (70.22) і дослідження кон`юктури ринку та виявлення громадської думки (73.20).

На підставі договорів оренди від 01 грудня 2008 року, від 01 січня 2010 року та від 01 березня 2010 року ТОВ Меріада ТМ , ТОВ Інтерном -В.В. , ТОВ Бізнес Строй орендували у ФОП Колобердянко А.І. нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 4-а., загальною площею 820 кв.м.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, для забезпечення власної господарської діяльності, на підставі договорів суборенди від 01 грудня 2012 року, від 21 січня 2010 року, від 01 березня 2010 року, укладеними з ТОВ Меріада ТМ , ТОВ Інтерном -В.В. та ТОВ Бізнес Строй позивач прийняв у строкове платне користування, від вказаних контрагентів, приміщення під офіс, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.Грязнова, 4-а., загальною площею 820 кв.м.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Оплата за придбані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать платіжні доручення.

Як обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції, зазначені витрати є цілком виправданими, оскільки оренда офісного приміщення є необхідною для організації господарської діяльності позивача, розміщення персоналу, зберігання документації, належного ведення бухгалтерського обліку, поточного керівництва, вирішення повсякденних та маркетингових питань.

Крім того, на підставі договору від 29 січня 2009 року №008/12/09 ПП Аудиторська фірма Еліт-Аудит надало позивачу аудиторські консультаційні послуги.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується копіями актів наданих послуг та платіжними дорученнями.

Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Приписами підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації).

Разом з тим, за змістом підпункту 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до валових витрат платника податку відносяться витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, у тому числі з питань законодавства, і передплату спеціалізованих періодичних видань, а також на проведення аудиту згідно з чинним законодавством, включаючи проведення добровільного аудиту за рішенням платника податку.

До валових витрат платника податку відносяться витрати платника податку, пов'язані з професійною підготовкою, навчанням, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку.

Таким чином, є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції відносно того, що з урахуванням характеру господарської діяльності позивача, надання аудиторських послуг є заходом, направленим на підвищення ефективності роботи персоналу підприємства, у зв'язку з чим, такі витрати відносяться до витрат, які безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю.

Також, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про те, що підвищення ефективності роботи, збільшення обсягу виконаних робіт та наданих послуг, і, як наслідок, підвищення доходів позивача досягається шляхом створення максимально комфортних умов праці. Забезпечення перевезення персоналу, доступність питної води, поліпшення санітарно-гігієнічного стану є виправданими витратами, які безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що вказані витрати позивача підтверджуються наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт з перевезення співробітників, видатковими накладними на придбання питної води, господарських товарів та платіжними дорученнями на перерахування коштів.

Отже, позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), які використані у власній господарській діяльності позивача, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат суми податку по господарським операціям з вказаними контрагентами.

Укладені позивачем договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем валових витрат, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Також не заслуговують на увагу доводи контролюючого органу, що незнаходження контрагентів за місцем їх реєстрації, а також відсутність звітування до податкового органу, свідчить про неправомірність формування валових витрат, оскільки податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої судової інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року у справі №2а-0870/2855/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.