Рішення

від 11.02.2010 по справі 50/161-8/395

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/161-8/395 11.02.10

За позовом Державного господарського об'єднання Концерн Техвоєнсервіс в особі філії

Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод

До Міністерства оборони України

про стягнення 136 949,00 грн.

Суддя В.С. Катрич

Представники:

Від позивача представник - Величко І.М.(дов. №1 від 12.01.09)

Від відповідача представник -Губар М.В.(дов.№ 220/980/д від 24.11.08)

Рішення приймається 21.01.2010р., у зв'язку з оголошенням перерви згідно зі ст. 77 ГПК України.

Обставини справи :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 104 382,00 грн., що становить заборгованість за ремонт двох автомобілів на підставі нарядів № 348 від 30.06.2006р. та № 351 від 30.06.2006р. та 18 997,52 грн. пені, 7 306,74 грн. штрафу, 6 262,92 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.10.2008р. у справі № 50/161 у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2009р. у справі №50/161 відмовлено Державному господарському об'єднанню Концерну Техвоєнсервіс в особі філії Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2009р. у справі № 50/161 ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2009р. у справі № 50/161 залишено без змін, касаційну скаргу Державного господарського об'єднання Концерн Техвоєнсервіс в особі філії Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.08.2009р. у справі № 50/161 касаційну скаргу Державного господарського об'єднання Концерн Техвоєнсервіс в особі філії Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод задоволено; рішення Господарського суду м.Києва від 10.10.2008р. у справі № 50/161 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.

Відповідно до резолюції в.о.Голови Господарського суду м.Києва справу № 50/161 було передано на новий розгляд судді Катрич В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2009р. справу № 50/161 прийнято до провадження суддею Катрич В.С., присвоєно даній справі новий номер 50/161-8/395, розгляд справи призначений на 17.09.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2009р. розгляд справи відкладений на 26.11.2009р., у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням сторонами витребуваних доказів; продовжено строк розгляду даної справи.

У судовому засіданні, яке відбулося 26.11.2009р. представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 104 382,00 грн. основного боргу, 17 943,27 грн. збитків від інфляції за період з серпня 2008р. по жовтень 2009р., 4 143,82 грн. трьох відсотків річних за період з 01.08.2008р. по 26.11.2009р., 7 306,74 грн. 7% штрафу, 19 206,29 грн. пені за період з 01.08.2008р. по 31.01.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2009р. розгляд справи відкладений на 24.12.2009р., у зв'язку з неподанням сторонами усіх витребуваних доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2009р. розгляд справи відкладений на 21.01.2010р., у зв'язку з неподанням сторонами усіх витребуваних доказів.

У судове засідання, призначене на 21.01.2010р. з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача до прийняття рішення у справі вдруге уточнив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача 104 382,00 грн. основного боргу, 20 406,68 грн. збитків від інфляції за період з серпня 2008р. по грудень 2009р., 4 624,27 грн. трьох відсотків річних за період з 01.08.2008р. по 26.11.2009р., 7 306,74 грн. 7% штрафу, 19 206,29 грн. пені за період з 01.08.2008р. по 31.01.2009р.

Статтею 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на викладене, заява позивача про уточнення позовних вимог № 225/К/68-6 від 21.01.2010р. прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник відповідача подав заперечення проти позовних вимог, наголосив на тому, що відповідач не визнає заявлені позовні вимоги, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов'язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ :

Згідно розділу IX Декларації "Про державний суверенітет України" та ст. 17 Конституції України, як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні Сили, які є її гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України", вони є військовим формуванням, на яке покладаються ці функції. Ст. 15 цього Закону визначає, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 №1752/99 „Про систему центральних органів виконавчої влади" та Закону України „Про джерела фінансування органів державної влади", до системи органів державної влади належать Кабінет Міністрі України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство Оборони України, яке відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Указу Президента України №888/97 від 21.08.1997 "Про затвердження Положення про Міністерство Оборони України" та ст. 1, 6 вказаного "Положення про МО України" є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади. Згідно п.п. 18, 20 цього положення, Міністерство Оборони України утворює, реорганізує і ліквідує у встановленому порядку підприємства, установи, організації, контролює їх діяльність та керує економічною і фінансовою роботою в ЗС України.

Як зазначено у ст. 13 Закону України "Про оборону України", Збройні Сили України організаційно складаються з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів, а згідно ч.2 ст. 10 цього ж Закону, забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України проводиться державними підприємствами, що створюються у встановленому Міністерством оборони України порядку, до яких також відноситься ДГОК "Техвоєнсервіс".

Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство Оборони України є органом державного управління ЗС України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб'єктами господарської діяльності у ЗС України є військові об'єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Також, згідно ст. 8 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України", кошти, одержані від здійснення військовими частинами (установами, організаціями) господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України, при цьому порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

Державне господарське об'єднання Концерн "Техвоєнсервіс" є складовою частиною Міністерства оборони України та підпорядковується йому.

Відповідно протоколу № 4 від 13.03.2006р. наради з керівним складом центрального апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України для забезпечення виконання плану проведення ремонтно-відновлювальних робіт було запропоновано роботи здійснювати через Концерни з використанням надлишкового ОВТ.

З цією метою було прийнято рішення визначити перелік надлишкового майна за його кількісним та якісним станом, яке буде використане для забезпечення виконання плану проведення ремонтно-відновлювальних робіт, та передати це майно Концернам (підприємствам) до їх статутних фондів. Крім того, забезпечити укладання угод на виконання ремонтно-відновлювальних робіт, як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок власних надходжень від господарської діяльності Концернів.

До ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" Міністерством оборони України було передано 1568 одиниць автомобільної техніки по залишковій вартості на загальну суму 15 026 841,28 грн.

Відповідно до вказаного протоколу та з метою укомплектування арсеналів, баз та складів, згідно рішення начальника Генерального штабу Збройних Сил України, начальник ЦАВТУ листом від 26.03.2006 звернувся до Генерального директора ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" щодо видачі автомобілів КРАЗ-255 - 2 одиниці з ДП МО України "125 Черкаський автомобільний ремонтний завод", які знаходилися на підприємстві після ремонту.

Генеральним директором ДГО Концерн "Техвоєнсервіс" на ім'я Директора ДП МО України "Черкаський автомобільний ремонтний завод" було направлено лист №225/к/666-2 від 30.06.2006р. про видачу автомобілів КРАЗ-255 - 2 одиниці, для потреб Збройних Сил України. На підставі цього листа начальником ЦАВТУ було виписано наряди № 351 від 30.06.2008 та 348 від 30.06.2008(в матеріалах справи) на передачу автомобільної техніки арсеналам.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень наголосив на тому, що видані відповідачем наряди № 348 від 30.06.2006 та № 351 від 30.06.2006 не містять вимог того, що позивач повинен відремонтувати вищезазначену техніку. Крім того, договори на ремонт даних автомобілів між позивачем і відповідачем взагалі не укладалися.

Відповідач зазначив, що позивач в своїх звітах зазначає кількість ОВТ відремонтованої для Збройних Сил України за рахунок коштів від реалізації автомобільної техніки переданої до статутного фонду, що свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд при прийнятті рішення звертає уваги на вказівки Вищого господарського суду України викладені в постанові від 11.08.2009р., а саме, на надання оцінки наявним у матеріалах справи нарядам 1140, 1170 (а.с. 39-42), калькуляції (а.с. 27,33), актам (а.с. 39-40), договору (а.с.57) та іншим доказам та приймає до уваги норми статей 11, 202, 509, 526 ЦК України та статей 173, 179, 193 ГК України.

Нормою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дію (сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст.509 ЦК України).

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ст. 11 ЦК України).

Позивачем на виконання розпорядження начальника Генерального штабу за нарядами № 348 від 30.06.2006 та № 351 від 30.06.2006 були виконані роботи з капітального ремонту двох автомобілів КрАЗ з резерву Центрального автомобільного управління озброєння Головного управління логістики командування сил підтримки ЗСУ.

Загальна вартість робіт склала 104 382,00 грн., в підтвердження даного твердження позивач надав в матеріали справи видаткові накладні від 19.07.2006 № РН-000977 та від 01.09.2006 № РН-001029, акти приймання-передавання автомобільної техніки від 14.09.2006р., від 19.07.2006р.

Відремонтована автомобільна техніка була передана замовнику за довіреністю ЯЛП № 461888 від 14.07.2006 та довіреністю ЯМЛ № 852136 від 29.08.2006р.

Відповідач повинен був оплатити позивачу витрати на ремонт вищезазначених автомобілів, але не оплатив їх і станом на день розгляду справи заборгованість відповідача становить 104 382,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та відповідачем існували правовідносини.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимог, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Позивач направив відповідачу лист вих.. № 357 від 27.06.2008р. з вимогою оплатити вартість проведеного ремонту, згідно рахунку, який додавався, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 27.06.2008р., яке отримане відповідачем 15.07.2008р. (в матеріалах справи).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 104382,00 грн. заборгованості за виконаний капітальний ремонт двох автомобілів правомірна та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просив суд, з урахуванням поданих уточнень позовних вимог, стягнути з відповідача 20 406,68 грн. збитків від інфляції за період з серпня 2008р. по грудень 2009р., 4 624,27 грн. трьох відсотків річних за період з 01.08.2008р. по 26.11.2009р., 7 306,74 грн. 7% штрафу, 19 206,29 грн. пені за період з 01.08.2008р. по 31.01.2009р.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та штрафу не були вчинені у письмовій формі, тому підстави для нарахування та стягнення з відповідача 7 306,74 грн. 7% штрафу та 19 206,29 грн. пені за період з 01.08.2008р. по 31.01.2009р. відсутні, тому в цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту вищезазначеної норми не вбачається будь-яких випадків обмеження її дії в частині застосування.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, з огляду на що їх стягнення не залежить від наявності вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача виникло зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт з капітального ремонту двох автомобілів, відповідач не виконав своїх зобов'язань, а саме не сплатив вартість виконаних позивачем робіт, відповідачем не надано доказів, які б спростовували розмір нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 4 624,27 грн. та збитків від інфляції в розмірі 20 406,68 грн. зазначених позивачем в розрахунку та перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних за період з 01.08.2008р. по 26.11.2009р. підлягає задоволенню частково в сумі 4 143,82 грн., вимога позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції за період з серпня 2008р. по грудень 2009р. підлягає задоволенню частково в сумі 20 354,49 грн., в іншій частині вимог позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та збитків від інфляції слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 104 382,00 грн. основного боргу, 4 143,82 грн. трьох відсотків річних, 20 354,49 грн. збитків від інфляції, відповідач не довів протилежне, тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 128 880,31 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 205, 206, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 611, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 173, 179, 193 ГК України ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6; код 00034022) на користь Державного господарського об'єднання Концерн Техвоєнсервіс в особі філії Концерну Техвоєнсервіс Черкаський автомобільний ремонтний завод (18000, м.Черкаси, вул. Енгельса, 277; код 34870920) 104 382 (сто чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. основного боргу, 4 143 (чотири тисячі сто сорок три) грн. 82 коп. трьох відсотків річних, 20 354 (двадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 49 коп. збитків від інфляції, 97 (дев'яносто сім) грн. 53 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр.-т. Повітрофлотський, 6; код 00034022) в доход Державного бюджету України державного мита в розмірі 1 288 (одну тисячу двісті вісімдесят вісім) грн. 80 коп.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

СуддяВ.С. Катрич