Постанова

від 09.12.2015 по справі 810/5328/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року 810/5328/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овостар" до ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овостар" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.08.2015 №0002942205 та №0002932205.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та визначено валові витрати. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з його контрагентом вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією контрагент позивача не міг поставити на адресу позивача товар (соняшник) у зв'язку з неможливістю придбання по ланцюгу постачання. Наголошував на тому, що документи, які були надані до перевірки, не підтверджують факт отримання у контрагента товару (соняшника).

У судове засідання з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, натомість подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овостар" зареєстровано як юридичну особу ОСОБА_1 районною державною адміністрацією Київської області 31.07.2002, як платник податків перебуває на обліку в ОСОБА_1 об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача, зокрема, є: виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угрупувань; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З матеріалів справи вбачається, що в липні 2015 року посадовою особою ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.75.1.2 п. 75.1, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 07.07.2015 №217 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Овостар" (код ЄДРПОУ 32086437) з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Бізнесхолдинггруп" (код ЄДРПОУ 37705096) за період з 01.09.2014 по 30.09.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено ОСОБА_1 від 17.07.2015 №1422/10-07-22-05-12/32086437 (далі - ОСОБА_1 перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Овостар" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 138.2, п.п.138.10.3 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138, п.п.139.1.1, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 574238,00 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість за вересень 2014 року в сумі 638042,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента та копій документів по взаємовідносинам із цим контрагентом.

Зокрема, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що податковим органом при проведені аналізу господарських операцій позивача з ТОВ "Бізнесхолдинггруп" використано ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 27.05.2015 №950/10-07-22-05-12/37705096 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Бізнесхолдинггруп" з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ "Маслянка" (код ЄДРПОУ 33571266) за період з 01.09.2014 по 30.09.2014".

Так, відповідно до висновків вищевказаного акту перевірки, податковим органом не встановлено факту передачі товару (соняшника) від ТОВ "Бізнесхолдинггруп" до ТОВ "Овостар", у зв'язку з неможливістю придбання по ланцюгу постачання у контрагента-постачальника ФГ "Маслянка" товару в зазначених обсягах та відсутністю (не наданням) документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також сертифікатів якості та відповідності стандартам.

Враховуючи зазначене, податковим органом зроблено висновок про не підтвердження наявності поставок товару (соняшника) на адресу ТОВ "Овостар" від ТОВ "Бізнесхолдинггруп" за вересень 2014 року, що свідчить про те, що правочини між контрагентом-покупцем ТОВ "Овостар" та контрагентом-постачальником ТОВ "Бізнесхолдинггруп" за вересень 2014 року здійснений без мети настання реальних наслідків, так як нереальність первинного формування активу та первинної доставки доводить нереальність послідуючого придбання саме цього товару (робіт, послуг).

Крім того, в ОСОБА_1 перевірки податковий орган зазначає, що у наданих до перевірки товарно-транспортних накладних не вказано конкретну адресу навантаження товару, у зв'язку з чим, згідно даних ТТН, не можливо стверджувати про фактичне місце навантаження товару (соняшника).

В ході перевірки також було зроблено висновок про те, що товарно-транспортні накладні, виписані ТОВ "Бізнесхолдинггруп" на адресу контрагента-покупця ТОВ "Овостар", не мають юридичної сили та доказовості, оскільки встановлено відсутність господарських взаємовідносин між ТОВ "Бізнесхолдинггруп" та вказаними в ТТН приватними підприємцями та відсутність можливості дослідити фактичне місце навантаження товару, що ставить під сумнів факт перевезення товару.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків ОСОБА_1 перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 04.08.2015 №0002932205, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 861 357 грн., з яких: 574238 грн. - за основним платежем; 287119 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 04.08.2015 №0002942205, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2014 року у розмірі 638 042,00 грн.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Бізнесхолдинггруп" (Постачальник) було укладено Договори поставки від 17 березня 2014 року №ОВ-18/03/14-1 та від 10 вересня 2014 року №ОВ-12/09/14-9 (т. 1 а.с.71-74, 82-85).

Згідно п. 1.1 вказаних договорів постачальник взяв на себе зобов'язання передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - соняшник.

Відповідно до п. 2 вказаних договорів якість товару - соняшнику підтверджується посвідченням (свідоцтвом, сертифікатом) про якість та повинна відповідати ДСТУ, кількість товару встановлюється в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договорів.

Як вбачається з п. 4.1 вказаних договорів доставка товару здійснюється погодженими партіями на умовах DDP за адресами:

- Черкаська область Жашківський район с. Скибин., вул. Леніна, 100;

- Черкаська область Жашківський район м. Жашків, вул. Вокзальна, 1 (конкретна адреса поставки вказується в підписаних до вказаних Договорів специфікаціях).

Відповідно до умов Договорів від 17.03.2014 №ОВ-18/03/14-1 та від 10.09.2014 №ОВ-12/09/14-9 протягом вересня 2014 року ТОВ "Бізнесхолдинггруп" поставило ТОВ "Овостар" соняшник на загальну суму 3 828 250,89 грн., в т.ч. ПДВ - 638041,80 грн., загальною кількістю 943,328 тонн, що підтверджується наступними документами, а саме:

- Специфікаціями до Договору від 10.09.2014 №ОВ-12/09/14-9: від 11.09.2014 №1, від 15.09.2014 №2, від 16.09.2014 №3, від 19.09.2014 №4, від 22.09.2014 №5, від 29.09.2014 №6, від 29.09.2014 №6-1;

- Специфікаціями до Договору від 17.03.2014 №ОВ-18/03/14-1: від 01.09.2014 №11, від 08.09.2014 №12;

- накладними від 01.09.2014 №1, від 04.09.2014 №2, від 09.09.2014 №3, від 10.09.2014 №4, від 11.09.2014 №5, від 12.09.2014 №7, від 12.09.2014 №6, від 14.09.2014 №8, від 15.09.2014 №9, від 15.09.2014 №9-1, від 16.09.2014 №11, від 16.09.2014 №12, від 17.09.2014 №13, від 17.09.2014 №14, від 18.09.2014 №15, від 18.09.2014 №16, від 18.09.2014 №17, від 18.09.2014 №19, від 18.09.2014 №18, від 19.09.2014 №20, від 20.09.2014 №22, від 20.09.2014 №21, від 22.09.2014 №23, від 30.09.2014 №24;

- товарно-транспортними накладними від 01.09.2014 №063582, від 04.09.2014 №063914, від 09.09.2014 №086708, від 08.09.2014 №063592, від 08.09.2014 №063593, від 09.09.2014 №086710, від 09.09.2014 №086711, від 09.09.2014 №086709, від 09.09.2014 №086712, від 09.09.2014 №086713, від 11.09.2014 №086638, від 11.09.2014 №086633, від 11.09.2014 №086632, від 12.09.2014 №086635, від 11.09.2014 №086628, від 14.09.2014 №086583, від 14.09.2014 №086646, від 14.09.2014 №086556, від 15.09.2014 №086582, від 15.09.2014 №086580, від 16.09.2014 №086551, від 15.09.2014 №086502, від 15.09.2014 №086501, від 16.09.2014 №086576, від 16.09.2014 №086644, від 15.09.2014 №086554, від 17.09.2014 №086578, від 17.09.2014 №086584, від 16.09.2014 №086643, від 17.09.2014 №086585, від 17.09.2014 №086587, від 17.09.2014 №086577, від 17.09.2014 №086579, від 16.09.2014 №086643, від 18.09.2014 №086590, від 18.09.2014 №086591, від 17.09.2014 №086557, від 17.09.2014 №086586, від 17.09.2014 №086631, від 17.09.2014 №1, від 17.09.2014 №2, від 17.09.2014 №086589, від 19.09.2014 №086593, від 19.09.2014 №086641, від 20.09.2014 №086594, від 19.09.2014 №086505, від 20.09.2014 №086598, від 20.09.2014 №086599, від 20.09.2014 №086600, від 20.09.2014 №086507, від 30.09.2014 №086516;

- посвідченнями про якість зерна від 01.09.2014 №01/09, від 01.09.2014 №04/09, від 09.09.2014 №09/09, від 08.09.2014 №12/09, від 08.09.2014 №08/09, від 09.09.2014 №12/09, від 09.09.2014 №13/09, від 09.09.2014 №14/09, від 09.09.2014 №011/09, від 09.09.2014 №15/09,

- рахунками від 01.09.2014 №1, від 09.09.2014 №2, від 10.09.2014 №3, від 11.09.2014 №5, від 12.09.2014 №8, від 12.09.2014 №7, від 14.09.2014 №9, від 15.10.2014 №10, від 15.09.2014 №10-1, від 16.09.2014 №11, від 16.09.2014 №12, від 17.09.2014 №13, від 17.09.2014 №14, від 18.09.2014 №15, від 18.09.2014 №16, від 18.09.2014 №17, від 18.09.2014 №19, від 18.09.2014 №18, від 19.09.2014 №20, від 20.09.2014 №22, від 20.09.2014 №21, від 22.09.2014 №23, від 30.09.2014 №24;

- податковими накладними від 01.09.2014 №1, від 04.09.2014 №2, від 09.09.2014 №3, від 10.09.2014 №4, від 11.09.2014 №5, від 12.09.2014 №6, від 12.09.2014 №7, від 14.09.2014 №8, від 15.09.2014 №9, від 15.09.2014 №11, від 16.09.2014 №13, від 16.09.2014 №12, від 17.09.2014 №14, від 17.09.2014 №15, від 18.09.2014 №16, від 18.09.2014 №17, від 18.09.2014 №19, від 18.09.2014 №18, від 18.09.2014 №20, від 19.09.2014 №21, від 20.09.2014 №23, від 20.09.2014 №22, від 22.09.2014 №24, від 30.09.2014 №25;

- розрахунком №1 від 11.09.2014 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 11.09.2014 №5.

Перелічені документи були підписано посадовою особою ТОВ "Бізнесхолдинггруп" та завірені печаткою цього товариства.

На підтвердження здійснення оплати за вказаними договорами поставки позивачем надано суду банківські виписки по рахунку за вересень-листопад 2014 року (т. 1 а.с. 237-248, т. 2 а.с. 1-68).

З наданих доказів вбачається, що позивачем здійснена оплата за договорами у розмірі 3828250,89 грн., в т.ч. ПДВ - 638041,80 грн.

При цьому, судом встановлено, що у подальшому куплений товар, а саме, соняшник, позивачем було перероблено та реалізовано, що підтверджується наступним.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2013 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Ясенсвіт" (Виконавець) було укладено договір про переробку давальницької сировини №ОВ-01/06/13-10, відповідно до умов якого виконавець взяв на себе зобов'язання виконати роботу з переробки давальницької сировини насіння соняшника у готову продукцію олію соняшникову нерафіновану не виморожену пресовану вищого або першого ґатунку, а замовник прийняти готову продукцію та оплатити виконані роботи.

Виконання вказаного договору від 01.06.2013 №ОВ-01/06/13-10 підтверджується належним чином завіреними копіями документів, які наявні в матеріалах справи, а саме: актами здачі-приймання робіт; видатковими накладними, що засвідчують передачу сировини (насіння соняшнику) у переробку; видатковими накладними, що підтверджують повернення готової продукції (олії соняшникової) від ТОВ "Ясенсвіт" із переробки за вересень - листопад 2014 року по Договору про переробку сировини.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2013 року між позивачем (Поклажодавець) та ТОВ "Ясенсвіт" (Зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №ОВ-01/06/13-11, відповідно до умов якого зберігач взяв на себе зобов'язання за винагороду прийняти та зберігати продукцію: насіння соняшнику, олію соняшникову, шрот, макуху соняшниковий, лузгу соняшника, а поклажодавець прийняти та оплатити надані послуги.

Виконання вказаного договору від 01.06.2013 №ОВ-01/06/13-11 підтверджується належним чином завіреними копіями документів, які наявні в матеріалах справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт до Договору зберігання сировини; актами приймання-передачі майна на зберігання; актами приймання-передачі (повернення) майна з зберігання за вересень - листопад 2014 року до Договору зберігання сировини.

В подальшому, ТОВ "Овостар" реалізувало лушпиння соняшника відповідно до вантажно-митних декларацій, а також відповідно до договорів поставки з контрагентами на території України №ОВ-11/11/14-1 від 11.11.2014, №ОВ-22/10/14-4 від 17.10.2014, №ОВ-13/10/14-3 від 10.10.2014, №ОВ-09/12/14-1 від 09.12.2014, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, вироблена ТОВ "Ясенсвіт" олія соняшникова була реалізована позивачем відповідно до договорів поставки з контрагентами №ОВ-01/06/13-13 від 01.06.2013, №ОВ-01/06/13-8 від 01.06.2013, №ОВ-04/06/13-1 від 04.06.2013, а макуха соняшникова була реалізована (поставлена) за відповідним договором поставки №ОВ-01/06/13-13 від 01.06.2013.

Зазначене вище підтверджується договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, специфікаціями, банківськими виписками, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що інша частина придбаного у ТОВ "Бізнесхолдинггруп" соняшнику була передана позивачем на відповідальне зберігання на ПАТ "Жашківський елеватор" відповідно до договору складського зберігання зерна №14-7 від 24.07.2014.

Зазначене підтверджується складськими квитанціями, реєстрами приймання зерна, актами за послуги зберігання, актами-розрахунками, податковими накладними, банківськими виписками, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги вищевказаних господарських операцій.

В той же час, як вбачається з ОСОБА_1 перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Бізнесхолдинггруп" товару - соняшника.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в ОСОБА_1 перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Бізнесхолдинггруп" було зареєстроване як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Також, в ОСОБА_1 перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Бізнесхолдинггруп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Бізнесхолдинггруп" соняшника.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Бізнесхолдинггруп" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Бізнесхолдинггруп", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з ОСОБА_1 перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Бізнесхолдинггруп", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту ОСОБА_1 перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки також не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Бізнесхолдинггруп" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Бізнесхолдинггруп", з підстав відсутності реальності отримання товару, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угрупувань, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля соняшнику, яке який в подальшому був перероблений та використаний позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "Бізнесхолдинггруп" підтверджуються необхідними документами, а зазначений вище отриманий соняшник був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

З приводу тверджень відповідача, що товарно-транспортні накладні, виписані ТОВ "Бізнесхолдинггруп" на адресу контрагента-покупця ТОВ "Овостар", не мають юридичної сили та доказовості, то необхідно зазначити наступне.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтранспорту України від 14.10.1997 №363, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Так, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 у справі №2а-10294/09/1570.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 №1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, з наведеного слідує, що товарно-транспортна накладна не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання товару до складу податкового кредиту, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966, відповідають її вимогам.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 27.05.2015 №950/10-07-22-05-12/37705096 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Бізнесхолдинггруп" з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ "Маслянка" (код ЄДРПОУ 33571266) за період з 01.09.2014 по 30.09.2014", з огляду на наступне.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При цьому, при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Крім того, суд звертає увагу на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений ст. 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вище наведений висновок ЄСПЛ повторно був зазначений у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

За таких обставин суд вважає, що позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаного контрагента, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Бізнесхолдинггруп", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій ТОВ "Овостар" щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "Бізнесхолдинггруп", можливо, порушує вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Овостар" та ТОВ "Бізнесхолдинггруп", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат; суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 04.08.2015 №0002942205 та №0002932205 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 04.08.2015 №0002942205 та №0002932205.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овостар" (код ЄДРПОУ 32086437) судові витрати у сумі 22490 (двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто) грн. 99 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.