Ухвала

від 08.12.2015 по справі 2а-13038/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 р. Справа № 77154/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Кудєрової О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технолаб до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 Технолаб звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 23.06.2011 року № 0001792302/21560, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 106745,32 грн., в тому числі 106744,32 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що правочин між позивачем та ОСОБА_3 Грандіор не може вважатися нікчемним (недійсним) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на його укладення та виконання обома сторонами. Також під час судового розгляду справи податковий орган не надав належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Тому суд дійшов висновку, що придбавши в контрагентів товарно-матеріальні цінності і послуги та сплативши їх вартість, на підставі отриманих податкових накладних позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми податку на додану вартість з дотриманням вимог Податкового кодексу України. При цьому суд зазначив, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення знаходяться поза межами вимог ст. 198 Податкового кодексу України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит, оскільки цей Кодекс не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що правочин між ОСОБА_3 Технолаб і ОСОБА_3 Грандіор є нікчемним, оскільки в ході проведення перевірки цього контрагента було встановлено відсутність у нього трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. На думку податкового органу, ці обставини вказують на те, що документи про поставку робіт були оформлені лише з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарських взаємовідносин між сторонами. В зв'язку з цим відповідач вважає, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських взаємовідносинах з цим контрагентом за період, що перевірявся, є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, 07-08.06.2011 року працівники Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова провели позапланову виїзну перевірку ОСОБА_3 Технолаб з питань взаємовідносин з ОСОБА_3 Грандіор за період з 01.03.2011 року до 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 08.06.2011 року № 1413/23-2/3375389.

В акті перевірки зазначено про встановлення фактів порушення позивачем вимог пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого занижено податок на додану вартість на 106744,32 грн.

Колегія суддів враховує, що перевірка проводилась за період діяльності позивача у березні 2011 року, тобто коли Закон України Про податок на додану вартість втратив чинність, а питання адміністрування податку на додану вартість регулювались нормами Податкового кодексу України, тому зазначення відповідачем про порушення ОСОБА_3 Технолаб вимог вказаного Закону є помилковим і фактично являється опискою.

На підставі акту перевірки Державна податкова інспекція у Залізничному районі міста Львова прийняла податкове повідомлення-рішення від 23.06.2011 року № 0001792302/21560, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 106745,32 грн., в тому числі 106744,32 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст. 198 цього Кодексу є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 Кодексу податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

А згідно з п. 198.6 ст. 198 Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Водночас колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в ціні цих товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту, є факт реальності придбання таких товарів (робіт, послуг), для чого відповідні витрати платника податків мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку.

Також в даному випадку необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг), а аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до наведених вище норм Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

В цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

01.03.2011 року між ОСОБА_3 Грандіор (виконавець) та ОСОБА_3 Технолаб (замовник) був укладений договір № 01/03/11 про надання консалтингових послуг, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання із надання замовнику консультаційних послуг по розробці лікарських препаратів, а замовник зобов'язаний своєчасно забезпечити виконавця всім необхідним для виконання його обов'язків передбачених договором, в тому числі документами у потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність замовника, оплачувати послуги виконавця, надані в рамках договору.

Факт реального виконання зазначеного договору, а саме надання ОСОБА_3 Грандіор консалтингових послуг підтверджується належними наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-приймання робі (надання послуг) від 31.03.2011 року, копіями податкових накладних від 31.03.2011 року № 103103 і № 113103 та копіями складених ОСОБА_3 Грандіор звітів по розробці методики контролю якості лікарських препаратів Омез ДСР, Паклітакс, Ципролет, Омез, Енам, Мосіт, Ворміл, Вагісан, Атокор і Деплатт.

Також 03.03.2011 року між ОСОБА_3 Грандіор (продавець) та ОСОБА_3 Технолаб (покупець) був укладений договір поставки № 03/03/11, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію для проведення останнім відповідних лабораторних досліджень, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти продукцію.

Факт реального виконання зазначеного договору, а саме фактичної поставки товару (хімічних препаратів і речовин) позивачу підтверджується копіями рахунку від 21.03.2011 року № 052103, видаткової накладної від 22.03.2011 року, податкової накладної від 22.03.2011 року № 012203, актів списання матеріалів від 30.04.2011 року № СпТ-000009 і від 31.05.2011 року № СпТ-000016 та картками бухгалтерського обліку рахунку 201 Сировина і матеріали .

Факт оплати позивачем вартості придбаних товарів і послуг підтверджується копіями платіжних доручень від 05.04.2011 року № 834 та від 18.04.2011 року № 853.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим даним Законом, та надавались відповідачу при проведенні перевірки.

Також зазначені вище податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у ОСОБА_3 Технолаб виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ОСОБА_3 Грандіор .

Щодо посилання відповідача на відомості, наведені в акті від 21.11.2011 року № 591/08-03/36670361 про неможливість проведення зустрічної звірки ОСОБА_3 Грандіор з питань підтвердження відомостей, отриманих від платника податків ОСОБА_3 Технолаб , складеному Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва, колегія судів зазначає наступне.

В даному акті вказано, зокрема, що зустрічну звірку неможливо провести, оскільки згідно з базою даних АІС РПП ТзОВ Грандіор має стан Місцезнаходження не встановлено .

Проте норми Податкового кодексу України не містять такої підстави для відмови у формуванні витрат і податкового кредиту платника податків, як неможливість проведення зустрічної перевірки його контрагента.

При цьому, як вбачається із зазначеного акта, працівники Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва не здійснювали виїзд за місцем реєстрації ОСОБА_3 Грандіор та не досліджували первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку підприємства, в зв'язку з чим, на думку колегії суддів, відомості, зафіксовані в цьому акті, не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

А відповідно до ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ОСОБА_3 Грандіор було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом, а також докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Одночасно колегія суддів зазначає, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року у справі № 2а-13038/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технолаб до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_4

Ухвала складена в повному обсязі 14.12.2015 року