Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/7342/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа №910/7342/15-г За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення суми заборгованості в розмірі 127 197,70 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Васійчук Л.Ф.- представник, довіреність №2400 від 29.12.2014;

Від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення суми заборгованості в розмірі 127 197,70 грн., а саме 98940,13 грн. основного боргу, 7562,82 грн. пені, 4848,07 грн. інфляційних нарахувань, 8920,87 грн. процентів річних, 6225,81 грн. штрафу, а також судових витрат у розмірі 2543,95 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №258-X/X-1111-42 поставки продукції від 30.09.2010 в частині своєчасної оплати за отриману продукцію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних, втрати від інфляції та штраф у зазначених вище розмірах.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.06.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 рішення господарського суду м. Києва від 24.06.2015 у справі №910/7342/15-г залишено без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду м. Києва від 29.10.2015 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 у справі № 910/7342/15-г задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 та рішення господарського суду м. Києва від 24.06.2015 у справі № 910/7342/15-г скасовано, матеріали справи № 910/7342/15-г направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

09.11.2015 матеріали справи №910/7342/15-г повернуті до господарського суду м. Києва.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2015 справу №910/7342/15-г передано для розгляду судді Селівону А.М..

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.11.2015 справу № 910/7342/15-г прийнято до провадження суддею Селівоном А.М. та призначено до розгляду на 01.12.2015.

У судове засідання 01.12.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 01.12.2015 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 01.12.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103036152390.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.12.2015 через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 24.11.2015, в яких позивач зазначає про наявність у головного бухгалтера РВУ Харківтрансгаз ДП Укравтогаз НАК Нафтогаз України повноважень на ведення бухгалтерського обліку та, зокрема, підписання актів звірки. Письмові пояснення б/н від 24.11.2015 судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.12.15 р. представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 30.11.2015. Клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 30.11.2015 судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 01.12.15 р. суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.01.15 р., 11.02.15 р. та 04.03.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 28.01.15 р. та 11.02.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 01.12.15 р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 01.12.15 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 №360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізація Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012 №530 було припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

Відповідно до п. 1.2. Статуту Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України".

Як встановлено судом за матеріалами справи, 30 вересня 2010 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (постачальник за договором, позивач у справі) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки продукції № 258-Х/Х-1111-42 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність (повне господарське володіння) покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) (далі - Продукцію), згідно специфікації, які додаються до даного Договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили кількість та якість продукції, умови поставки продукції, ціну продукції, суму договору, порядок проведення розрахунків та відповідальність сторін за порушення Договору тощо.

Відповідно до п.9.1. Договору він вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього Договору починає перебіг у момент, визначений у п.9.1 цього Договору, та діє до 31 грудня 2010 року.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та засвідчений печатками постачальника та покупця.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до п.п. 2.1, 3.1 Договору назва, кількість та асортимент продукції, а також ціна продукції зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Загальна сума цього Договору визначається сумою всіх специфікацій до нього і складає 98940,13 грн., в т.ч. ПДВ 16490,02 грн. (п. 3.3 Договору).

Згідно специфікації № 1 до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи, позивач зобов'язався поставити відповідачу запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (АГНКС) в кількості 55 штук на загальну суму 98940,13 грн. з ПДВ.

Постачальник здійснює поставку продукції покупцю за власний рахунок протягом 30 днів з моменту підписання цього Договору (п. 4.1 Договору).

Постачальник передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукцію, загальна кількість, асортимент, номенклатура, одиниця виміру,ціна на одиницю виміру та загальна вартість якого визначена сторонами у специфікаціях та видаткових накладних. (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору продукція вважається поставленою постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем відповідних товаросупровідних документів

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку покупцю товару (запчастин до компресорів) на суму 98940,13 грн. за видатковою накладною № 541 від 30.09.10 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт передачі позивачем та отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими печатками підприємств підписами на вищевказаній накладній уповноважених представників Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії Нафтогаз України відповідно.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У відповідності до п. 2.2 Договору якість продукції, що поставляється, має відповідати стандартам, технічним умовам та вимогам, які звичайно пред'являються до продукції даного виду.

Якість та кількість продукції, що постачається, перевіряється покупцем в момент його отримання. У випадку виявлення нестачі або поводження продукції підчас транспортування складається Акт, підписаний уповноваженими представниками сторін (п. 2.3 Договору).

В свою чергу заперечень щодо факту поставки продукції за вказаною видатковою накладною сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та актів щодо якості або кількості поставленої продукції від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі продукції ДП Укравтогаз НАК Нафтогаз України , а відповідачем, у свою чергу, прийнята ця продукція без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем продукції належним чином підтверджено матеріалами справи.

Як зазначено в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно п. 3.4 Договору покупець оплачує постачальнику 100 % вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на неї.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено на підставі Договору поставки продукції № 258-Х/Х-1111-42 від 30.09.10 р. на загальну суму 98940,13 грн., настав 31.12.2010 р.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та представником відповідача не заперечувалось, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству "УКРТРАНСГАЗ" грошових коштів в сумі 98940,13 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки продукції № 258-Х/Х-1111-42 від 30.09.2010 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Судом також встановлено, що представником відповідача у судовому засіданні 22.04.2015 р. було подано заяву б/н б/д про застосування строку позовної давності, в якій зазначалось про сплив строку позовної давності 01.01.14 р., що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність.

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (далі - Постанова № 10) за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання.

Згідно приписів п. 2.2 зазначеної Постанови № 10 за змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

У відповідності до п. 4.2 Постанови № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як встановлено судом та зазначено вище, в порушення умов договору Дочірнім підприємством Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України продукція на загальну суму 98940,13 грн. оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в зазначеному розмірі. При цьому, враховуючи визначені договором строки оплати поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг 31.12.2010 р., а отже строк позовної давності встановлюється до 31.12.2013 р.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається. Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Пунктом 4.4.1. Постанови № 10 передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Суд звертає увагу, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Позивач в письмових поясненнях б/н від 19.05.15 р. та представник позивача в судовому засіданні 01.12.15 р. щодо пропуску строку позовної давності заперечував, посилаючись на те, що сторонами було підписано акти звірки від 01.10.13 р. та 01.01.14 р., тобто внаслідок вчинених відповідачем дій відбулось переривання строку позовної давності.

При цьому додатково на підтвердження наявності заборгованості за Договором позивач посилається на підписані між РВУ Харківавтогаз ДП Укравтогаз та ПАТ Укртрансгаз та скріплені печатками підприємств 01.10.13 року та 01.01.14 р. акти звірки взаємних розрахунків, відповідно до яких заборгованість ДП Укравтогаз перед ПАТ Укртрансгаз станом на 01.01.13 р., а також 30.09.2013 р. та 31.12.13 р. відповідно складає 479 693,76 грн., обороти за період - 0 грн.. Копії вказаних актів наявні в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, зі сторони відповідача Акти звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 та 31.12.13 р. підписано головним бухгалтером РВУ Харківавтогаз ДП УКРАВТОГАЗ НАК Нафтогаз України Кроленко О.Е., зі сторони позивача - ПАТ Укртрансгаз Вовк Ж.М. - заступником головного бухгалтера ПАТ УКРТРАНСГАЗ . Тобто сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом 30.09.13 р. та 31.12.13 р. в межах трирічного строку позовної давності.

Суд зазначає, що акти звірки взаємних розрахунків підписані сторонами 01.10.13 р. та 01.01.14 р., отже строк позовної давності переривався та починався заново з моменту підписання актів звірки - 01.10.13 р. та 01.01.14 р.. Таким чином, загальний строк позовної давності за вимогою про стягнення суми основного боргу, враховуючи підписані сторонами акти звірки від 01.10.13 р. та 01.01.14 р., спливає 01.01.17 р..

Стосовно заперечень відповідача проти позовних вимог з підстав підписання акту звірки взаєморозрахунків від 01.10.13 р. станом на 30.09.13 р. з боку відповідача неуповноваженим представником суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Згідно з ч. 7 ст. 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідно до Наказу №336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики Про затвердження Випуску 1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, організовує роботу бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, здійснює заходи щодо надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що зі змісту вказаних законодавчих положень вбачається наявність повноваження у головного бухгалтера на підпис акту звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Окрім цього Наказом №148/234/383 від 10.11.1998р. Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України Про інвентаризацію заборгованості за станом на 1 листопада 1998 року затверджено форму акту звіряння розрахунків, зокрема визначено, що акт підписується представниками підприємств.

Тобто, з наведеного вбачається, що чинним на момент складання акту 01.10.13 р. звіряння взаєморозрахунків законодавством не було передбачено обов'язкового підписання акту звіряння саме керівниками суб'єктів господарських правовідносин, а з огляду на приписи Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Наказу №336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики Про затвердження Випуску 1 Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки).

При цьому відповідно до листа Міністерства фінансів України № 31-053-2-4/4390 від 03.12.2001 акт звірки розрахунків є підставою для перерахування коштів.

Правову позицію стосовно необов'язковості підписання актів звіряння взаєморозрахунків саме керівниками товариств наведено Верховним Судом України у постанові від 24.04.2007р. по справі № 26/271 та Вищим господарським судом України у постановах від 15.09.2009р., від 27.02.2012р. по справах №8/39, №20/5009/5311/11.

Також суд зазначає, що з наданої відповідачем до матеріалів справи посадової інструкції головного бухгалтера РВУ Харківавтогаз Дочірнього підприємства Укравтогаз вбачається, що головним завданням головного бухгалтера є організація та забезпечення ведення бухгалтерського обліку на підприємстві та контроль за відображенням на рахунках всіх господарських операцій. Відповідальність за неналежне виконання вказаною посадовою особою своїх обов'язків визначено у розділі 7 посадової інструкції.

Більше того, як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 29.10.15 р. у справі № 910/7342/15-г, відповідно до п. п. 5.1, 5.2 посадової інструкції головного бухгалтера РВУ "Харківавтогаз" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" головний бухгалтер має право, зокрема, діяти від імені бухгалтерії Управління, представляти інтереси Управління у взаємовідносинах із структурними підрозділами та іншими організаціями з фінансово-господарських та інших питань; в межах своєї компетенції підписувати та візувати документи.

Згідно п. 6.2. Наказу ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" від 29.11.2012 року № 284 "Про виготовлення, облік, зберігання та використання печаток і штампів" перший заступник директора, заступники директора, головний інженер і головний бухгалтер мають право підписувати документи, а в подальшому і ставити на них відбитки основної печатки виключно з питань своїх повноважень і посадових обов'язків.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України від 10.11.1998 № 148/234/383 затверджено форму акту звіряння розрахунків, згідно якої не вимагається підписання такого акту керівниками підприємств (дебітора та кредитора).

Тому акт звірки взаємних розрахунків, складений та підписаний належною посадовою особою, є належним доказом у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно пояснень позивача, які не заперечувались з боку відповідача, у вказаних вище актах визначався зведений розмір заборгованості Дочірнього підприємства Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України у сумі 479693,76 грн. станом на 01.01.13 р., 30.09.13 р. та 31.12.13 р., до якого входить, в тому числі, основна заборгованість в сумі 98940,13 грн., що виникла на підставі Договору поставки продукції № 258-Х/Х-1111-42 від 30.09.10 р..

Також згідно інформації, викладеній у наданій позивачем довідці станом на 02.03.2015 року, яка підписана головним бухгалтером ПАТ "Укртрансгаз", на балансі ПАТ "Укртрансгаз" обліковується дебіторська заборгованість по ДП "Укравтогаз" РВУ "Харківавтогаз" у сумі 479 693,76 грн., вказана сума заборгованості включає в себе, зокрема, борг за договором від 30.09.2010 року № 258-Х/Х-1111-42 у розмірі 98 940,13 грн..

При цьому господарський суд погоджується з твердженнями відповідача у відзиві про те, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує факт господарської операції.

Проте, за висновками суду, акт звірки фактично є дією у розумінні ст.264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу і як наслідок переривання строку позовної давності.

До того ж, судом встановлено, що дії по визнанню боргу було вчинено відповідачем до моменту спливу трирічного строку позовної давності з моменту визначеного вище початку його перебігу.

Таким чином суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 року у справі № 26/271.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведені висновки суду, заява відповідача щодо застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не підлягає задоволенню.

При цьому, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз до Дочірнього підприємства Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України про стягнення основного боргу в сумі 98940,13 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 5.3. Договору за кожен день несвоєчасної оплати вартості продукції на умовах, вказаних у договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати продукції.

Окрім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію у строк, визначений умовами Договору, окрім суми основної заборгованості, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 4 848,07 грн. за період з 01.01.11 р. по 01.01.14 р., 3% річних в розмірі 8 920,87 грн. за період з 01.01.11 р. по 01.01.14 р., пеню в розмірі 7 562,82 грн. за період з 01.01.11 р. по 29.06.11 р. та штраф 7 % в розмірі 6 925,81 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

При цьому суд звертає увагу, що згідно пункту 4.4 Постанови №10 визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Господарський суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.14 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14).

Отже, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.2014р. Вищого господарського суду України по справі № 910/4129/14.

Таким чином, за висновками суду, враховуючи встановлену дату звернення позивача до суду з даним позовом - 25.03.15 р., строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період за період з 01.01.11 р. по 01.01.14 р. фактично сплив 31.12.13 р..

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (зокрема пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановлено судом за матеріалами справи, строк позовної давності для вимоги про стягнення неустойки, передбаченої п. 5.3 Договору, сплинув 31.12.2011 р., тобто до моменту звернення позивача з позовом, який було подано до господарського суду 25.03.2015 р..

Отже, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності, з урахуванням якого позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності.

Стосовно заявлених Публічним акціонерним товариством Укртрансгаз позовних вимог до Дочірнього підприємства Укравтогаз Національної акціонерної компанії Нафтогаз України про стягнення штрафу в розмірі 7% в сумі 6925,81 грн. на підставі ст. 231 Господарського кодексу України господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зокрема, пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк оплату за поставлену продукцію (запчастини) не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У п. 2.2 Постанови № 14 зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

У відповідності до Додатку № 1 до розпорядження Кабінету міністрів України від 12.03.05 р. № 64-р ПАТ Укртрансгаз є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Проте, судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 6925,81 грн. штрафу, що виключає у даному випадку можливість нарахування штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України та є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 23/225 від 28.02.11 р. та постанові Вищого господарського суду України від 05.09.13 р. у справі № 911/1696/13.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2; код 26265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; код 30019801) 98 940,13 грн. основного боргу та 1978,80 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 04 січня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон