Ухвала

від 13.01.2016 по справі 826/13886/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ К/800/12998/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року

у справі № 826/13886/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання незаконним акта перевірки, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання незаконним акта перевірки № 563/26-51-22-01/35199148 від 24 липня 2013 року, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 серпня 2013 року № 0003362201/2560, № 0003352201/2561.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2013 року № 0003362201/2560 та № 0003352201/2561. В іншій частині позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ Аркада і К за січень, березень 2012 року, ТОВ Руст за березень 2012 року, ТОВ МК Інтерпрайм Груп за листопад, грудень 2012 року, ТОВ Ресурс Еко за листопад, грудень 2012 року, січень, лютий 2013 року, ТОВ Артель В.М. за листопад, грудень 2012 року, лютий 2013 року, ТОВ ВКП Спецінвест-2012 за травень, червень, липень, серпень 2012 року, ТОВ Спрос Юей за лютий, березень 2012 року, жовтень, листопад, грудень 2011 року, ТОВ Едвертайзінг Консалт за листопад, грудень 2010 року, липень, вересень, жовтень, листопад 2011 року, ПП БВФ за квітень 2012 року, ПП Бізнес Форс за квітень 2012 року, ТОВ Статус Люкс за січень, лютий, березень, травень, червень, липень, серпень 2011 року, ПП Еліс Транс за березень, серпень, вересень, грудень 2011 року, ТОВ Данис-Трейд за вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року, ПП Інтер Бізнес Форум за квітень 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 563/26-51-22-01/35199148 від 24 липня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на 1065450,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 2256645,31 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, стала відсутність реального виконання господарських операцій позивача з контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2013 року: № 0003362201/2560, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1411719,00грн., у тому числі на 1065450,00 грн. - за основним платежем, на 346269,00 грн. за штрафними санкціями; № 0003352201/2561, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3316509,51 грн., у тому числі на 2256645,31 грн. - за основним платежем, на 1059864,20 грн. за штрафними санкціями.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори про надання послуг з: ТОВ Аркада і К , ТОВ Руст , ТОВ МК Інтерпрайм Груп , ТОВ Ресурс Еко , ТОВ Артель В.М. , ТОВ ВКП Спецінвест-2012 , ТОВ Спрос Юей , ТОВ Едвертайзінг Консалт , ПП БВФ , ПП Бізнес Форс , ТОВ Статус Люкс , ПП Еліс Транс , ТОВ Данис-Трейд , ПП Інтер Бізнес Форум . На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано: податкові накладні, акти прийому-передачі виконаних робіт, платіжні доручення.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача: ТОВ "Аркада і К", ТОВ "Руст", ТОВ "Міжнародна компанія Інтерпрайм Груп", ТОВ "Ресурс Еко", ТОВ "ВКП Спецінвест-2012", ПП "БВФ", ПП "Бізнес Форс". Вказаними актами встановлено відсутність у контрагентів позивача технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів для виконання зобов'язань за укладеними з позивачем правочинами, а також відсутність у вказаних підприємств первинних документів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій.

Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не може спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Крім того, вказані акти фіксують лише факт неможливості проведення зустрічних звірок та не можуть давати оцінку реальності здійсненим господарським операціям.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі № 826/13886/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис)Т.М. Шипуліна