Ухвала

від 14.01.2016 по справі 2а-599/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2016 року м. Київ К/9991/74896/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Бившевої Л.І., Рибченка А.О. ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 по справі № 2а-599/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авіаційна компанія Авіаком

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року Товариством до суду заявлений позов про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 26.08.2011 № 0001500703, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 605 953,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за грудень 2006 року, за лютий, березень, липень, вересень 2008 року, за лютий, березень, травень, серпень, вересень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 09.08.2011 № 124/07-03/24258565.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР Про податок на додану вартість , внаслідок чого позивачем завищено задекларовану суму до бюджетного відшкодування на загальну суму 605 953,00 грн.

Висновок фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовано тим, що Товариством безпідставно включено до складу податкового кредиту та заявлено до бюджетного відшкодування суми ПДВ по господарським операціям з контрагентами по яким неможливо підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, оскільки такі контрагенти (ДП Новатор , ТОВ ВКП Інтер-авіа , ТОВ Спецавіакомплект , ПВКП Акорд , ТОВ Алп-Груп , ТОВ Алюмінієві системи ), не декларували податкові зобов'язання, мають розбіжності між сумою податкового кредиту та податковими зобов'язаннями, мали "сумнівні" взаємовідносини з недобросовісними суб'єктами господарювання, мають ознаки фіктивності, відсутні за місцезнаходженням, перебувають у негаторних станах (банкрут), що було виявлено за допомогою системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України .

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від подання звітності до контролюючого органу чи від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, як не залежить таке право і від перебування контрагентів за юридичною адресою, а питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків, а отже позивач не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальне виконання договорів, укладених з контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ", первинних документів (договори, рахунки-накладні, видаткові накладні, довіреності, податкові накладні, банківські виписки). Крім того, матеріали справи також містять первинні документи, що були надані контрагентами позивача на виконання ухвали суду першої інстанції, що також свідчать про реальність проведених господарських операцій.

Крім того, відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (втратив чинність з 01.01.2011) за винятком випадків, визначених пп.15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

А згідно п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли також обґрунтованого висновку, що контролюючим органом не дотримано визначені вказаними вище нормами законодавства строки та безпідставно зменшено суми бюджетного відшкодування поза їх межами.

Також, колегія суддів зазначає, що будь - яке автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов'язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, оцінка яким зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи встановлену реальність вчинених господарських операцій та сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 605 953,00 грн., згідно оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 по справі № 2а-599/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Л.І. Бившева

А.О. Рибченко