Постанова

від 12.01.2016 по справі 925/586/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 925/586/15

Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційної скаргиСелянського фермерського господарства "Відродження" на постановувід 22.09.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Черкаської області № 925/586/15 за позовомСелянського фермерського господарства "Відродження" до Глибочківської сільської ради скаржники-апелянти (особи, які не брали участі у справі в суді 1 інстанції) 1.Тальнівська районна державна адміністрація 2.ОСОБА_7 провизнання недійсним державного акту на право постійного користування землею, за участю представників: позивача - Мороз М.В., Белявська Л.Г. відповідача - Тальнівської РДА - ОСОБА_7 -ОСОБА_8 не з'явились ОСОБА_9, ОСОБА_10

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.05.2015 у справі №925/586/15 (суддя Спаських Н.М.) задоволені позовні вимоги Селянського фермерського господарства "Відродження" (далі-позивач) до Глибочківської сільської ради (далі-відповідач), визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею КСП "Граніт" для ведення сільськогосподарського виробництва, серія ЧР 14-21, виданий Глибочківською сільською радою народних депутатів Тальнівського району Черкаської області 05.02.1996 відповідно до рішення від 22.05.1996 за №5/22 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_1.

Тальнівська районна державна адміністрація та ОСОБА_7, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та зазначаючи, що вказаний судовий акт стосується їх прав як осіб, не залучених до участі в справі, подали апеляційні скарги.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргами Тальнівської районної державної адміністрації та ОСОБА_7, постановою від 22.09.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.) рішення місцевого господарського суду скасував, прийнявши нове рішення про відмову в позові.

Позивач - Селянське фермерське господарство "Відродження", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, в поданій до Вищого господарського суду касаційній скарзі просить її скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 111 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 75 Земельного кодексу 1990 року, приписів Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 №28, приписів Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 22.06.2009 №325, ст. ст. 4 2 , 36, 82, 84, 97, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав відсутності порушеного права позивача, оскільки використання спірного акту як доказу належності земельних ділянок, наданих в користування Селянському фермерському господарству "Відродження", до земель історико-культурного призначення при розгляді справи Господарського суду Черкаської області №925/1810/13 спростовує зазначені висновки апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим, вказуючи на невідповідність змісту державного акта вимогам діючого на час його видачі законодавства, зазначає про наявність підстав для задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_7 заперечив проти її задоволення.

Тальнівська районна державна адміністрація листом від 23.12.2015 №03-16/2183 на адресу Вищого господарського суду України повідомила про розгляд справи без участі її представника, посилаючись на те, що не вважає себе стороною у справі.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін та ОСОБА_7, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Глибочківської сільської ради народних депутатів від 22.05.1996 №5/22 "Про передачу земель в колективну власність КСП "Граніт" трудовому колективу КСП "Граніт" було передано 1557,7 га земель у колективну власність, а також надано КСП "Граніт" в постійне користування землі державної власності загальною площею 773,0 га, в тому числі: землі резервного фонду - 284,1 га, землі лісового фонду - 201,5 га, землі водного фонду - 30,6 га, землі природоохоронного призначення - 1,1 га, землі історико-культурного призначення - 255,7 га.

У 2000 році Колективне сільськогосподарське підприємство "Граніт" реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт", яке в подальшому було визнане банкрутом, а в 2011 році ліквідоване.

Розпорядженням Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області від 22.11.2007 №577 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документа, що посвідчує право довгострокової оренди терміном на 10 років земельних ділянок Селянському (фермерському) господарству "Відродження", загальною площею - 113,1545 га, в тому числі земельна ділянка №1 площею 17,9842 га, ділянка №2 площею 95,1703 га - землі сільськогосподарського призначення - рілля, для введення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель державної власності за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради, Тальнівського району, Черкаської області.

На підставі зазначеного розпорядження між Тальнівською районною державною адміністрацією та Селянським фермерським господарством "Відродження" укладено договір оренди землі №577 від 01.12.2007, за умовами якого Тальнівська районна державна адміністрація надала, а СФГ "Відродження" прийняло в тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки загальною площею 113,1545 га, в тому числі земельна ділянка №1 площею 17,9842 га, ділянка №2 площею 95,1703 га із земель історико-культурного призначення - рілля, які знаходяться за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради.

Договір зареєстрований у Тальнівському районному відділі Черкаської філії ДП "Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельним ресурсах" 21.12.2007 за №040779300401.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі №925/1810/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014, задоволені позовні вимоги Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області та Відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області до Селянського фермерського господарства "Відродження" про скасування та визнання недійсним розпорядження Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області від 22.11.2007 №577 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документа, що посвідчує право довгострокової оренди терміном на 10 років земельними ділянками Селянському (фермерському) господарству "Відродження", землі сільськогосподарського призначення - рілля, для введення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель державної власності за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради, Тальнівського району, Черкаської області" та визнання недійсним договору оренди землі №577 від 01.12.2007 із змінами №531 від 27.12.2010, укладеного між Тальнівською районною державною адміністрацією та Селянським фермерським господарством "Відродження".

В основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в справі №925/1810/13 були покладені висновки про те, що оскільки на підставі спірного договору оренди №577 від 01.12.2007 СФГ "Відродження" прийняло в тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки загальною площею 113,1545 га із земель історико-культурного призначення для сільськогосподарського використання, фактично відбулася зміна цільового призначення землі без прийняття відповідного рішення Тальнівською районною державною адміністрацією, а також без складення проекту відведення, що є порушенням ч. 2 ст. 20, ст. ст. 50, 186 Земельного кодексу України.

Зазначаючи про те, що: 1) в примірнику державного акта на право постійного користування землею серія ЧР 14-21 відсутній підпис керівника Глибочківської сільської ради та відсутній відтиск печатки сільської ради; 2) державний акт фактично складено 05.02.1996, тобто раніше, ніж було прийнято рішення Глибочківської сільської ради № 5/22 від 22.05.1996 щодо надання визначених актом земель КСП "Граніт"; 3) цільове призначення земель, вказаних в акті - для ведення сільського господарства, не відповідає цільовому призначенню цих же земель, вказаних у переліку ділянок, наданих КСП "Граніт" за рішенням Глибочківської сільської ради № 5/22 від 22.05.1996 (землі лісового фонду, землі водного фонду, землі природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення), Селянське фермерське господарство "Відродження" звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею КСП "Граніт" для ведення сільськогосподарського виробництва, серія ЧР 14-21, обґрунтовуючи порушення своїх прав вказаним актом використанням його як доказу при розгляді справи №925/1810/13, внаслідок чого судами було визначено, що передані Селянському фермерському господарство "Відродження" земельні ділянки за договором оренди №577 від 01.12.2007 є землями історико-культурного призначення.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими доводи позивача про невідповідність змісту спірного акта вимогам діючого на час його видачі законодавства, в зв'язку з чим, вказавши, що державний акт порушує права позивача у вказаний останнім спосіб, дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого господарського суду не погодився та, приймаючи нове рішення про відмову в позові, зазначив, що на час видачі в 1996 році спірний державний акт на право постійного користування землею відповідав вимогам діючого законодавства і не міг порушувати будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів позивача, створеного в 2002 році, а на час звернення останнього з позовом цей акт втратив чинність в зв'язку з припиненням права постійного землекористування особою внаслідок ліквідації такої юридичної особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Отже, на виконання вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України позивач мав довести, яким чином та які його права порушуються, оспорюються та/або не визнаються відповідачем у справі внаслідок видачі ним в 1996 році іншій юридичній особі - КСП "Граніт" державного акта на право постійного користування землею серія ЧР 14-21 і як саме визнання цього акта недійсним може відновити чи захистити такі його права.

Втім, в порушення вказаних вимог позивач не спромігся довести за допомогою належних і допустимих доказів ні факту порушення будь-яких його прав відповідачем, ані підставності своїх позовних вимог, пред'явлених до відповідача саме у такий спосіб.

Так, Державний акт на право користування земельною ділянкою є документом, що визначає та засвідчує відповідне право конкретної особи у суспільних правовідносинах внаслідок закріплення у своєму змісті певних відомостей, зокрема, про розмір ділянки, категорію земель, вид права цієї особи, тощо.

При цьому, відомості, які зазначені в акті щодо цільового призначення земель, лише відображаються в його змісті на підставі відповідних рішень компетентних органів, втім не встановлюються ним.

За приписами ст. 2 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції Закону від 05.05.1993) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

При цьому, за приписами норм ст. ст. 17-19, 23 цього Кодексу право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування.

Між тим, відповідно до ст. 97 цього Кодексу систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель містить Державний земельний кадастр.

Відтак, посилання скаржника на порушення його прав внаслідок відображення в спірному акті належності земельних ділянок до земель історико-культурного призначення, колегією суддів відхиляються, оскільки, спірний акт, в розумінні законодавчих приписів, не встановлює, не змінює і безпосередньо не визначає вказані позивачем обставини щодо приналежності земель до певної категорії, на відміну від рішень компетентних органів, прийнятих у законний спосіб, до компетенції яких належить ведення земельно-кадастрової документації, та загальних відомостей Державного земельного кадастру

Доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги щодо підстав для визнання недійсним оспорюваного державного акта, а саме про використання господарськими судами в іншій справі №925/1810/13 цього державного акта в якості визначення саме ним цільового призначення земель, які надалі були передані позивачеві в оренду, тобто, як вважає позивач, встановлення судами факту дії/дійсності цього державного акта і застосування його в якості доказу приналежності земель до певної категорії, колегія суддів відхиляє, оскільки, по-перше, посилання судів на цей акт не є встановленням жодного факту, адже, як зазначалось вище, державний акт не є документом, який встановлює категорію/цільове призначення земель, а лише засвідчує її саме для особи, якій він виданий, по-друге, правові висновки судів щодо підстав для визнання недійсним договору оренди землі у справі №925/1810/13 не можуть ґрунтуватись (і фактично не ґрунтуються) лише на посиланні на цей акт як на доказ надання позивачеві в оренду земель певної категорії, оскільки, як вбачається з судових рішень у зазначеній справі, про надання позивачеві в оренду земель історико-культурного призначення було вказано як в самому договорі оренди землі №577 від 01.12.2007, так і в технічній документації з землеустрою, отже, саме ця обставина, а не наявність/відсутність чи дійсність/недійсність оспорюваного державного акта, є визначальною для вирішення питання законності передачі цих земель в оренду для ведення селянського фермерського господарства.

Водночас, Державний акт, виданий Колективному сільськогосподарському підприємству "Граніт" у 1996 році, який позивач вимагає визнати недійсним, у разі задоволення позову, міг би бути визнаний таким з моменту його видання, втім, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, оскаржуваний позивачем державний акт не міг порушувати будь-які права позивача, створеного і зареєстрованого як юридична особа лише в 2002 році.

Таким чином, оскільки державний акт не є правовстановлюючим документом, а лише посвідчує певне право конкретної особи, в даному випадку, на постійне землекористування, а із втратою вказаним актом чинності, в даному випадку внаслідок реорганізації/ліквідації особи, якій він був виданий, за відсутності інституту правонаступництва в постійному землекористуванні і фактичного правонаступника цієї особи, будь-які суб'єктивні права щодо цієї земельної ділянки припиняються, землі переходять до відання компетентного органу, який надалі реалізує відповідні повноваження щодо розпорядження ними.

Відтак, враховуючи, що державний акт від 05.02.1996 ЧР 14-21 на момент пред'явлення до суду цього позову не встановлював жодних прав для жодних осіб щодо використання зазначених в ньому земель, а тим більше їх цільового призначення для позивача, задоволення заявлених Селянським фермерським господарством "Відродження" вимог в цій справі не може призвести ні до відновлення прав позивача на земельну ділянку, надану йому за умовами договору оренди від 01.12.2007, ані до зміни її цільового призначення, яке встановлюється та змінюється на підставі відповідного рішення компетентного органу, прийнятого у визначений законом спосіб, та відомості про яке підтверджуються даними Державного земельного кадастру, що, в свою чергу, поряд із зробленими судом апеляційної інстанції висновками про відсутність порушеного права позивача через наявність/відсутність існування чи дійсність/недійсність оспорюваного державного акта, свідчить також про безпідставність позову та, відповідно, про неефективність обраного останнім способу захисту.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, місцевий господарський суд зазначеного не врахував, в зв'язку з чим це рішення правомірно скасоване судом апеляційної інстанції.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаного вище висновку апеляційного господарського суду та фактично зводяться до намагання переоцінити встановлені цим судом обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 111 7 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Селянського фермерського господарства "Відродження" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015 у справі Господарського суду Черкаської області № 925/586/15 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк