Рішення

від 02.04.2007 по справі 20/445

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/445

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

02.04.07 р.                                                                               Справа № 20/445                               

Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.

розглянуву відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державного підприємства „Донецька залізниця”, м.Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь

про стягнення 67063,44 грн.

За участю представників:

від позивача: Ігнатова Н.О. –дов.

від відповідача: Риженіна Н.М., Кондаурова Н.І. - дов.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області звернулось Державне підприємство „Донецька залізниця”, м.Донецьк, із позовом до Відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь”, м.Маріуполь, про стягнення 67063,44 грн., з яких 33465,36 грн. – плата за користування вагонами, 33598,08 грн. – сума збору за зберігання вантажу у зв”язку із затриманням на підходах до станції призначення вагонів із вантажем, що надходили у травні 2006 р. на ст.Сартана Донецької залізниці на адресу відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на надані суду копії відомостей плати за користування вагонами, накопичувальної картки № 2906649, актів про затримку вагонів, договору № 1/27, дорожніх відомостей, витягу з книги оперативних наказів, а також на приписи Цивільного кодексу України, Закону України „Про залізничний транспорт”, Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами, Правил зберігання вантажів, Правил видачі вантажів.

Відповідач позову не визнав, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог, їх недоведеність належними доказами, на відсутність своєї вини у затримці вагонів.

В обгрунтування своїх заперечень відповідач надав суду акт № 7 від 19.03.07 р. звірки даних про зайнятість колій приймання у парку ст.Сартана за період 01.05.-15.05.06 р. із додатком, копії актів загальної форми.

Судом задоволено клопотання сторін про продовження строку вирішення спору.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 01.02.07 р. до 26.02.07 р., з 22.03.07 р. до 02.04.07 р.   

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

14 червня 1999 р. сторонами укладено договір № 1/27 на експлуатації під”їзної колії ВАТ „Металургійний комбінат „Азовсталь” по ст.Сартана Донецької залізниці.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій зазначив, що у травні 2006 р. на станцію Сартана ДП „Донецька залізниця” на адресу ВАТ „Металургійний комбінат „Азовсталь” надходили вантажі за перевізними документами №№ 45205288, 45205289, 45206109-45206111, 45206113, 45206122, 45206128, 45206146, 45206149-45206152, 45206160, 45206171, 45531466. При цьому зазначені вагони затримувались на підходах до станції призначення з причини неприймання одержувачем через зайнятість фронтів вивантаження.

Посиалаючись на надані суду документи та на приписи Цивільного кодексу України, Закону України „Про залізничний транспорт”, Статуту залізниць України, Правил користування вагонами і контейнерами, Правил зберігання вантажів, Правил видачі вантажів, позивач просить суд стягнути з відповідача 67063,44 грн., з яких 33465,36 грн. – плата за користування вагонами, 33598,08 грн. – сума збору за збереігання вантажу у зв”язку із затриманням на підходах до станції призначення вагонів із вантажем, що надходили у травні 2006 р. на ст.Сартана Донецької залізниці на адресу відповідача.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на необгрунтованість позовних вимог, їх недоведеність належними доказами, на відсутність своєї вини у затримці вагонів.

        Згідно із ст.4-2) Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

        Відповідно до ст.4-3) зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

        Статтею ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

       Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

       Згідно із ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

       Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно із ст.306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.307 зазначеного кодексу, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно із ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Суть позову полягає у вимогах про стягнення з відповідача 67063,44 грн. – сум плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у зв”язку із затриманням у травні 2006 р. на підходах до станції призначення вагонів із вантажем, що надходили відповідачеві на ст.Сартана Донецької залізниці.

Згідно із ч.1 ст.129 Статуту залізниць України, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Згідно із ч.4 ст.129 Статуту, в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми. Плата за користування вагонами відповідно до Статуту є мірою відповідальності певних осіб перед залізницею.

Відповідно до п.8 Правил користування вагонами і контерйнерами, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції та підписується представниками станції і вантажовласника. Тобто вимога складання актів загальної форми стосується випадків затримкм вагонів як на станції призначення так і на підходах до неї, оскільки в цьому пункті не вказано, що місцем затримки має бути тільки станція призначення або відправлення. В даному пункті йдеться виключно про місце складання актів загальної форми – на станції, незалежно від того, де відбулася затримка вагонів (на станції, на підходах до неї тощо).

В обгрунтування своїх вимог позивач надав суду, зокрема, копії актів № 22 від 01.05.06 р., № 12 від 03.05.06 р., № 13 від 09.05.06 р.

Зазначені акти виготовлені на бланках форми ГУ-23 (акт загальної форми) та містять випралення „акт про затримку вагонів.”

Надані відповідачем копії зазначених актів такого виправлення не містять.

Акти №№ 22, 12, 13 відповідачем як вантажоодержувачем не підписані, тобто складались позивачем в односторонньому порядку.

В актах зазначено, що вагони затримані у зв”язку із неприйняттям ст.Сартана з вини відповідача. Однак, у актах не відображено, в чому полягає ця вина, які обставини вказують на її наявність.

Разом з тим, відповідачем надано суду акт № 17 від 19.03.07 р. про звірку даних про зайнятість колій приймання в парку ст.Сартана ВАТ „Металургійний комібанат „Азовсталь” за період з 01.05.06 р. по 15.05.06 р. із додатком, підписаний сторонами, який свідчить про наявність у вищезазначений період вільних колій для приймання вагонів на ст.Сартана.

Додані позивачем до позовної заяви копії актів про затримку вагонів судом не можуть бути прийняті до уваги у якості доказів, що підтверджують позовні вимоги, оскільки зазначені акти є лише документами обліку часу користування вагонами.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За даних обставин суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову у зв”язку із недоведенням позовних вимог належними доказами, оскільки надані позивачем акти у якості таких доказів судом не можуть бути розглянуті з вищенаведених причин.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати – покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу  України, ст.ст.306, 307 Господарського кодексу України, ст.ст.909 Цивільного кодексу України, ст.129 Статуту залізниць України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову – відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 02.04.07 р.

Повний текст рішення підписано 10.04.07 р.

Суддя                                                                         Донець О.Є.                               

Надруковано 3 примірники:

1- позивачеві;

1 – відповідачеві;

1 – у справу