Ухвала

від 18.01.2016 по справі 755/22200/15-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/22200/15-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2016 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , за участю сторін судового провадження: слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання слідчого Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в місті Києві ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015100040000167 від 17.10.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, -

в с т а н о в и в :

До слідчого судді даного місцевого суду надійшло зазначене клопотання слідчого, яке погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_4 .

Своє клопотання сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 , 10.12.2015, приблизно в 11 год. 40 хв., знаходячись в приміщенні готелю «Русь» по вул. Госпітальна, 4 в м. Києві, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння належними генеральному директору ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» ОСОБА_7 грошовими коштами у розмірі 70000 доларів США що згідно курсу НБУ станом на 10.12. 2015 складає 1 602644,26 гривень шляхом обману, під вигаданим приводом надання допомоги у вирішенні питання в сприянні закриття кримінального провадження, яке розслідується прокуратурою Харківської області по факту незаконних дій пов`язаних з незаконним знищенням контрафактної продукції, що перебувала на відповідальному зберіганні на складах ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я», отримав від представника зазначеного товариства ОСОБА_8 обумовлену частину належних ОСОБА_7 грошових коштів в розмірі 30000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 10.12.2015 року складає 686847,54 гривень та є особливо великим розміром, маючи на меті обернути їх на свою користь, однак злочин до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, оскільки його злочинні дії були припинені працівниками правоохоронних органів.

10.12.2015 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.

За вчинення зазначеного кримінального правопорушення передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

В ході досудового розслідування, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, було встановлено, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належать: нежитлові приміщення першого поверху №1-7 в літ «А», загальною площею 296, 2 кв.м. та нежитлове приміщення №40 в літ. «А-4» загальною площею 8.0 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлова будівля літ «А-1» загальною площею 42.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; гаражний бокс №№ НОМЕР_1 ,III в літ В за адресою: АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення цокольного поверху №27, 27-а, 27-б, 28,1/2 ч. прим. №29, 1-го поверху №31, 33 загальною площею 374, 2 кв. м житлового будинку літ.А-10, а тому слід накласти арешт на це майно згідно положень ст. 170 КПК України , як на майно, яке може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи, тобто саме з метою забезпечення конфіскації, адже слідством, на цей час, встановлено ризики того, що підозрюваний ОСОБА_6 , будучи обізнаним про покарання за злочин в якому йому повідомлено про підозру, може вчинити дії спрямовані на відчудження належного йому майна третім особам, тому доцільно розглядати вказане клопотання без повідомлення власника майна.

У судовому засіданні сторона обвинувачення клопотання підтримала у повному обсязі, просили задовольнити з підстав викладених у його мотивувальній частині.

Захисник у судовому засіданні заперечувала проти арешту майна, враховуючи те, що згідно ч. 6 ст. 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, а на цей час, нежитлові приміщення цокольного поверху №27, 27-а, 27-б, 28,1/2 ч. прим. №29, 1-го поверху №31, 33 загальною площею 374, 2 кв. м житлового будинку літ.А-10 за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не належать підозрюваному так, як ним 16.12.2015 року було укладено договір купівлі-продажу № 4338 та їх власником, на даний час, є ОСОБА_9 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ).

Нежитлова будівля літ «А-1» загальною площею 42.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 06.03.2013 року, належить ПП «Універсал-Петрол» (ЄРПОУ 34015156).

Нежитлові приміщення першого поверху № 1-7 в літ «А», загальною площею 296, 2 кв.м. та нежитлове приміщення №40 в літ. «А-4» загальною площею 8.0 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до даних з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2015 року, належать ОСОБА_9 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ).

Також захисник зауважила, що, відповідно до наявних у неї даних, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 обвинуваченому не належить взагалі та в реєстрі з цього приводу інформацію відсутня.

Щодо гаражних боксів №№ НОМЕР_1 ,III в літ В за адресою: АДРЕСА_4 , то захисник, зауважила, що вони дійсно належать підозрюваному.

В свою чергу, враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України та думку учасників процесу, які вважали за можливе розглядати це клопотання у відсутність осіб, що не з`явилися, слідчий суддя вважає за можливе розглядати дане клопотання у відсутність підозрюваного та зокрема, дослідивши надане клопотання на відповідність КПК України, кримінальне провадження, заслухавши думку учасників процесу, приходить до наступного.

З положень ч. 1 ст. 170 КПК України слідує, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом і засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, у засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації (ч. 2 ст. 170 КПК України).

Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статтіКримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні (ч. 3 ст. 170 КПК України).

Вартість майна, яке належить арештувати, крім випадків арешту майна для забезпечення конфіскації, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеного у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою (ч. 4 ст. 170 КПК України).

При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Так, в судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що клопотання про арешт майна подано, у відповідності до ст. 170 КПК України з метою забезпечення конфіскації, оскільки ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, яка передбачає покарання у вигляді позбавленням волі з конфіскацією майна.

Тож, надаючи оцінку достатності доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення, тобто обґрунтованості самої підозри, слідчий суддя виходить з наступного.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Таким чином, слідчим суддею враховується те, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

За таких умов, слідчий суддя дослідивши, матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.

Клопотання органу досудового розслідування відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

Зазначене у клопотанні майно відноситься до видів передбачених Главами 16, 17 Розділу ІІ КПК України, на які може бути накладено арешт.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Тау, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

У даному випадку, у судовому засіданні слідчим суддею встановлено, що, на цей час, підозрюваному належать, згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності, наданою стороною обвинувачення, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , гаражні бокси №№ НОМЕР_1 ,III в літ В за адресою: АДРЕСА_4 , а клопотання слідчого в частині арешту цього майна не суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто містить правові підстави для арешту майна, достатні докази, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівку на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, які вказують на те, що такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним, тобто відповідає тяжкості правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для володільця майна, тож, слідчий суддя погоджується з висловленою у судовому засіданні думку сторони обвинувачення про те, що на це майно необхідно накласти арешт на підставі ч. 1 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення його конфіскації.

Однак, слідчий суддя, враховуючи те, що згідно ч. 6 ст. 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, не убачає підстав для арешту нежитлових приміщень цокольного поверху №27, 27-а, 27-б, 28,1/2 ч. прим. №29, 1-го поверху №31, 33 загальною площею 374, 2 кв. м житлового будинку літ.А-10 за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки вони, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не належать підозрюваному так, як 16.12.2015 року ним було укладено договір купівлі-продажу № 4338 та їх власником, у даний час, є ОСОБА_9 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ); нежитлову будівлю літ «А-1» загальною площею 42.4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , бо відповідно до договору купівлі-продажу від 06.03.2013 року, вона належить ПП «Універсал-Петрол» (ЄРПОУ 34015156); нежитлові приміщення першого поверху № 1-7 в літ «А», загальною площею 296, 2 кв.м. та нежитлове приміщення №40 в літ. «А-4» загальною площею 8.0 м. кв. за адресою: АДРЕСА_1 , адже відповідно до даних з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вони на підставі договору купівлі-продажу від 16.12.2015 року, належать ОСОБА_9 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 ).

Підстав для арешту цього майна з урахуванням положень абз. 2-3 ч. 2 ст. 170 КПК України, які передбачають, що треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації; вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів, не убачає, оскільки на такі підстави сторона обвинувачення у своєму клопотанні не посилається взагалі.

За таких обставин, слідчий суддя враховуючи правову підставу для арешту майна; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню частково, лише щодо майна, яке належить безпосередньо підозрюваному, та,вважає за необхідне застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна, тобто такий спосіб арешту майна, який не призведе до наслідків, які суттєво позначаються на інтересах осіб та накласти арешт саме на підставі ст. 170 КПК України, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 170-173, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в :

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_3 , ІІІ в літ В за адресою: АДРЕСА_4 , заборонивши розпоряджатися останніми в тому числі відчужувати, без заборони права користування.

Негайне виконання ухвали про арешт майна покласти на слідчого Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в місті Києві ОСОБА_3 та прокурора Київської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_4 .

В іншій частині у задоволенні клопотання відмовити.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Копія ухвали надіслати слідчому, прокурору, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 15 год. 20 хв. 21.01.2016 року.

Слідчий суддя: ОСОБА_1