Постанова

від 17.12.2015 по справі 810/2559/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року № 810/2559/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області до ТОВ Оптторгсервіс плюс , ТОВ Ріверс ЛТД за участю прокуратури Київської області про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, яку реоганізовано у Вишгородську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптторгсервіс плюс" (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверс ЛТД" (далі - відповідач 2), за участю прокуратури Київської області, про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15.04.2014 скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2012 та постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2011, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2014 у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2014, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 24.11.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2014 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 скасовано, справу направлено до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегією суддів Вищого адміністративного суду України зазначено про те, що при новому розгляді даної адміністративної справи судам слід повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2015 прийнято до впровадження дану справу та призначено її до розгляду.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, в якому зазначив, що підтримує позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача 1 звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач 2 та прокурор про причини неявки своїх представників суд не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч.ч. 4, 6 ст.128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку TOB "Оптторгсервіс плюс" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків TOB "Ріверс-ЛТД" за листопад - грудень 2009 року, січень - березень 2010 року, за результатами якої складено акт від 09.09.2010 №1257/23/33130353.

Також податковим органом проведено виїзну позапланову перевірку TOB "Ріверс ЛТД" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків TOB "Бізнес Алвінет ЛТД" за листопад, грудень 2009 року, за результатами якої складено акт від 10.06.2010 року № 802/23-33011056.

Згідно актів перевірок податковим органом зроблено висновок про порушення ч.ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України щодо нікчемності здійснених правочинів, укладених з контрагентами, які порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, підставою для застосування зазначених санкцій є висновок податкового органу про недійсність господарського зобов'язання.

Виходячи з висновків, зроблених позивачем в зазначеному акті перевірки, останній 21.09.2010 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, посилаючись на положення статей 207, 208 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Цивільним кодексом України від 16.01.2003 №435-IV, Господарським кодексом України від 16.01.2003 № 436-IV, Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 19.08.1999 №996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначене положення відображає один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що 01.07.2009 між ТОВ Ріверс ЛТД і ТОВ Оптторгсервіс плюс укладено договір поставки № 01/07, згідно якого продавець (ТОВ Ріверс ЛТД ) має поставити покупцю (ТОВ Оптторгсервіс плюс ) товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, номенклатура, якість та ціна якого мають бути визначені, відповідно до наданих продавцем та прийнятих покупцем накладних та інших необхідних документів , що підтверджують якість та стан товару (т. 1 а.с. 42-43).

Відповідно до вимог ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому, факт зберігання, передачі, оплати товару може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 19.08.1999 № 996-XIV бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Як встановлено судом, на виконання умов договору від 01.07.2009 № 01/07 продавцем (ТОВ Ріверс ЛТД ) передано покупцю (ТОВ Оптторгсервіс плюс ) скло біле UNIKROWN 0.0 діоптрій, діаметром 70 мм. n=1.523 (далі - товар), що підтверджується наступними документами:

1) видатковими накладними: від 13.04.2010 року № РН-0000052 на загальну суму 7586946,00 (т.1 а.с. 72); від 01.04.2010 року № РН-0000051 на загальну суму 9436500,00 (т.1 а.с. 73); від 11.03.2010 року № РН-0000028 на загальну суму 18114048,00 (т.1 а.с. 74); від 01.03.2010 року № РН-0000027 на загальну суму 18114048,00 (т.1 а.с. 75); від 22.02.2010 року № РН-0000012 на загальну суму 29482423,20 (т.1 а.с. 76); від 11.02.2010 року № РН-0000011 на загальну суму 30210864,00 (т.1 а.с. 77); від 01.02.2010 року № РН-0000010 на загальну суму 54876696,00 (т.1 а.с. 78); від 04.01.2010 року № РН-0000002 на загальну суму 36327240,00 (т.1 а.с. 79); від 13.01.2010 року № РН-0000003 на загальну суму 58123584,00 (т.1 а.с. 80); від 27.01.2010 року № РН-0000004 на загальну суму 14531808,00 (т.1 а.с. 81); від 28.12.2009 року № РН-0000105 на загальну суму 4206312,00 (т.1 а.с. 82); від 17.12.2009 року № РН-0000104 на загальну суму 23327376,00 (т.1 а.с. 83); від 01.12.2009 року № РН-0000103 на загальну суму 69982128,00 (т.1 а.с. 84); від 26.11.2009 року № РН-0000096 на загальну суму 30933511,20 (т.1 а.с. 85); від 13.11.2009 року № РН-0000095 на загальну суму 47790000,00 (т.1 а.с. 86); від 02.11.2009 року № РН-0000094 на загальну суму 44349120,00 (т.1 а.с. 87); від 24.10.2009 року № РН-0000090 на загальну суму 24886920,00 (т.1 а.с. 88); від 16.10.2009 року № РН-0000089 на загальну суму 36195000,00 (т.1 а.с. 89); від 09.10.2009 року № РН-0000088 на загальну суму 30011370,00 (т.1 а.с. 90); від 01.10.2009 року № РН-0000087 на загальну суму 33695640,00 (т.1 а.с. 91); від 21.09.2009 року № РН-0000058 на загальну суму 22570440,00 (т.1 а.с. 92); від 12.09.2009 року № РН-0000057 на загальну суму 22441606,00 (т.1 а.с. 93); від 04.09.2009 року № РН-0000056 на загальну суму 19469713,00 (т.1 а.с. 94); від 18.08.2009 року № РН-0000047 на загальну суму 44528661,68 (т.1 а.с. 95); від 07.08.2009 року № РН-0000046 на загальну суму 33174314,32 (т.1 а.с. 96); від 16.07.2009 року № РН-0000043 на загальну суму 9962909,00 (т.1 а.с. 97); від 02.07.2009 року № РН-0000042 на загальну суму 9362013,94 (т.1 а.с. 98);

2) податковими на накладними: від 13.04.2010 року № 52 на загальну суму 7586946,00 (т.1 а.с. 44); від 01.04.2010 року № 51 на загальну суму 9436500,00 (т.1 а.с. 45); від 11.03.2010 року № 28 на загальну суму 18114048,00 (т.1 а.с. 47); від 01.03.2010 року № 27 на загальну суму 18114048,00 (т.1 а.с. 48); від 22.02.2010 року № 12 на загальну суму 29482423,20 (т.1 а.с. 49); від 11.02.2010 року № 11 на загальну суму 30210864,00 (т.1 а.с. 50); від 01.02.2010 року № 10 на загальну суму 54876696,00 (т.1 а.с. 51); від 04.01.2010 року № 2 на загальну суму 36327240,00 (т.1 а.с. 52); від 13.01.2010 року № 3 на загальну суму 58123584,00 (т.1 а.с. 53); від 27.01.2010 року № 4 на загальну суму 14531808,00 (т.1 а.с. 55); від 28.12.2009 року № 106 на загальну суму 4206312,00 (т.1 а.с. 56); від 17.12.2009 року № 105 на загальну суму 23327376,00 (т.1 а.с. 57); від 01.12.2009 року № 104 на загальну суму 69982128,00 (т.1 а.с. 58); від 26.11.2009 року № 96 на загальну суму 30933511,00 (т.1 а.с. 59); від 13.11.2009 року № 97 на загальну суму 47790000,00 (т.1 а.с. 60); від 02.11.2009 року № 95 на загальну суму 44349120,00 (т.1 а.с. 61); від 24.10.2009 року № 91 на загальну суму 24886920,00 (т.1 а.с. 62); від 16.10.2009 року № 90 на загальну суму 36195000,00 (т.1 а.с. 63); від 09.10.2009 року № 89 на загальну суму 30011370,00 (т.1 а.с. 64); від 01.10.2009 року № 88 на загальну суму 33695640,00 (т.1 а.с. 65); від 12.09.2009 року № 58 на загальну суму 22441606,80 (т.1 а.с. 66); від 04.09.2009 року № 57 на загальну суму 19469713,20 (т.1 а.с. 67); від 18.08.2009 року № 48 на загальну суму 44528661,68 (т.1 а.с. 68); від 07.08.2009 року № 47 на загальну суму 33174314,32 (т.1 а.с. 69); від 02.07.2009 року № 43 на загальну суму 9362013,94 (т.1 а.с. 70); від 16.07.2009 року № 44 на загальну суму 9962909,66 (т.1 а.с. 71);

3) реєстрами отриманих та виданих податкових накладних: з 01.07.2009 року по 31.07.2009 року № 7 (т.1 а.с. 99-102); з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року № 9 (т.1 а.с. 103-104); з 01.10.2009 року по 31.10.2009 року № 10 (т.1 а.с. 105-106); з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року № 11 (т.1 а.с. 107-108); з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року № 12 (т.1 а.с. 109-110); з 01.01.2010 року по 31.01.2010 року № 1 (т.1 а.с. 111-112); з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року № 2 (т.1 а.с. 113-114); з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року № 3 (т.1 а.с. 115).

Факт зберігання товару на складі ТОВ Ріверс - ЛТД та його видачі підтверджується договором оренди від 01.06.2009 року № ДГ-51-55, актом прийому-передачі до договору оренди № ДГ-51-55 від 01.06.2009 року, картками складського обліку матеріалів: № 12/11-2009 (т. 2 а.с. 183); № 12/12-2009 (т. 2 а.с. 200); № 12/01-2010 (т. 2 а.с. 213); № 12/02-2010 (т. 2 а.с. 227); № 12/03-2010 (т. 2 а.с. 238), відомостями обліків залишків матеріалів на складі за: листопад 2009 року (т.2 а.с. 175), грудень 2009 (т.2 а.с. 188), січень 2010 року (т.2 а.с. 204-205), лютий 2010 року (т.2 а.с. 217), березень 2010 року (т.2 а.с. 231).

Передачу товару на користь ТОВ Оптторгсервіс плюс здійснював безпосередньо директор ТОВ Ріверс ЛТД Остапенко О. В., що підтверджується:

1) наказами про відрядження від 01.10.2009 року № N 30-В (т. 2 а.с. 177); від 12.11.2009 року № N 12-В (т. 2 а.с. 178); від 25.11.2009 року № N 25-В (т. 2 а.с. 180); від 30.11.2009 року № N 30-В (т. 2 а.с. 196); від 16.12.2009 року № N 16-В (т. 2 а.с. 197); від 25.12.2009 року № N 25-В (т. 2 а.с. 198); від 04.01.2010 року № N 04-В (т. 2 а.с. 207); від 12.01.2010 року № N 13-В (т. 2 а.с. 209); від 26.01.2010 року № N 26-В (т. 2 а.с. 211); від 01.02.2010 року № N 01-В (т. 2 а.с. 219); від 11.02.2010 року № N 11-В (т. 2 а.с. 221); від 22.02.2010 року № N 22-В (т. 2 а.с. 224); від 01.03.2010 року № N 01-В (т. 2 а.с. 233); від 10.03.2010 року № N 10-В (т. 2 а.с. 235).

2) посвідченнями про відрядження: від 01.11.2009 року № КУ-0000012 (т. 2 а.с. 176); від 12.11.2009 року № КУ-0000013 (т. 2 а.с. 179); від 25.11.2009 року № КУ-0000014 (т. 2 а.с. 181); від 30.11.2009 року № КУ-0000015 (т. 2 а.с. 190); від 16.12.2009 року № КУ-0000016 (т. 2 а.с. 192); від 27.12.2009 року № КУ-0000001 (т. 2 а.с. 194); від 04.01.2010 року №КУ-0000001 (т. 2 а.с. 208); від 12.01.2010 року № КУ-0000002 (т. 2 а.с. 210); від 26.01.2010 року № КУ-0000003 (т. 2 а.с. 212); від 01.02.2010 року № КУ-0000004 (т. 2 а.с. 220); від 11.02.2010 року № КУ-0000005 (т. 2 а.с. 222); від 22.02.2010 року № КУ-0000006 (т. 2 а.с. 225); від 01.03.2010 року № КУ-0000007 (т. 2 а.с. 234); від 10.03.2010 року № КУ-0000008 (т. 2 а.с. 236);

3) відмітками про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи (т. 2 а.с. 191, 193, 195, 123, 226).

Приймав придбаний у ТОВ Ріверс - ЛТД товар безпосередньо директор ТОВ Опттогсервіс плюс - Богатиренко Ю. М., що підтверджується:

1) наказами про відрядження: від 30.10.2009 року № 19-к (т.2 а.с. 54); від 12.11.2009 року № 20-к (т.2 а.с. 55); від 25.11.2009 року № 21-к (т.2 а.с. 56); від 30.11.2009 року № 22-к (т.2 а.с. 57); від 15.12.2009 року № 23-к (т.2 а.с. 58); від 25.12.2009 року № 24-к (т.2 а.с. 59); від 04.01.2010 року № 01-к (т.2 а.с. 60); від 12.01.2010 року № 02-к (т.2 а.с. 61); від 26.01.2010 року № 03-к (т.2 а.с. 62); від 01.02.2010 року № 04-к (т.2 а.с. 63); від 12.02.2010 року № 05-к (т.2 а.с. 64); від 22.02.2010 року № 06-к (т.2 а.с. 65); від 01.03.2010 року № 07-к (т.2 а.с. 66); від 10.03.2010 року № 08-к (т.2 а.с. 67);

2) посвідченнями про відрядження: від 01.11.2009 року № КУ-0000019 (т.2 а.с. 68); від 12.11.2009 року № КУ-0000020 (т.2 а.с. 69); від 25.11.2009 року № КУ-0000021 (т.2 а.с. 70); від 30.11.2009 року № КУ-0000022 (т.2 а.с. 71); від 16.12.2009 року № КУ-0000023 (т.2 а.с. 72); від 25.12.2009 року № КУ-0000024 (т.2 а.с. 73); від 04.01.2010 року № КУ-0000001 (т.2 а.с. 74); від 12.01.2010 року № КУ-0000002 (т.2 а.с. 75); від 26.01.2010 року № КУ-0000003 (т.2 а.с. 77); від 01.02.2010 року № КУ-0000004 (т.2 а.с. 78); від 11.02.2010 року №КУ-0000005 (т.2 а.с. 80); від 22.02.2010 року № КУ-0000006 (т.2 а.с. 81); від 01.03.2010 року №КУ-0000007 (т.2 а.с. 83); від 10.03.2010 року № КУ-0000008 (т.2 а.с. 85);

3) відмітками про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи (т. 2 а.с. 76, 79, 82, 84, 86);

4) чеками на придбання паливо-мастильних матеріалів (т. 2 а.с. 89-97).

У відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У свою чергу, на виконання умов зазначеного договору, покупець товару - ТОВ Оптторгсервіс плюс провів оплату вартості поставленого ТОВ Ріверс ЛТД товару, що підтверджується банківськими виписками: від 18.08.2009 року (т. 1 а.с. 116); від 20.08.2009 року (т. 1 а.с. 117); від 25.08.2009 року (т. 1 а.с. 118); від 31.08.2009 року (т. 1 а.с. 119); від 02.09.2009 року (т. 1 а.с. 119); від 07.09.2009 року (т. 1 а.с. 120); від 08.09.2009 року (т. 1 а.с. 121); від 09.09.2009 року (т. 1 а.с. 121); від 16.09.2009 року (т. 1 а.с. 122); від 15.09.2009 року (т. 1 а.с. 122); від 23.09.2009 року (т. 1 а.с. 126); від 24.09.2009 року (т. 1 а.с. 126); від 25.09.2009 року (т. 1 а.с. 127); від 30.09.2009 року (т. 1 а.с. 128); від 05.10.2009 року (т. 1 а.с. 129); від 02.10.2009 року (т. 1 а.с. 129); від 06.10.2009 року (т. 1 а.с. 130); від 07.10.2009 року (т. 1 а.с. 130); від 08.10.2009 року (т. 1 а.с. 131); від 09.10.2009 року (т. 1 а.с. 131); від 12.10.2009 року (т. 1 а.с. 132); від 13.10.2009 року (т. 1 а.с. 132); від 14.10.2009 року (т. 1 а.с. 133); від 15.10.2009 року (т. 1 а.с. 133); від 16.10.2009 року (т. 1 а.с. 134); від 20.10.2009 року (т. 1 а.с. 134); від 21.10.2009 року (т. 1 а.с. 135); від 22.10.2009 року (т. 1 а.с. 135); від 23.10.2009 року (т. 1 а.с. 135); від 27.10.2009 року (т. 1 а.с. 136); від 30.10.2009 року (т. 1 а.с. 137); від 02.11.2009 року (т. 2 а.с. 101); від 03.11.2009 року (т. 1 а.с. 137); від 04.11.2009 року (т. 1 а.с. 138); від 05.11.2009 року (т. 1 а.с. 138); від 06.11.2009 року (т. 1 а.с. 138); від 10.11.2009 року (т. 1 а.с. 139); від 11.11.2009 року (т. 1 а.с. 139); від 12.11.2009 року (т. 1 а.с. 139); від 13.11.2009 року (т. 2 а.с. 105); від 16.11.2009 року (т. 1 а.с. 140); від 20.11.2009 року (т. 2 а.с. 106); від 24.11.2009 року (т. 2 а.с. 107); від 25.11.2009 року (т. 2 а.с. 107); від 30.11.2009 року (т. 2 а.с. 108); від 01.12.2009 року (т. 1 а.с. 141); від 30.11.2009 року (т. 1 а.с. 141); від 02.12.2009 року (т. 1 а.с. 142); від 04.12.2009 року (т. 1 а.с. 142); від 07.12.2009 року (т. 1 а.с. 142); від 08.12.2009 року (т. 1 а.с. 143); від 09.12.2009 року (т. 1 а.с. 143); від 10.12.2009 року (т. 2 а.с. 112); від 11.12.2009 року (т. 1 а.с. 143); від 14.12.2009 року (т. 1 а.с. 144); від 15.12.2009 року (т. 1 а.с. 144); від 18.12.2009 року (т. 1 а.с. 145); від 21.12.2009 року (т. 2 а.с. 114); від 22.12.2009 року (т. 1 а.с. 146); від 23.12.2009 року (т. 1 а.с. 146); від 24.12.2009 року (т. 2 а.с. 116); від 25.12.2009 року (т. 1 а.с. 147); від 28.12.2009 року (т. 2 а.с. 117); від 30.12.2009 року (т. 1 а.с. 149); від 11.01.2010 року (т. 1 а.с. 149); від 12.01.2010 року (т. 1 а.с. 149); від 14.01.2010 року (т. 1 а.с. 150); від 20.01.2010 року (т. 1 а.с. 150); від 22.01.2010 року (т. 1 а.с. 151); від 25.01.2010 року (т. 2 а.с. 122); від 27.01.2010 року (т. 2 а.с. 123); від 26.01.2010 року (т. 2 а.с. 123); від 29.01.2010 року (т. 1 а.с. 152); від 02.02.2010 року (т. 2 а.с. 124); від 01.02.2010 року (т. 2 а.с. 124); від 04.02.2010 року (т. 2 а.с. 125); від 03.02.2010 року (т. 2 а.с. 125); від 17.02.2010 року (т. 2 а.с. 126); від 05.02.2010 року (т. 2 а.с. 126); від 11.02.2010 року (т. 2 а.с. 126); від 19.02.2010 року (т. 2 а.с. 127); від 23.02.2010 року (т. 2 а.с. 128); від 02.03.2010 року (т. 2 а.с. 129); від 03.03.2010 року (т. 1 а.с. 157); від 04.03.2010 року (т. 1 а.с. 157); від 26.02.2010 року (т. 2 а.с. 129); від 05.03.2010 року (т. 2 а.с. 130); від 09.03.2010 року (т. 2 а.с. 130); від 10.03.2010 року (т. 1 а.с. 158); від 12.03.2010 року (т. 2 а.с. 131); від 11.03.2010 року (т. 2 а.с. 131); від 16.03.2010 року (т. 2 а.с. 132); від 19.03.2010 року (т. 2 а.с. 132); від 24.03.2010 року (т. 2 а.с. 133); від 23.03.2010 року (т. 2 а.с. 133); від 25.03.2010 року (т. 2 а.с. 134); від 26.03.2010 року (т. 2 а.с. 135); від 29.03.2010 року (т. 2 а.с. 136).

Після придбання товару у ТОВ Ріверс ЛТД , ТОВ Оптторгсервіс плюс реалізувало його на користь свого контрагента - ТОВ Демілург , що підтверджується, зокрема:

1) видатковими накладними, виписаними постачальником ТОВ Опттогрсервіс плюс : від 26.11.2009 року № РН-0000041 на загальну суму 30938365,80 (т. 3 а.с. 113); від 13.11.2009 року № РН-0000040 на загальну суму 47797500,00 (т. 3 а.с. 115); від 02.11.2009 року № РН-0000039 на загальну суму 44356080,00 (т. 3 а.с. 117); від 01.12.2009 року № РН-0000042 на загальну суму 69995304,00 (т. 3 а.с. 122); від 17.12.2009 року № РН-0000043 на загальну суму 23331768,00 (т. 3 а.с. 124); від 28.12.2009 року № РН-0000044 на загальну суму 4207236,00 (т. 3 а.с. 126); від 04.01.2010 року № РН-0000001 на загальну суму 36335220,00 (т. 3 а.с. 131); від 13.01.2010 року № РН-0000002 на загальну суму 58136352,00 (т. 3 а.с. 133); від 27.01.2010 року № РН-0000003 на загальну суму 14534544,00 (т. 3 а.с. 135); від 22.02.2010 року № РН-0000006 на загальну суму 29488899,60 (т. 3 а.с. 140); від 11.02.2010 року № РН-0000005 на загальну суму 30216552,60 (т. 3 а.с. 141); від 01.02.2010 року № РН-0000004 на загальну суму 54887028,00 (т. 3 а.с. 144); від 11.03.2010 року № РН-0000008 на загальну суму 18120960,00 (т. 3 а.с. 148); від 01.03.2010 року № РН-0000007 на загальну суму 18120960,00 (т. 3 а.с. 150);

2) податковими накладними, виписаними постачальником - ТОВ Опттогрсервіс плюс : від 26.11.2009 року № 45 (т. 3 а.с. 112); від 13.11.2009 року № 44 (т. 3 а.с. 114); від 02.11.2009 року № 43 (т. 3 а.с. 116); від 01.12.2009 року № 46 (т. 3 а.с. 121); від 17.12.2009 року № 47 (т. 3 а.с. 122); від 28.12.2009 року № 48 (т. 3 а.с. 125); від 04.01.2010 року № 1 (т. 3 а.с. 130); від 13.01.2010 року № 2 (т. 3 а.с. 132); від 27.01.2010 року № 3 (т. 3 а.с. 134); від 22.02.2010 року № 6 (т. 3 а.с. 139); від 11.02.2010 року № 5 (т. 3 а.с. 142); від 01.02.2010 року № 4 (т. 3 а.с. 143); від 11.03.2010 року № 8 (т. 3 а.с. 147); від 01.03.2010 року № 7 (т. 3 а.с. 149);

3) довіреностями на ім'я директора ТОВ Демілург : від 26.11.2009 року № 709729 (т. 3 а.с. 109); від 13.11.2009 року № 709728 (т. 3 а.с. 110); від 02.11.2009 року № 709727 (т. 3 а.с. 111); від 28.12.2009 року № 709733 (т. 3 а.с. 118); від 17.12.2009 року № 709732 (т. 3 а.с. 119); від 01.12.2009 року № 709731 (т. 3 а.с. 120); від 27.01.2010 року № 4 (т. 3 а.с. 127); від 13.01.2010 року № 3 (т. 3 а.с. 128); від 04.01.2010 року № 2 (т. 3 а.с. 129); від 11.02.2010 року № 7 (т. 3 а.с. 136); від 22.02.2010 року № 8 (т. 3 а.с. 137); від 01.02.2010 року № 6 (т. 3 а.с. 138); від 11.03.2010 року № 11 (т. 3 а.с. 145); від 01.03.2010 року № 10 (т. 3 а.с. 146).

Оплата товару здійснювалася ТОВ Демілург на користь ТОВ Опттогрсервіс плюс , що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 3 а.с. 197-228).

Суд звертає увагу на те, що ст. 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Окрім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатам одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Стосовно доводів позивача про недійсність договору від 01.07.2009 № 01/07, укладеного між відповідачами, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З матеріалів справи слідує, що позивач посилався на порушення статті 228 ЦК України з огляду нікчемність здійснених правочинів, укладених з контрагентами, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" (далі - Закон № 2756-VI), який набрав чинності з 01.01.2011, редакцію ст. 228 ЦК доповнено частиною третьою наступного змісту: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Отже, до вчинених у зазначений період правопорушень має застосовуватися той закон, під час дії якого вони здійснені.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013.

Таким чином, до правочинів, які мали місце у 2009 - 2010 році, положення ч. 3 ст. 228 ЦК України застосуванню не підлягають, оскільки чинності у зазначений період ще не набрали.

Суд також зазначає, що податковий орган передчасно визначив такий правочин нікчемним згідно ст. 228 ЦК України, оскільки такого висновку може дійти лише суд, а податковому органу таких повноважень не надано.

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Законом № 2756-VI, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, редакцію ст. 228 ЦК змінено.

Змінами, внесеними до ст.. 228 ЦК України Законом № 2756-VI, встановлено два окремі види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, та ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними [недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України)].

Отже, у новій редакції статті 228 ЦК України передбачено, що правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, може бути визнаний недійсним судом. Також законодавець визначив наслідки визнання такого правочину недійсним.

Проте, на час виникнення спірних відносин (укладення та реалізації спірного договору) ст. 228 ЦК України зі змінами, внесеними Законом № 2756-VI, чинності не набрала, тому її застосування є необґрунтованим та неправомірним.

На необхідність врахування доводів відповідача1, що безпосередньо мають значення для правильного вирішення справи та перевірку їх обґрунтованості, з використанням належних засобів доказування, вказував і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 24.11.2015, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у даній справі та направляючи справу на новий судовий розгляд.

Поряд з цим, касаційний суд вказав, що судам необхідно дослідити питання можливості застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 208 ГК України у межах строків, установлених ст. 250 цього ж Кодексу, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Так, ч. 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 цього Кодексу.

Моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Водночас застосування указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою для заявлення позову про застосування санкцій. З'ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов'язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, як свідчать обставини справи, спірний договір укладено відповідачами 01.07.2009, відповідно, строк, визначений ст. 250 ГК України, сплинув.

При цьому також необхідно зазначити, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України).

Це означає, що здійснення господарських операцій суб'єктом підприємницької діяльності передбачає досягнення певної ділової мети, економічної вигоди. При цьому презумується отримання вигоди у сфері господарювання, а відтак отримання вигоди у сфері оподаткування не може розцінюватися як самостійна ділова мета підприємницької діяльності.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, коли для цілей оподаткування операції враховані на підставі удаваних правочинів, про що має бути зазначено у рішенні суду (наприклад, у випадках невідповідності дійсному економічному змісту або не обумовленості розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У той же час, матеріалами справи, дослідженими судом у процесі її розгляду, зокрема необхідними первинними документами, доданими розрахунками підтверджено обставини щодо товарності господарських операцій та досягнення законної ділової мети у вигляді економічної вигоди шляхом отримання значного для підприємства чистого прибутку.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 ст. 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (ч. 1 ст. 138 КАС України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі позивачем, який посилається на нікчемність укладеного між відповідачами договору та просить застосувати наслідки нікчемного правочину, повинно бути надано належні докази на обґрунтування недійсності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину недійсним на тій підставі, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суд досліджує, в чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю наміру у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що позивачем на підтвердження позиції щодо фіктивності оскаржуваного правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, оформлені на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно. Крім того, особа яка не є стороною договору, при укладанні якого допущено порушення, не може нести відповідальність за таке порушення.

Спростовуючи твердження позивача про безтоварність операцій між відповідачами, суд враховує ту обставину, що жодних доказів відсутності товару, який був переданий від ТОВ Бізнес Алвінет ЛТД до ТОВ Ріверс-ЛТД , від ТОВ Ріверс-ЛТД до ТОВ Опттогсервіс плюс та від ТОВ Опттогсервіс плюс до ТОВ Демілург позивач не надав.

Натомість, первинними документами з передачі придбаного товару, довіреностями, документами про оренду складу та транспортних засобів, документами про відрядження, товарно-транспортними накладними, відомостями обліку залишків матеріалів на складі, картками складського обліку, що є в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи податкового органу про безтоварність вчиненого правочину. Крім того, згідно первинних документів, що містяться в матеріалах справи, на виконання договору поставки №01/07 від 01 липня 2009 року ТОВ Ріверс ЛТД поставило ТОВ Оптторгсервіс плюс товар (скло біле UNIKROWN 0.0 діоптрій, діаметром 70 мм. n=1.523), який був придбаний у ТОВ Бізнес Алвінет ЛТД , що свідчить про рух активів та зміну в майновому стані ТОВ Ріверс ЛТД .

Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що підставою для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним є відсутність у ТОВ Опттогсервіс плюс трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспортних засобів та торгівельного обладнання, залишків сировини, матеріалів для здійснення відповідних видів діяльності, оскільки позивачем не надано жодних доказів необхідності використання таких ресурсів при виконанні договору від 01.07.2009 № 01/07 та відомостей про їх економічно обґрунтований обсяг. Крім того, відповідно до матеріалів справи, приймання-передача товару здійснювалася на складі постачальника ТОВ Ріверс ЛТД , і після того товар було перепродано ТОВ Демілург , який і повинен був вивезти його зі складу ТОВ Ріверс-ЛТД , тому наявність складських приміщень та інших виробничих засобів для досягнення мети господарської діяльності від ТОВ Опттогсервіс плюс не вимагалася, що додатково підтверджує помилковість висновків податкового органу.

Також суд не погоджується з висновками позивача про те, що господарська діяльність ТОВ Опттогсервіс плюс була економічно необґрунтованою й не мала ділової мети, оскільки вони є безпідставними та суперечать матеріалам справи, з яких слідує, що внаслідок придбання товару у ТОВ Ріверс-ЛТД та подальшої його реалізації на користь ТОВ Демілург , ТОВ Оптторгсервіс плюс отримало дохід у розмірі 97 611,00 грн.

За таких обставин аналіз наданих суду доказів свідчить про те, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання договору між відповідачами, і чи була вона спрямована на формування первинних документів, які дають змогу зменшити податкову базу та здійснити незаконну мінімізацію сплати податків, а також наявність в діях відповідачів вини у формі умислу.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позивач не надав жодних належних доказів на підтвердження нікчемності укладеного відповідачами договору.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні встановлено право на звернення податкових органів з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Отже, органи державної податкової служби, можуть на підставі вказаної норми законодавства звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність, при цьому факт нікчемності правочину має встановлюватися судом, а акт перевірки, в якому зроблено висновок про нікчемність правочину, може бути підставою такого позову та оцінюється судом нарівні з іншими доказами.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскільки суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для визнання правочину між відповідачами нікчемним, відповідно, відсутні й правові підстави для застосування наслідків нікчемності правочину у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 70-72, 86, 122, 128, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.